Всесвітна історія/II/Королї з родини Люксембурґів

Всесвітна історія. Том II
Йосип Чайківський
Королї з родини Люксембурґів

• Цей текст написаний желехівкою.

§ 2.

Королї з родини Люксембурґів 1347.—1437.

Кароль IV. 1347.—1348. Кароль дбав передовсїм о добро своєї вітчини Чех, а Нїмеччиною занимав ся мало. Зовсїм справедливо назвав єго пізнїйший нїмецкий цїсар Максимілїян вітцем Чех, а відчимом Нїмеччини. Кароль збільшив родинні посїлости придбанєм Лужиць і Бранденбурґії. Він старав ся завести в Чехах як найлїпший устрій, та піднести добробит. Щоби ческа молодїж не потрібувала шукати образованя поза границями краю, заложив Король 1348. в Празї унїверситет, на якім за часів Кароля студювало до 7.000 люда. Тому що зі старого замку Перемишлїдів остали лиш руїни, побудував Кароль IV. величавий замок на Градчинї в Празї, побудував величаву церкву сьв. Віта і величезний міст на Велтаві. Зорґанїзовав взірцево адмінїстрацию краю, опікував ся рільництвом, промислом, торговлею, науками і штуками. Щоб піднести міста, стягав зі всіх країв купців до міст, а передовсім до Праги і надавав їм численні привілеї. За старанєм Кароля IV, стала Прага не лише осередком наукового і духового житя, але і найкрасшим містом середучої Европи.

Золота Буля 1356. В Нїмеччинї поступав Кароль дуже обережно. Як розумний і здорово мислячий чоловік, бачив Кароль, що стараня відзискати давне значінє цїсарів в Італїї, викликали би непорозуміня з папою, а стараня піднести підупавшу владу королів в Нїмеччинї, опір і неохоту князїв, тому зовсїм не старав ся про піднесенє власти цїсаря в Італїї і Нїмеччинї. Для Нїмеччини прислужив ся Кароль IV. виданєм Золотої Булї, постанови після якої мали відбувати ся вибори цїсаря. Право вибирати цїсаря признав Кароль IV, 7. князям званим елєкторами 3. духовним а іменно: архиепіскопам, Моґунциї, Тревіру і Кольонїї ї 4. сьвіцким, королеви Чех, марґрафови Бранденбурґії, князеви Саксонїї і палятинови Надреньскому. Вибір цїсаря мав відбувати ся у Франкфуртї над Меном, а коронация в Аквізґранї.

Рудольф IV. 1358.—1365. Рівночасно з Каролем IV. панував в австрийских краях князь Рудольф IV. званий Основателем. Вже єго батько придбав Габзбурґам Каринтию 1335. Рудольфови удало ся позискати для Австриї Тироль 1363. так що став побіч Кароля IV. наймогучійшим з нїмецких князїв. Кароль IV. видаючи золоту Булю поминув австрийских князїв (як своїх суперників) при іменованю елєкторів, тому Рудольф IV. котрого таке поминенє дуже болїло, сфалшував привілєй Фридерика Менший, кажучи, що в нїм є установа позволяюча австрийским князям носити титул архикнязїв. Вправдї Кароль IV сего титулу не узнав, але Рудольф IV. надальше титулував себе архикнязем. Рудольф IV. старав ся у всім наслїдувати свого суперника Кароля IV. в тій цїли поклав підвалини під церкву сьв. Стефана, яка побудована в ґотицкім стилю, є нинї одною з найкрасших будівель Відня, а 1365. р. заложив у Відни унїверситет. Рудольф IV. видав закон про неподїльність Австриї, однак єго брати Альбрехт і Лєопольд зараз по смерти Рудольфа IV. подїлили ся Австрийскими краями. В сей спосіб повстають дві лінії Альбертиньска або Австрийска і Лєопольдиньска, яка ділить ся відтак єще на Стирийску і Тирольску. Через сей подїл могучість і значінє Габзбурґів богато потерпіли.

Людвик Великий Угорский 1342.—1382. Майже рівночасно з вимертєм Перемишлїдів (1306.) в Чехах вимирає династия Арпадів в Угорщинї 1301. а угорский престіл зискує Андиґавеньска родина. Першим королем з сеї родини був Кароль Роберт 1307.—1342. великий орґанїзатор і полїтик. По нїм засїв на престолї єго син Людвик Великий 1342.—1382. що панував рівночасно з Каролем IV. і Рудольфом IV. (Рівночасно з ними панував у Польщі визначний польский король Казимир Великий). За Людвика приходить Угорщина до найкрасшого розвитку. Ідучи за приміром свого батька, опікував ся Людвик промислом, торговлею, науками, штуками, оснував в Пятицерквах (Fünfkirchen) 1368. р. унїверситет. Щасливими війнами придбав Людвик Угорщинї велике значінє на зовнї, здобув на Венециї Дальмацию, а Сербів і Волохів змусив узнати угорску зверхність, крім сего Людвик здобув для своєї родини престіл в Польщі.

