Всесвітна історія/II/Рудольф Габзбурский і его наслїдники
| ◀ Галицке і галицко-волиньске князївство | Всесвітна історія. Том II Рудольф Габзбурский і его наслїдники |
Королї з родини Люксембурґів ▶ |
|
Нїмецке безкоролївє. З упадком Гогенштавфів розпочало ся в Німеччинї так зване безкоролївє, часи, що записали ся дуже сумно в істориї Нїмеччини. Тому що жаден з нїмецких князїв не хотїв приняти королївскої корони, вибрала одна частина князїв королем Ришарда графа Корнвалїї, анґлїйского князя, а друга частина Альфонса X. короля Кастилїї. Перший прибув лише кілька разів до Нїмеччини, а другий навіть не заглянув до свого королївства. Лицарство, що не чуло над собою жадної тяжкої руки, почало допускати ся великих надужить, а вкінци дійшло до сего, що лише сей був свобідним перед грабежними наїздами, хто мав силу, тому то названо часи великого безкоролївя панованєм пястука або Faustrecht. Лицарі часто випадали зі своїх укріплених замків, нападали на переїзджаючих купцїв, грабили їх добро, а самих забирали до неволї, звідки випускали їх доперва за зложенєм великого окупу. В кінци обставини стали так неможливими, що кілька князїв зїхало ся на зазив архиепіскопа з Моґунциї до Франкфурту, де вибрали королем ґрафа Рудольфа з Габзбурґів, що мав невеликі посїлости в Швайцариї і Альзациї.
Рудольф з Габзбурґів 1273.—1291. Рід Габзбурґів походив з полудневої Нїмеччини. Над річкою Аром побудували они старинний замок Габзбурґ, якого останки заховали ся до нинїшних часів. Першим властителем Габзбурского дому, звістним в істориї був Ґунтрам, в другій половинї X. віка. Зараз по вступі на престіл оголосив Рудольф загальний мир, покарав непослушних розбишацких лицарів і здобув до 150 лицарских замків. До Італїї Рудольф зовсім не виправляв ся, (тому не був коронований римским цїсарем), бо бачив, що Італїї не мїгби здобути без довгих і кровавих борб. За се придбав Рудольф в Нїмеччинї для своєї родини просторі краї, чим поклав підвалини до пізнїйшої могучости Габзбурґів. Рудольф бачив, що значінє королїв в Німеччинї є дуже мале і зависить виключно від личних здібностий короля, та сили опертої на родинних посїлостях. Тому постановив здобути для своєї родини якесь більше князївство. Всї наслїдники Рудольфа, наслїдували єго під сим взглядом і старали ся збільшити родинні посїлости.
Борба о спадщину по Бабенберґах. Фридерик II. послїдний з Бабенберґів умер безпотомно. По нїм лишили ся єго сестра Марґарета і сестрінниця Ґертруда. О спадщину по Бабенберґах старає ся двох королїв. Отокар Перемишль II. Ческий і Беля IV. Угорский, а Отокар II. женить ся навіть з далеко старшою від него Марґаретою. Тогди Беля намовив Ґертруду вийти замуж за сина Данила Романа. В сей спосіб позискав Беля для себе Данила. Роман прибув навіть до Австриї, але Беля попирав єго дуже зле, тому Роман мусїв уступити, а Беля погодив ся в Будї 1254. р. з Отокаром. Отокар дістав обидві Австриї, а Беля Стирию. Однак невдовзї потім оба королї посварили ся, Отокар побив Белю IV. під Кройсенбрун 1260 і заняв Стирию. В кілька лїт пізнїйше записав каринтийский князь Ульрих III. Отокареви Каринтию і часть Країни. В сей спосіб Отокар II. оснував велику державу, в якої склад входили Чехи, Моравія, Шлеск, обі Австриї, Стирия, Каринтия і Країна.
Щастє Отокара не тревало довго. Рудольф Габзбурский не признав австрийских країв Отокареви II. а коли Отокар не хотїв звернути по доброму забраних країв, получив ся Рудольф з Майнгардом графом Тиролю, побив Отокара під Дірнкрут на поли Моравскім 1278. В битві поляг Отокар, а єго син Вячеслав II. погодив ся з Рудольфом, відступив всї здобуті краї і одержав Чехи, Моравію і Шлеск, як ленно нїмецкого короля. Здобуті краї подїлив Рудольф за згодою князїв на дві части. Каринтию і Країну надав Майнгардови графови Тиролю, а обидві Австриї і Стирию надав 1282. на соймі в Авґсбурґу своїм синам Альбрехтови і Рудольфови.
