Всесвітна історія/II/Старинні Ґермани, їх полїтичний устрій, обичаї і релїґія

Матеріал з Вікіджерел
Всесвітна історія. Том II
Йосиф Чайківський
Старинні Ґермани, їх полїтичний устрій, обичаї і релїґія
• Цей текст написаний желехівкою. Київ ; Ляйпціґ: Українська Накладня
Перша часть.

 
Часи вандрівки народів.
 
§ 1.
Старинні Ґермани, їх полїтичний устрій, обичаї і релїґія.
 

 

Полїтичний устрій Ґерман: Найдавнїйші вже дещо точнїйші відомости про Ґерман (назва Нїмцї Deutsch повстала пізнїйше), маємо від римского писателя Тацита, котрий описав край, звичаї і релїґію старинних Ґерман.

Ґермани, як всї народи індоевропейского походженя, прибули з Азиї і осїли помежи Реном а Лабою, звідки виперли мешкаючих там Кельтів, (що Кельти мешкали дїйсно в давній Нїмеччинї, доказом є богато знїмчених кельтийских назв рік, гір).

Ґермани нїколи не творили одноцїльної держави, а були подїлені на племена (до 50) і вже Римляни вичислювали понад 20 назв ґерманьских племен. Кожде племя творило заразом осібну державу, якої територию звали Ґермани Ґау. Міст і сїл, в нашім значіню в старинній Ґерманїї не було. Кождий Ґерманин мешкав в деревляній хатї, окруженій полями і долинами, які творили єго власність. Мешканцї одної области сходили ся на віча, найрадше в горах, або сьвятих гаях і звичайно підчас повнї місяця. На зборах рішали про мир або війну, вибирали нових урядників і установлювали закони. Королїв вибирали лише сї племена, що вели безнастанні борби, инші племена вибирали лише на час війни з поміж себе вождів званих герцог.

Домове житє Ґерман. Головним занятєм свобідного Ґерманина була війна, вправи оружиєм і лови. Взагалї Ґермани були дуже войовничої вдачі, а свого оружия не відкладали від себе нїколи, ба навіть помершому вкладувано до гробу єго збрую: Як Ґерманин не вів війни, то занимав ся польованєм на дикі зьвіри, яких в тогдїшних великих лїсах Нїмеччини було дуже богато. Землї сам не управляв, анї не занимав ся годівлею товару, се уважало ся за щось негідного Ґерманина. Працювати мали невільники і жінки, свобідний Ґерманин, в часї вільнім від війни, або польованя, лежав на медвежій шкірі, слухав пісень або оповідань, вправляв ся в робленю оружиєм, пирував, або грав в кости. Гра в кости і наклін до піяньства, були найгіршими чертами вдачі Ґерман. Бувало часом, що розпалений в грі Ґерманин, програвав в кости все своє майно, свою жінку, а навіть свою свободу і ставав невільником другого.

Головним предметом поживлїня Ґерман було зьвіряче мясо, молоко, сир і напиток, подібний до нинїшного пива, роблений зі збіжа. Одїж була звичайно простою, у мущин побільшій части зі шкіри у женщин з полотна. Жінки були у Ґерман в великім поважаню, а не як у Римлян, де жінки були невільницями мужа. В загалї відзначали ся Ґермани вірностию, правостию і добротою.

Суспільний устрій Ґерман. Ґермани дїлили ся на чотири верстви. 1. Нечисленна шляхта посїдала просторі ґрунта. 2. Свобідні горожани: они мали тоті самі права що шляхта, а ріжнили ся від неї лише сим, що їх посїлости були о много менші. 3. Визволенцї, що мали личну свободу, могли носити оружиє, али не посїдали земских дібр. 4. Невільники, котрих судьба була о много лїпшою як римских. Они занимали ся управою рілї, і творили рід нинїшної служби.

Релїґія. Релїґія давних Ґерман була простою і подібною до инших поганьских релїґій. Всї знатнїйші явища природи, сонце, місяць, зьвізди, громи, блискавки були предметами їх почитуваня. Своїм богам не будували сьвятинь, але почитували їх в сьвятих гаях під старими деревами, де приносили їм кроваві жертви часто навіть людскі з невільників. Найважнїйшим богом Ґерман був Водан. Єго окружали служницї звані Валькіриями, котрі впроваджували померших лицарів до блаженного місця Вальгалї, де могли перебувати лише ті, котрі померли на війнї, або довершили за житя богато воєнних дїл. Крім Водана почитали Нїмцї єще инших богів як Донара бога громів і бурі, бога сонця, Фрею богиню краси і любови, та много инших поменьших богів. Побіч великих богів узнавали Ґермани меньших божків, як великанів, карликів, ельфів і ин. Свою судьбу старали ся Ґермани пізнати з лету птиць, іржаня коня, та віщованя.

Борби Ґерман з Римлянами. Перший раз зійшли ся Римляни з Ґерманами єще 113 р. перед Хр. коли то Цимбри та Тевтони ударили на Римлян. Пізнїйше воював з Ґерманами Цезар і цїсар Октавіян, за котрого в 9. р. по Хр. вожд Херусків Армінїй (званий инакше Герман) розбив римского вожда Вара в Тевтобурскім лїсї. Від сего часу Римляни перестали думати про підбитє Ґерманїї, а мир трівав аж до 162. р. коли то поміж Римлянами а Ґерманами прийшло до війни званої Маркоманьскою. Ґермани напирають на ґраницї римскої держави на цїлій лїнїї Рену і Дунаю. Послїдний римский цїсар з золотого віку, Марк Аврелїй, боров ся з Ґерманами щасливо, але єго нездарний син Комод, окупив мир лише в сей спосіб, що поселив богато ґерманьских племен на римскій териториї, які за се, що одержали ґрунта, мали боронити границь римскої держави перед наїздом нових ґерманських орд. В сей спосіб стало ся, що Ґермани стають проти Ґерман. Ґермани осївші на римскій териториї, боронять границь римскої держави перед новими наїздниками, що старають ся переломити оборонну римску лїнїю і осїсти на римских ґрунтах.

Серед сих борб в третім віцї заходять у Ґерман дві важні зміни. 1. Починають творити ся союзи Ґерман, з яких найважнїйші є союз Франків над долїшним Реном, Алєман над середучим Реном, Сасів межи Реном а Лабою, а на сходї великий союз Ґотів, з якими лучать ся Вандали, Аляни і инші. 2. Ґерманьскі племена перестають правити ся давним демократичним ладом, майже всї вибирають королїв які з причини вічних воєн зискують чимраз більше на значіню і силї.