Вячеслав 1378.—1400. (1419.) По смерти Кароля IV. вибрано нїмецким королем єго сина Вячеслава чоловіка напрастного, що жив у вічній незгодї з духовеньством, а на старість став налоговим пяницею. Вправдї Вячеслав оголосив вічний „Божий мир“ але єго нїхто не слухав. Міста які підчас таких замішань найбільше терпіли, творили союзи і вели завзяті борби з князями. Габзбурскі князї не хотїли узнати независимости трех швайцарских кастонів, Урі, Швіц і Унтервальден, тому приходить до нової борби поміж ними а Швайцарами. Борба скінчила ся для Габзбурґів нещасливою битвою під Семпах 1386. по якій Швайцари остали зовсїм независими від Габзбурґів. Щоби положити конець замішаням в Німеччинї вибрали елєктори королем Рупрехта з Палятинату (1400.—1410.), однак він не здобув собі узнаня в цїлій Нїмеччинї. По єго смерти прийшло до незгідного вибору. Частина елєкторів вибрала королем Жиґмонта Люксембурского, другі Йодока моравского князя, а що старий Вячеслав дальше уважав ся королем, то в роцї 1411. було в Нїмеччинї трех королїв. Рівночасно роздерала церкву велика схізма, а на папским престолї засїдало аж трех пап.

Жиґмонт Люксембурский 1410.—1437. Йодок моравский князь помер вже 1411. а Вячеслава, хотяй до смерти носив титул короля, не узнавав нїхто і Жиґмонт став одиноким паном Нїмеччини. Через подружиє з дочкою Людвика Угорского Мариєю, став Жиґмонт угорским королем. Жиґмонт поставив собі за задачу усунути велику церковну схізму. В роцї 1376. удало ся Каролеви IV. намовити тогдїшного папу Григоря IX. повернути в Рим. По смерти Григоря IX. часть кардиналів полишила ся в Римі і вибрала папу, друга частила повернули до Авінїону і вибрала антіпапу. Собор в Пізї 1409. узнав обидвох пап неправними і вибрав третого, але що обидва попередні не хотїли зречи ся свого достоїньства, тому було рівночасно аж трех пап. Щоби усунути схизму, скликано за старанєм Жиґмонта собор до Констанциї (1414.—1418.) Констанцкий собор візвав всїх 3. пап до зложеня своєї гідности. Римский папа Григорий XII. зложив сам свій уряд добровільно, двох других усунув насильно собор і доперва тогди, коли вже не було жадного з пап, приступив собор разом з кардиналами до вибору нового наставника церкви. Папою вибрано Мартина V. і в сей спосіб привернено єдність в церкві.

Іван Гус. На констанцкім соборі обговорювано і розсуджувано справу Івана Гуса. Кількадесять лїт перед собором в Констанциї почав голосити англїйский учений Іван Віклїф нову науку, в якій виступав проти богатства духовних і проти деяких релїґійних доґм. Він голосив, що кождий чоловік, що попав в тяжкий гріх, перестає бути членом церкви і впровадив сьв. Причастиє під двома видами. Науку Віклїфа голосив з великим успіхом в Чехах Іван Гус. Констанцкий собор покликав Гуса до Констанциї. Гус одержавши від цїсаря Жиґмонта желїзний лист, в якім запевнив цїсар Гусови свою опіку, прибув до Констанциї. Коли-ж на соборі заявив, що не вирече ся своїх переконань, собор не зважаючи на дане Гусови слово Жигмонта, засудив єго на смерть в наслїдок чого Гуса спалено на костирі 1415. р.

На відомість про смерть Гуса, богато ческих вельмож утворило национальний ческий союз і розпочали грабити церковні добра. Ученики Гуса впровадили сьв. Причастиє під двома видами, а чаша стала символом Гуситів. Побіч уміркованих Гуситів, званих утраквістами, виступає скрайний напрям Гуситів, що прямував до цїлковитого перевороту так церковних як і державних устав. Скрайні Гусити, на котрих чолї станув Іван Жижка, хотїли впровадити маєткову рівність, та знищити все, що лише носило назву католицизму.