Адольф Насавский 1291.—1298. хотїв наслїдувати Рудольфа і придбати для своєї родини Туринґію і Міснїю, але з сеї причини посварив ся з нїмецкими князями. Князї зложили єго з престола, а вибрали королем сина Рудольфа Альбрехта І.
Альбрехт І. 1298.—1308. Адольф не уступив добровільно, тому прийшло межи ним а Альбрехтом до борби під Ґельгайм, де Адольф був побитий і поляг в битві. Альбрехт старав ся зменьшити власть князїв, тому попирав всюда міста, а передовсїм союз реньских міст. За єго панованя вимерла родина Перемишлїдів в Чехах 1306. на Вячеславі III. а Альбрехт посадив на ческім престолї свого сина Рудольфа, котрий був першим Габзбурґом, що володів в Чехах. Коли-ж Рудольф вже по роцї панованя в Чехах помер, приготовляв ся Альбрехт до нової виправи на Чехи, але підчас приготовань убив цїсаря его братанок Іван, званий відтак Парріцідою.[1]
Генрик VII. Люксембурский. По смерти Альбрехта вибрано королем нездатного ґрафа Генрика Люксембурского 1308.—1313. котрий так само як его попередники старав ся збільшити родинні посїлости. Єму удало ся посадити на ческім престолї свого сина Івана, званого відтак Слїпим. Генрик VII. був першим Королем, котрий по 60 лїтній перерві удав ся до Італїї і коронував ся цїсарскою короною. (В Італїї пізнав Генрик одного з найбільших італїйских поетів Дантого автора „Божої Комедиї“) По наглій смерти Генрика VII. нїмецкі володарі звертали дуже мало уваги на італїйскі відносини, тому італїйскі міста стали вповнї независимими, та дали початок до численних малих державок, з яких найважнїйші були Венеция, Ґенуа, Медиолян, Фльоренция, папска держава і королївство Неаполь.
Венеция, повстала підчас нападу Атилї на північну Італїю. Утїкачі заложили на прибережних острівцях місто Венецию, яке зростало дуже скоро з причини догідного положеня для торговлї. Вже около року 1000 заволодїла Венеция найлїпшими пристанями Істриї і Дальмациї, а до найбільшого значіня дійшла за часів хрестоносних походів, передовсїм підчас IV. походу, колито Венеция заволодїла майже всїма грецкими островами. В 15. віці Венеция була одною з найзнатнїйших держав і держала в своїх руках майже виключно торговлю зі сходом. Зі зростом Турецкої могучости підупадає Венеция, а з відкритєм нових доріг до Індий і Америки тратить Венеция рівнож і своє торговельне значінє.
Ряд у Венециї був аристократичний. На чолї держави стояв „дожа“ який з початку мав майже не обмежену монархічну владу, яку ограничено заведенєм Великої ради, до якої могла належати лише шляхта. Велику раду з початку вибирано, пізнїйше увійшла в житє устава, що до Великої Ради можуть належати лише наслїдники сих, яких предки засїдали в радї. Всякі заворушеня і повстаня проти аристократичного устрою Венециї, не помогли нічого. Заворушеня мали лише сей наслїдок, що установлено над Великою радою єще „Раду десяти“ вибирану щорічно, яка мала право всіх контролювати і всїх потягати до відповіди.В цїли охороненя своєї торговлї удержувала Венеция велику фльоту воєнну, так що була в середних віках найбільшою і наймогучійшою морскою державою.
Ґенуа. Як Венеция так і Ґенуа прийшла до значіня через торговлю. Ґенуа вела довший час борбу зі своєю соперницею Пізою, коли-ж побила Пізу, розпростерла своє панованє на Корсику. Ґенуа стояла в союзї з грецкими цїсарями з родини Палеольоґів, помагала їм в борбі з латиньским цїсарством, за що зискала від Греків великі торговельні користи, але через се попала в борбу з Венециєю, з якої вийшла дуже ослабленою.
