Всесвітна історія/II/Велика вандрівка народів
| ◀ Старинні Ґермани, їх полїтичний устрій, обичаї і релїґія | Всесвітна історія. Том II Велика вандрівка народів |
Атиля король Гунів ▶ |
|
Гуни. В середній Азиї мешкало дике племя, монгольского походженя, Гуни. 375. р. впали они брамою народів (на північ від Каспійского озера) до Европи і викликали великий народний рух, званий в істориї народними вандрівками.
Гуни були малого росту, широкі в плечах, очи мали малі, запалі, ніс приплосканий. Лице було зогиджене, бо звичайно надтинано єго хлопцям, щоб пізнїйше не мали заросту. Убранє їх складало ся з сорочки і кожуха. Одежи нїколи не перебирали, анї не скидали з себе, але носили так довго доки цїлковито не здерла ся. Живили ся корінцями та сирим мясом, яке вкладали під сїдло, щоби дещо змягкло. Гуни були дуже добрими їздцями, на конях їли, ба навіть спали. Страшними були они своїми наглими і завзятими нападами.
Ґоти. 375. р. прибули Гуни до Европи з жінками і дїтьми, ударили на Алян, котр мешкали в нинїшній полуднево-східній Росиї, розбили їх і напали на Ґотів. Ґоти, германьский нарід, не знати коли вивандрував з вітчини і поселив ся над обома берегами Днїпра. З часом Ґоти подїлили ся на дві части: Остроґотів, що мешкали на схід від Днїпра і Візиґотів на захід від Днїпра. Гуни напали на Остроґотів 375. р. побили їх і разом з ними ладили ся до борби з Візиґотами. Візиґоти, щоб не дістати ся під панованє Гунів, опустили свої оселї і просили[1] цїсаря східно-римскої держави Валєнса, о позволенє поселити ся на правім березї Дуная. Цїсар позволив на се під услівєм, що Ґоти зложать оружиє і дадуть закладників. Але Візиґоти підкупили римских урядників і перейшли Дунай з оружиєм в руках. Незадовго потім, обурені здирствами римских урядників, хопили за оружиє і виступили проти Валєнса, побили єго під Адриянополем 378. і почали нищити цїлий Балканьский півостров. Доперва наслїдникови Валєнса, Теодозиєви Великому, удало ся наклонити Візиґотів до зложеня оружия, защо дістали на поселенє землї по правім березї Дунаю.
Алярик. Супокій не тревав довго, бо король Візиґотів Алярик, виступає на ново проти Римлян і виправляє ся до Італїї. Перший напад Алярика на Рим відпер римский вожд Стілїхо 403. р. але для здержаня Візиґотів мусїв він прикликати на поміч римскі лєґйони з над Рену, римска границя над Реном позістала безборонною, в наслїдок чого ріжні нїмецкі народи, як Свеви, Бурґунди, Франки впали до Ґалїї. Коли-ж в кілька лїт пізнїйше римский цїсар казав убити Стілїхона, наїздить Алярик на ново Рим 410. р. здобуває і видає на грабіж своїм жовнїрам. З Риму хотїв Алярик іти до Сицилїї і Африки, але по дорозї умер. Єго похоронено в ріцї Бузенто, а всїх невільників, що були заняті при похоронї убито, щоб нїхто не знав де спочиває вожд Візиґотів Алярик.
Наслїдник Алярика Атаульф оженив ся з дочкою римского цїсаря Гонория і за позволенєм єго заняв полудневу Ґалїю, з відки з часом розширили Візиґоти своє панованє на цїлу Іспанїю.
Вандали. Підчас борб з Аляриком перейшли Вандали, нарід рівнож ґерманьский, на римску територию і під проводом Ґейзериха прибули до північної Африки, де заложили державу Вандалів 429. р. В Африцї побудували Вандали велику фльоту. здобули на Римі Сицилїю, Сардинїю, Корсику, Балєари, Пітеузи і стали панами західної части Середземного моря. 455. р. наїздять Вандали Рим, здобувають єго і нищать 14. днїв в так застрашаючий спосіб, що по них лишило ся до наших часів слово вандалїзм, на означенє дикого нищеня старинних памяток штуки.
——————
- ↑ В депутациї, яка прийшла до цїсаря Валєнса просити о позволенє поселеня, знаходив ся епіскоп Ґотів Ульфіляс, котрий перевів біблїю на нїмецку мову. Де які части сего переводу задержали ся до наших часів і є найдавнїйшою памяткою нїмецкої мови.