По смерти Вячеслава мав стати ческим королем Жиґмонт. Єго уважали Чехи головним виновником смерти Гуса і відмовили єму послуху, що дало причину до довгих гусицких воєн 1420.—1434. Війско Жиґмонта кілька разів виправляло ся на Чехи, але Гусити під проводом Жижки і Прокопа, відносили над ними одну побіду за другою в Чехах, в Моравії і на Шлеску. І як довго поміж Гуситами була повна згода, так довго були они пострахом сусїдних країв, але від коли поміж ними зарисували ся два противні собі сторонництва, скрайних Гуситів званих инакше Таборитами, що відкидали всяку згоду з Жиґмонтом і церквою, і умірковаиих Густів, що хотіли згоди, сила Гуситів упала. Жиґмонт получив ся з уміркованими Гуситами, яким признано сьв. Причастиє під двома видами, при їх помочи побив Таборитів і зискав ческу корону. Для веденя війни з Гуситами потрібував Жиґмонт богато гроша, тому заставив Бранденбурску мархію князеви з роду Гогенцолєрнів 1415. і з сего часу панують Гогенцолєрни в Бранденбурскій мархії, яка є колискою нинїшної Прускої держави.

Альбрехт II. 1438.—1439. і Фердинанд III. 1440.—1493. На Жиґмонтї вимерла Люксембурска династия в мужеській лінїї. Свою одиноку дочку Єлисавету видав Жиґмонт за австрийского князя Альбрехта V. котрого узнали королем так Угри як і Чехи. Альбрехт V. був першим, що сполучив австрийскі краї з Чехами і Угорщиною. Альбрехта V. вибрали елєктори нїмецким цїсарем (Альбрехт II.) Але на жаль сей енерґічний і многонадїйний володар помер дуже скоро, серед приготовань до виправи проти Турків. Від Альбрехта II. цїсарска корона в Нїмеччинї стало спочивала на головах Габзбурґів.

По смерти Альбрехта II. вибрано цїсарем Фридерика III. 1440.—1493. Фридерик III. був послїдним цїсарем коронованим папою в Римі. Панованє нездарного Фридерика III. припало в тяжких для Нїмеччини часах. (За панованя Фридерика III. розбивають Русь, Литва і Польща нїмецкий орден, а Фридерик не робив нїчого в оборонї ордену). В Нїмеччинї вели ся завзяті борби, головно поміж князями і містами, Турки здобули Царгород і ставали чимраз грізнїйшими для Європи. Фридерик повільний, лїнивий, ворог всякої зміни, до сего упертий і заздрісний о свою власть, нїчим не журив ся, а супокійно глядїв в будучність Австриї, та на кождім письмі ставив букви A. E. I. O. U. т. є. Austriae est imperium orbis universae, або Alles Esdreich ist Oesterreich unthertan). Цїле своє панованє перевів Фридерик II. будьто на спорах з австрийскими станами, будьто в борбі зі сусїдами. Часто знаходив ся Фридерик III. в тяжких і прикрих обставинах, угорский король Матвій Корвін заняв Австрию і Відень, а цїсар мусїв жити на ласцї князїв. Помимо сего Фридерик III. нїколи не тратив надії на красну будуччину Австриї і дїйсно мав богато щастя, він пережив всїх своїх противників, а єго правнук Кароль V. був паном великої держави, в якій сонце нїколи не заходило. Фридерик III. надав 1453. р. Габзбурґам архикнязївский титул.

Фридерик III. був опікуном Володислава Посмертного, сина цїсара Альбрехта ІІ. наслїдника ческої і угорскої корони. Заки Володислав доріс правив в Чехах Юрий Подєбрад, в Угорщинї вибрано королем Володислава Ягайлоньского, а по єго смерти підчас битви під Варнію 1444. став управляти угорскою державою Іван Гунияди, хоробрий оборонець своєї вітчини перед Турками. Коли-ж 1457. помер Володислав Посмертний, віддали Чехи престіл Юриєви з Подєбраду 1458.—1471. а в Угорщинї Матвієви Корвінови 1458.—1190. В сей спосіб усунено нездарного Фридрика III, а в Чехах і Угорщинї засїли національні королї. Рівнож і по смерти Юрия і Матвія не удало ся Габзбурґам заняти Чех і Угорщини, де приходить до панованя Ягайлоньска родина іменно Володислав і Людвик.