Всесвітна історія/II/Галицке і галицко-волиньске князївство
| ◀ Австрийскі краї за часів Бабенберґів, Перемишлїдів і Арпадів | Всесвітна історія. Том II Галицке і галицко-волиньске князївство |
Рудольф Габзбурский і его наслїдники ▶ |
|
Перші Ростиславичі. По знищеню Київа Андрієм 1169. починає давна руська столиця чимраз більше підупадати. Київ перестає бути головним центром Руси, а на єго місце виступають два нові князївства суздальске і галицке. Основателями галицкого князївства були три сини тмутороканьского Ростислава Рюрик, Володар і Василько. Они здобули Червеньску землю на нездарнім польскім князю Володиславі Германї мабуть 1087. р. Столицею князївства став Перемишль. Першим галицким князем був Рюрик 1087.—1092. а по его смерти володїв в Перемишли єго брат Володар 1091.—1125. а Василько осїв в Теребовли. Молоді здібні і енерґічні князї мусїли звести довгі і тяжкі борби заки спокійно осїли в Галичи. З першу вели борбу з волиньским князем Ярополком, котрий уважав Червеньску землю своїм удїлом, а по єго смерти з Давидом, за якого намовою Сьвятополк услїпив Василька. Проти молодих князїв виступив відтак великий київский князь Сьвятополк II котрий позбув ся Давида, заняв Волинь, хотїв позбути ся рівнож Ростиславичів і в тій цїли получив ся з Уграми. Однак Володар і Василько завізвали на поміч Половцїв, побили Угрів, які появили ся перший раз на Руси, під Перемишлем 1099. і запевнили собі панованє в Червеньскій земли.
Ростиславичі здобули свій край на Польщі, тому і їх відносини до Польщі мусїли бути ворожі. Борбу з Польщею провадив з початку (і то щасливо) Василько, а по єго услїпленю Володар. Поляки не могли позбути ся сильного князя, тому взяли ся за підступ. Они вислали до Володаря Петра Власта, котрий удавав прогнаного з Польщі, позискав собі довірє князя, а відтак завів підчас ловів Володаря в польску засідку. Володаря взято до неволї, з якої мусїв викупити ся грубим окупом 1122. В невдовзі потім 1125. р. помер Володар, а в рік перед тим помер єго брат Василько.
Володимирко 1125.—1153. По смерти Володаря одержав Перемишль Ростислав, але він помер вже 1126. р. лишаючи сина Івана званого Берладником. Недовго потім померли сини Василька Юрий і Іван, а Володимирко став паном цїлої галицкої Руси. Володимирко переніс столицю з Перемишля до Галича 1141. р. Розумний і енерґічний князь, що не перебирав в жадних средствах, та не вагав ся зломати даного слова або присяги (звідси назва Віроломний) піднїс єще більше значінє галицкого князївства. Володимирко звертав велику увагу за Волинь, і дбав про се, щоб там засідали ему прихильні князї, тому підпомагав він Юрия сина Мономаха проти Ізяслава III. але побитий Ізяславом мусїв з ним погодити ся.
