Всесвітна історія/II/Старинні Ґермани, їх полїтичний устрій, обичаї і релїґія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всесвітна історія. Том II
Йосип Чайківський
Старинні Ґермани, їх полїтичний устрій, обичаї і релїґія
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Перша часть.

§ 1.


Полїтичний устрій Ґерман: Найдавнїйші вже дещо точнїйші відомости про Ґерман (назва Нїмцї Deutsch повстала пізнїйше), маємо від римского писателя Тацита, котрий описав край, звичаї і релїґію старинних Ґерман.

Ґермани, як всї народи індоевропейского походженя, прибули з Азиї і осіли помежи Реном а Лабою, звідки виперли мешкаючих там Кельтів, (що Кельти мешкали дійсно в давній Нїмеччинї, доказом є богато знїмчених кельтийских назв рік, гір).

Ґермани ніколи не творили одноцїльної держави, а були подїлені на племена (до 50) і вже Римляни вичислювали понад 20 назв ґерманьских племен. Кожде племя творило заразом осібну державу, якої територию звали Ґермани Ґау. Міст і сїл, в нашім значіню в старинній Ґерманії не було. Кождий Ґерманин мешкав в деревляній хатї, окруженій полями і долинами, які творили єго власність. Мешканцї одної области сходили ся на віча, найрадше в горах, або сьвятих гаях і звичайно підчас повнї місяця. На зборах рішали про мир або війну, вибирали нових урядників і установлювали закони. Королїв вибирали лише сї племена, що вели безнастанні борби, инші племена вибирали лише на час війни з поміж себе вождів званих герцог.

Домове житє Ґерман. Головним занятєм свобідного Ґерманина була війна, вправи оружиєм і лови. Взагалї Ґермани були дуже войовничої вдачі, а свого оружия не відкладали від себе нїколи, ба навіть помершому вкладувано до гробу єго збрую: Як Ґерманин не вів війни, то занимав ся польованєм на дикі зьвіри, яких в тогдїшних великих лісах Німеччини було дуже богато. Землї сам не управляв, анї не занимав ся годівлею товару, се уважало ся за щось негідного Ґерманина. Працювати мали невільники і жінки, свобідний Ґерманин, в часї вільнім від війни, або польованя, лежав на медвежій шкірі, слухав пісень або оповідань, вправляв ся в робленю оружиєм, пирував, або грав в кости. Гра в кости і наклін до піяньства, були найгіршими чертами вдачі Ґерман. Бувало часом, що розпалений в грі Ґерманин, програвав в кости все своє майно, свою жінку, а навіть свою свободу і ставав невільником другого.

Головним предметом поживлїня Ґерман було зьвіряче мясо, молоко, сир і напиток, подібний до нинїшного пива, роблений зі збіжа. Одїж була звичайно простою, у мущин побільшій части зі шкіри у женщин з полотна. Жінки були у Ґерман в великім поважаню, а не як у Римлян, де жінки були невільницями мужа. В загалї відзначали ся Ґермани вірностию, правостию і добротою.

Суспільний устрій Ґерман. Ґермани ділили ся на чотири верстви. 1. Нечисленна шляхта посїдала просторі ґрунта. 2. Свобідні горожани: они мали тоті самі права що шляхта, а ріжнили ся від неї лише сим, що їх посїлости були о много менші. 3. Визволенцї, що мали личну свободу, могли носити оружиє, али не посідали земских дібр. 4. Невільники, котрих судьба була о много ліпшою як римских. Они занимали ся управою рілї, і творили рід нинїшної служби.

Релїґія. Релїґія давних Ґерман була простою і подібною до инших поганьских релїґій. Всї знатнїйші явища природи, сонце, місяць, зьвізди, громи, блискавки були предметами їх почитуваня. Своїм богам не будували сьвятинь, але почитували їх в сьвятих гаях під старими деревами, де приносили їм кроваві жертви часто навіть людскі з невільників. Найважнїйшим богом Ґерман був Водан. Єго окружали служницї звані Валькіриями, котрі впроваджували померших лицарів до блаженного місця Вальгалї, де могли перебувати лише ті, котрі померли на війнї, або довершили за житя богато воєнних дїл. Крім Водана почитали Нїмцї єще инших богів як Донара бога громів і бурі, бога сонця, Фрею богиню краси і любови, та много инших поменьших богів. Побіч великих богів узнавали Ґермани меньших божків, як великанів, карликів, ельфів і ин. Свою судьбу старали ся Ґермани пізнати з лету птиць, іржаня коня, та віщованя.

Борби Ґерман з Римлянами. Перший раз зійшли ся Римляни з Ґерманами єще 113 р. перед Хр. коли то Цимбри та Тевтони ударили на Римлян. Пізнїйше воював з Ґерманами Цезар і цїсар Октавіян, за котрого в 9. р. по Хр. вожд Херусків Армінїй (званий инакше Герман) розбив римского вожда Вара в Тевтобурскім лїсї. Від сего часу Римляни перестали думати про підбитє Ґерманії, а мир трівав аж до 162. р. коли то поміж Римлянами а Ґерманами прийшло до війни званої Маркоманьскою. Ґермани напирають на ґраницї римскої держави на цїлій лїнїї Рену і Дунаю. Послїдний римский цїсар з золотого віку, Марк Аврелїй, боров ся з Ґерманами щасливо, але єго нездарний син Комод, окупив мир лише в сей спосіб, що поселив богато ґерманьских племен на римскій териториї, які за се, що одержали ґрунта, мали боронити границь римскої держави перед наїздом нових ґерманських орд. В сей спосіб стало ся, що Ґермани стають проти Ґерман. Ґермани осївші на римскій териториї, боронять границь римскої держави перед новими наїздниками, що старають ся переломити оборонну римску лїнїю і осїсти на римских ґрунтах.

Серед сих борб в третім віцї заходять у Ґерман дві важні зміни. 1. Починають творити ся союзи Ґерман, з яких найважнїйші є союз Франків над долїшнім Реном, Алєман над середучим Реном, Сасів межи Реном а Лабою, а на сходї великий союз Готів, з якими лучать ся Вандали, Аляни і инші. 2. Ґерманьскі племена перестають правити ся давним демократичним ладом, майже всї вибирають королів які з причини вічних воєн зискують чимраз більше на значіню і силї.