Медиолян. Відбудований на ново по збуреню Фридериком Барбаросою, дійшов Медиолян дуже скоро до великого значіня, головно під управою родини Вісконтих, здібних, амбітних і жадних влади. Вісконти удержували сильну армію, підбили під своє панованє майже всї медиоляньскі міста, а навіть змусили на якийсь час Ґеную узнати зверхність Медиоляну. Медиолян став наймогучійшою державою в північній Італїї. Родина Вісконтих старала ся рівнож о піднесенє науки і штуки, они заложили університет в Павії, побудували величаву церкву в Медиолянї. По вимертю Вісконтих обняв управу Медиоляну Францїшок Сфорца, котрий приняв рівнож титул князя і передав єго своїм синам. Побіч Медиоляну, Венециї і Ґенуї приходить в північній Італїї до більшого значіня князївство Сабавдия, якому початок дали ґрафи з Сабадиї які розширили своє панованє над північно західною частию Італїї, над країною Піємонт. В XV. віцї їх влада розпростирала ся від Женевского озера до Нїцци, а цїсар Жиґмонт надав сабавдским пануючим титул князїв.
Фльоренция. В середучій Італїї найзнатнїйшими державами були Фльоренция і папска держава. По довгих і завзятих борбах ріжних сторонництв у Фльоренциї, усталив ся остаточно демократичний ряд. Значінє Фльоренциї зростало постійно, вона підбила усї сусідні міста і запанувала цілковито над Тосканїєю. Людність Фльоренциї занимала ся передовсїм промислом (вироби вовнянні, шовкові, золоті, фарбярство). Рівночасно побіч промислу занимали ся Фльорентийцї і торговлею, а банкирі фльоренцкі посїдали так богато гроший, що дуже часто пожичали навіть пануючим.
До найбільшого значіня дійшла Фльоренция за часів управи Медицеїв в XV. віцї. Медицеї люди взагалї розумні, здібні, доброчинні вкладали великі грошеві суми на окрасу Фльоренциї. Найславнїйшими з поміж Медицеїв був Козімо (Кузьма) і Льоренцо (Лаврентий) званий великим. За послїдного стала Фльоренция осередком наукового і артистичного житя цїлої Італїї.
Папска держава повстала з даровизни Піпіна Малого, розширила ся з часом на цїлу середну Італїю. Хотяй дорівнувала простором, або і перевисшала инші італїйскі держави, полїтичного значіня не мала. Значінє папскої держави залежало виключно від особистих здібностий поодиноких осіб, що засідали на папскім престолї. По славних часах Інокентия III. і IV. значінє пап підупадає, головно від сеї хвилї, коли папи, на зазив француских королїв, перенесли свою столицю до Авініону, де папи попади в цїлковиту зависимість від француских королїв. В Римі, де не було голови, починають ся численні забуреня, серед яких захопив владу народний трибун Миколай Рієнці і утворив републику. По упадку републики вели ся дальше завзяті борби поміж поодинокими партиями, або і особами, доки остаточно в XV. столїтю не вернули папи до Риму і не привернули бодай в части ладу і порядку.
В Неаполи панувала від часів Інокентия IV. родина Кароля Андиґавеньского, а Сицилїя перейшла під панованє Араґонії. Королї Неаполю посїдали велике значінє в Італїї і стояли все на чолї Ґвельфів. По вимертю головної Андиґавеньскої лїнїї, розпочали ся борби о Неаполь, який остаточно перейшов під панованє Фердинанда Араґоньского і став частию великої іспаньскої монархії.
Лїтературний рух в Італїї. Помимо розділу Італїї на численні державки, які глядїли завистним оком одна на другу і провадили з собою завзяті борби, помимо численних спорів сторонництв в поодиноких державах, Італїя вела в середних віках провід так під взглядом науковим, артистичним як і під зглядом полїтичним, суспільним, промисловим і торговельним. Італїйскі держави дбали дуже про се, щоб одна з поміж них не взросла в силу понад другі і все лучили ся з собою договорами, проти найсильнїйших, чим дали початок до дипльоматичної штуки, в Італїї витворила ся перший раз гадка полїтичної рівноваги. Часті війни поміж поодинокими державами, витворили цїлі добірні армії наємних війск, які за гроші ставали в службу держав і володарів, они видосконалили воєнну штуку.