| Ростислав внук Ярослава Мудрого | ||
Ярослав Осьмомисл 1153.—1187. Перші літа свого панованя провів він на борбі з Іваном Берладником, котрий домагав ся свого удїлу. За Іваном вступив ся київский князь Ізяслав III. по єго сторонї стануло також богато галичан. Однак Ярослав зручними дипломатичними способами умів зєднати для себе руских і польских князїв, за їх помочию прогнав з Київа Ізяслава III. і Івана Берладника (Берладник умер утроєний в Солуни 1162). Галицке князївство виглядало за Ярослава на внї дуже могучим, головно тому, що Ярослав умів удержати дружні зносини зі всїма сусїдними князями. У внутр держави попирав Ярослав рільництво, торговлю, опікував ся містами, тому довів своє князївство до великого економічного розвитку. Однак хотяй на вні був сильним князем у внутр своєї держави мусїв уступати перед боярами. За Ярослава вибухає в Галичи перша більша боярска ворохобня. Бояри були все тїсно звязані з князем і переносили ся з ним з одного князївства на друге. В Галичи князївскі династиї не зміняли ся так як в Київщинї, тому тут бояри осіли стало, захопили в свої руки просторі землї і утворили рід богатої земскої шляхти, яка старала ся на кождім кроцї взяти цїлу владу в свої руки. Перший більший виступ бояр проявляє ся за Ярослава. Ярослав не жив з своєю жінкою Ольгою, а жив з Настасею Чарговою, через що цїла родина Чаргових мала у князя велике значінє. Бояри були лихі на князя за се, що він у всїм радить ся лише Чаргових, тому виступили нїбито в оборонї Ольги. Князь під напором бояр мусїв уступити, Настасю спалено на кострі, родину Чаргових убито, а князь зобовязав ся у всіх справах радити ся бояр.
Володимир II. 1187.—1197. Ярославового сина Володимира прогнали в рік по вступленю на престіл бояри і покликали на престіл 1188. правнука Володимира Мономаха, волиньского князя Романа. Володимир утїк на Угорщину і просив угорского короля Белю III. о поміч. Беля III. дав Володимирови поміч, прогнав Романа з Галича, але Галич забрав собі, а Володимира увіз в Угорщину і вкинув до вязницї. Сей факт замітний тим, що з сего часу угорскі королї титулують ся галицкими королями. Панованє Угрів скоро навкучило галичанам і як лише Володимир утїк з вязницї і з помочию польского князя Казимира Справедливого прибув до Галича, перейшли галичани на єго сторону.
Ростиславичі були енерґічними і талантовитими князями, они зуміли посеред ворогів устояти ся, головно розумно веденою полїтикою. До сего родина Ростиславичів була нечисленною, в Галичи не було внутрішних борб, тому галицка земля під управою Ростиславичів розвинула ся дуже гарно.
Галицко-Волиньске князївство. По смерти Володимира II. приходить до панованя в Галичи волиньский князь Роман, а з ним нова династия Романовичів 1199.—1340. Першим з сеї родини був князь Роман, що сполучив в своїх руках князївство волиньске і галицке і дав початок до утвореня галицко-волиньского князївства. Роман піднїс галицко-волиньске князївство до небувалого значіня. Два рази прогнав він свого тестя Рюрика з Київа і прилучив Київ до своєї держави. Візваний на поміч цїсарем Візантинї, побив цїлковито Половцїв, і приняв титул самодержця цїлої Руси. Великий папа Інокентий III. жертвував Романови королївску корону за принятє унїї, але Роман відкинув всї услівя папи і корони не приняв.
Внутр держави панував Роман деспотично і носив ся з гадкою, знищити цїлковито галицких бояр, але скора смерть перешкодила єму виконати свій плян. Роман посварив ся з польским князєм Лешком, і хотїв відобрати від Польщі місто Люблин. Се дало почин до війни. Підчас походу на Польщу віддалив ся Роман з малою сторожею від головного табору, на него напали Поляки під Завихостом (при горлї ріки Сяну) і в битві поляг 1205. р. Роман.
Молоді лїта Данила. Зі смертию Романа розпочинає ся трийцять лїт тріваючий заколот в Галичи. Галицкі бояри хотять захопити в свої руки всю владу, тому старають ся не допустити до сего, щоб яка небудь княжа родина закорінила ся в Галичи, та щоби не засїв в Галичи стало Данило. Роман лишив двох синів, трилїтного Данила і однорічного Василька. На них обох мало перейти галицко-волиньске князївство. Однак галицкі бояри, що якраз тогди прийшли до найбільшої сили, не хотять допустити до сего, щоби Романовичі осїли стало в Галичи, проганяють Данила і покликують на престіл київского Рюрика. Дїтьми Романа заопікував ся угорский король Андрій і польский князь Лешко. При їх помочи засїв Данило знов в Галичи і Волини, але зараз потім мусїв з Галича утікати. Романовичам полишив ся лише Волинь, а в Галич покликали бояри синів славного (зі „Слова о полку Ігоревім“) Ігоря. Ігоревичі пізнали скоро, що бояри мають в Галичи за велику владу, постановили їх знищити, та приказали одного дня вирізати всіх бояр. Тогдито вирізано кілька соток бояр, але оставші постановили пімстити ся на Ігоревичах, звертають ся до угорского короля Андрія, з прозьбою, щоб посадив в Галичи перебуваючого у него Данила. Андрій пішов на Галич, посадив Данила на престолї, а Ігоревичів видав боярам, які з мести повісили їх. Є се одинокий примір в істориї Руси, де піддані карають смертиєю своїх князїв.
Данилови і сим разом не прийшло довго сидїти в Галичи, єго знов прогнали бояри, а на галицкім престолї засїв боярин Володислав Кормилич. Тогди угорский Андрій і польский Лешко зїхали ся в Спіжи 1213. р. і заключили між собою договір. Лешко видав свою трилїтну дочку Сальомею за пятьлїтного сина Андрія Кольомана і молода пара дістала в вінї Галич, а Перемишль мав перейти впрост до Лешка. Коли-ж Андрій не хотїв відступити Лешкови Перемишля, візвав Лешко на галицький престіл новгородского князя Мстислава Удалого.
Напад Монґолів на Русь. Монґоли замешкували просторі краї в середній Азиї. Они вічно нападали на Китай і проти них побудували Китайцї великий мур. В 1207. р. получили ся Монголи під проводом великого хана Темудшина. Під єго проводом підбили Монголи цїлий Китай, Персию і західну Азию по Ураль, відтак перейшли до Европи і напали на Половцїв. Тогдїшні Половцї, не були вже сими страшними Половцями з давних часів. Оми принимали вже рускі звичаї, обичаї, мову, християньство і єслиб не Монголи, яких у нас звано Татарами, булиби ся в короткім часї зрущили. Половцї не могучи оперти ся Татарам вислали послів (іменно їх князь Котян) до руских князїв з прозьбою о поміч. Під проводом галицкого Мстислава удали ся рускі князї Половцям на поміч. Над річкою Калкою, що впадає до Азовского моря, стрінули ся Русини з Татарами. Битва випала на некористь Русинів. Війска руских князїв зістали цїлковито розбиті, а Мстислав і Данило ранені ледви утїкли з поля битви. Однак незнати чому, Татари не використали свої побіди, але зараз по битві завернули назад в Азию.
В ронї 1227. помер Темудшин, а татарска держава розпала ся на чотири части. Західну часть над Волгою, що називала ся Золотою Ордою, або Кипчаком зі столицею Сераєм, обняв в своє правлїнє жорстокий Бату.
Татари нищать Русь. В роцї 1237. вирушив Бату зі своєї столицї і ударив на суздальску Русь, заняв Суздаль, Володимир, Москву і від сего часу через довгі лїта суздальска Русь стогнала під татарским ярмом. Відтак звертає ся Бату проти корінної Руси, занимає Переяслав, Чернигів а відтак облягає Київ. Київ належав тогди до Данила, але сам князь не перебував в Київі, лише лишив оборону тисяцкому Дмитрови. Помилю хороброї оборони дістав ся Київ в руки Татар 1240. р.