А вже найбільші заслуги положили Італійцї на поли лїтератури, яка в середних віках дійшла до найвисшого розцьвіту в Італїї в XIV. віцї. В Італїї жили такі поети як Данте (Alieghieri) автор „Божескої Комедиї“, Францїшок Петрарха, батько сонетів і Іван Бокачйо, творець італїйскої прози.
В Італїї розпочинає ся з кінцем середних віків великий лїтературно-артистичний рух звістний в лїтературі під іменем відродженя або гуманїзму, а в штуцї під іменем ренесансу. Цїлий рух відродженя відзначає ся зворотом до старинного Риму і Грециї. Тогдїшні поети одушевляють ся творами старинних Римлян і Греків, студюють їх, переймають ся ними і старають ся їх наслідувати. Великий італїйский поет Данте, стоїть єще на переломі, два єго наслїдники Петрарха і Бокачйо є вже дїйсними представителями відродженя. З часом прихильників давних Римлян і Греків стало дуже богато, передовсім у Фльоренциї; а можні італїйскі роди і держави суперничачи зі собою попирали рух відродженя. Найбільше заслуг на тім поли положили Фльоренция, а головно рід Медицеїв, а відтак римскі папи як Николай V. основатель ватиканьскої бібльотеки і Пій II. До найкрасшого розвитку дійшов гуманїзм і ренесанс з початком нових віків.
Людвик Баварский 1314.—1347. По смерти Генрика VII. наступив в Нїмеччинї незгідний вибір. Часть елєкторів вибрала королем сина Альбрехта І. Фридерика Красного, друга часть князя Бавариї Людвика. В борбі побив Людвик Фридерика Красного під Мільдорфом 1322. і взяв до неволї. Кілька лїт перед сею битвою потерпіли Габзбурґи велике поражанє від Швайцарів, котрих Генрик VII. узнав независимими від Габзбурґів. Брат Фридерика Красного Лєопольд, не хотїв узнати независимости Швайцарів, виправив ся проти них, але австрийске лицарство понесло від швайцарскої піхоти велике пораженє під Морґартен 1315. По битві під Мільдорфом Фридерик Красний зрік ся всяких претенсий до корони, але коли єго брат Лєопольд не хотїв признати сего зреченя ся, вернув Фридерик добровільно назад до неволї, чим так зворушив Людвика Баварского, що Людвик постановив подїлити ся з Фридериком нїмецкою державою. Коли-ж нїмецкі князї не згодили ся на подїл королівскої влади, усунув ся Фридерик цїлковито від полїтичного житя.
Незадовго потім попав Людвик Баварский в спір з папою. В тім часї перебували папи в Авінїонї, де прибули на зазив француского короля Филипа Красного. Підчас перебуваня в Авінїонї попали папи в цїлковиту зависимість від француских королїв, стратили своє значінє і повагу. Часи перебуваня пап в Авінїонї зовуть звичайно, вавилоньскою неволею пап 1309.—1377. Під напором француского короля вмішав ся папа Іван XXII. у внутрішні нїмецкі справи і заказав Людвикови носити титул короля, доки папа не рішить, чи Людвик має право до ношеня такого титулу. Коли-ж Людвик не послухав розказу папи, кинув Іван XXII. на Людвика клятву. Звичайно бувало, що нїмецкі князї у всїх спорах пап з цїсарями ставали по сторонї пап, але сим разом стало ся инакше. Розгнївані князї безпідставним вмішуванєм ся папи в нїмецкі справи, зїхали ся в Ренс коло Коблєнциї 1338. і ухвалили, що кождий вибраний нїмецкий король, має носити титул римского цїсаря, без потвердженя і коронованя папою.
Згода помежи князями а королем не тревала довго. Людвик придбав для своєї родини Бранденбурґію, яку по зимертю наслїдників Альбрехта Медведя надав своєму синови, а відтак хотїв позискати для свого дому єще Голяндию і Тироль. Нїмецкі князї обурені захланноттию Людвика, скористали з сего, що папа другий раз кинув на Людвика клятву, скинули короля з престола, а на єго місце вибрали сина ческого короля Івана Слїпого, Кароля IV. Люксембурского.
- ↑ З Альбрехтом І. звязали Швайцари оповіданє про початок самостійної Швайцариї і їх народного героя Вільгельма Теля.