В Київї поділив Бату своє війско на дві части. Одна часть трема загонами мала ударити на Угорщину, а друга мала піти через галицку Русь на Польщу. Данило утїк перед Татарами на Угорщину, а тимчасом Татари занимали одно місто за другим. Они заняли Володимир, Галич, перейшли в Польщу, де заняли Люблин, Сяндомир, спалили Краків і доперва під Ліґнїцою виступив проти Татар краківский князь Генрик Побожний, але Татари побили єго 1241. р. В битві поляг Генрик Побожний і до 10.000 християньского лицарства. Однак Татари незнати чому, здає ся для сего, що стратили по дорозї богато на силї, не пійшли дальше на захід на Нїмеччину, але удали ся на Угорщину, звідки повернули над Волгу.
Данило в борбі з Татарами. Напад Татар мав для Европи великі наслідки, однак найбільше відбив ся на Руси. Підчас коли Татари знищили нападом Польщу і Угорщину лише однаразово, то Русь попала на довгі часи в татарску зависимість і була виставленою майже на щорічні напади. Наші князї мусїли їздити до Батия і випрошувати собі свої давні князївства як татарскі ленна. Також і Данило мусїв удати ся до жорстокого князя Татар, бо про якусь успішну оборону думати не міг. Данило прибуває 1250. р. до Сераю, поклонив ся ханови і одержав від него галицке князївство.
Зависимість від татарскої орди приняли князї ріжно. Московскі князї були почасти навіть сему раді, бо при помочи Татар поусували они инших князїв і заволодїли суздальскою землею. Данило, що стояв близше заходу, відчував дуже прикро татарску зависимість. Він почав зближати ся до польских князїв, вступає в родинні зносини з угорским королем Белею IV. і женить свого сина Льва з дочкою Белї Констанциєю, свого сина Романа женить з австрийскою княгинею Ґертрудою і хоче здобути для него спадщину по Бабенберґах. Рівночасно Данило входить в союз з князем Литви Мендовгом і женить свого сина з дочкою Мендовга. Чув рівнож Данило про велику силу папи Інокентия IV. тому входить з ним в близші зносини, а папа Інокентий IV. обіцює Данилови оголосити проти Татар хрестоносний похід, прислати єму королївску корону, єсли Данило прийме унїю. Дїйсно папа прислав Данилови корону, і Данило коронував ся в Дрогичинї 1255. року.Однак скоро побачив Данило, що від заходу не має чого сподївати ся. Всї єму поміч обіцовали але нїхто помочи не давав, тому Данило махнув рукою на поміч з заходу, зірвав всякі зносини з папою і сам на власну руку розпочав борбу з Татарами. З початку в борбі поводило ся Данилови добре, а навіть рускі війска під проводом Шварна і Льва побідили кілька разів Татар. Коли-ж на чолї татарского війска став Бурундай, мусїв Данило упокорити ся перед Татарами. Татари знищили много Данилових міст, між иншими нове місто збудоване в честь Данилового сина Льва, Львів і увезли з собою кілька тисяч бранцїв. Новий татарский погром підкопав цїлковито здоровє Данила. Коли Татари перший раз знищили Русь, Данило був єще молодим і мав бодай надію, то чейже до смерти єще освободить ся від татарскої зависимости, а тепер, коли таке нещастє стрітило єго на старі лїта, стратив всяку надїю. Одинокою єго відрадою було остаточне знищенє бутного галицкого боярства. Рівночасно з борбою з Татарами вела ся борба Данила з галицкими боярами, які всегда повставали проти Данила, котрий по першим нападї Татар заняв Галич. Коли-ж бояри призвали па галицкий престіл чернигівского князя Ростислава, побив їх Данило цїлковито під Ярославом 1249. і знищив силу бояр, а щоби позбути ся цїлковито не покірних галицких бояр, переніс Данило свою столицю до Холма де і помер.
Наслїдники Данила. По смерти Данила обняв верховну владу в галицко-волиньскій Руси Василько, що панував на Волини, а Галич дістав найстарший син Данила Лев, енерґічний, властолюбний і заразом непогамований князь. Родинні відносини помежи членами Данилової родини зовсїм не були ідеальними, що відбило ся на литовско-руских відносинах. Литовский князь Войшелк відступив литовский престіл рускому князеви Шварнови, а сам вступив до монастиря. Тогди завистний Лев убив Войшелка, а недовго потім помер Шварно і литовска земля пропала цїлковито для Руси.
Лев змінив зовсїм полїтику Данила. Він не лише не воював з Татарами, але увійшов в ними в союз, ходив з Татарами війною на Польщу. Однак на союзї з Татарами вийшов Лев дуже зле, бо коли Татар в Польщі побито, відімстили ся они на Льві, розграбили єго землї, а передовсїм місто Львів. Рівночасно з Львом панував на Волини син Василька Володимир, про котрого оповідає лїтописець „Він був книжник великий і фільософ якого не було перед ним у цїлїй землї, анї по нїм не буде“
Наслїдник Льва Юрий І. злучив в своїх руках Галичину і Волинь. Юрий вмішав ся в війну з Литвою і заключив союз з нїмецким орденом. У відповідь на се, литовский князь Ґедимин вирушив проти Юрия, побив єго під Володимиром 1315. р. В битві поляг Юрий, а Русь стратила в користь Литви Полїсє і Підлясє.
| Роман | ||
Сини Юрия Андрій і Лев II. подїлили ся галицко-волиньскою землею. Старший Андрій володїв в Волини, молодий Лев II. в Галичи. Оба брати відновили супроти Татар полїтику Данила, зближили ся до Польщі, Литви і нїмецкого ордену. Цїлий час свого панованя провели они на боротьбі з Татарами і серед сеї борби полягли 1324. На них вимерає династия Романовичів в мужескій лїнїї. Сестра обидвох братів Мария вийшла замуж за князя мазовецкого Тройдена. З сего подружия уродив ся син званий Болеславом Тройденовичем. Він прибуває на Русь і принимає назву Юрия II. (1324.—1340.) Коли-ж він почав заводити на Руси латиньский обряд, бояри отроїли его, а о галицко-волиньску спадщину старають ся тепер Литва, Польща, Угри і Татари.
Штука на Руси. Русь приняла християньство з Візантиї, тому і звідси прийшла до нас культура, просьвіта і штука. Найбільше памяток штуки є у нас на поли будівництва, малярства і золотництва, менше на поли різьби, але всї памятки штуки походять доперва з християньских часів.
Перші церкви будували на Руси Греки в візантийскім стилю. Формою церкви був чотирокутник видовжений від заходу до сходу, три стїни були прості, четверта східна була заокругленою і творила абсиду. В більших церквах ставлено два або і чотири ряди стовпів і тогди церква ділила ся на три або пять нав. По серединї церкви спочивала на стовпах баня, часом ставлено 3, або і більше бань. До найкрасших церквей на Руси належали церкви Богородицї Десятинна, київска катедра сьв. Софії, церков сьв. Кирила і Михайлівский монастир.Стїни церквей прикрашувано або малюнками або дорогою мозаїкою, яка виступає лише в богатших церквах і то лише в головній абсидї, та головній бани. Найкрасші памятки стїнного малярства маємо в церкві сьв. Софії і Кирилівскім монастири. В церкві сьв. Софії стїни мальовані грецкими майстрами, в Кирилівскім монастири нашими, так само мозаїка в церкві сьв. Софії є твором грецких майстрів, в Михайлівскім монастири наших руских.
Різьба відограла на Українї малу ролю. Побіч двох різьблених гробів (оден з них гробовець Ярослава) та декорацийних різьб при церквах, не подибуємо жадних йнших памяток з різьби. Дещо більше розвинула ся різьба в Галичи. Зі сьвіцких будівель лишили ся останки Золотих воріт і двох холмских веж. Золоті ворота складали ся з двох довгих стїн сполучених склепінєм, на яким зносила ся церква сьв. Благовіщеня з позолоченим дахом, звідси і назва, золоті ворота.