Вікіджерела:Проза сьогодні/11 січня/1

Матеріал з Вікіджерел
 

Нас було двох у батька: Семен старший, та я, двома роками молодший. Дуже ми любились. Ходить мій братик на танець, хожу й я; та гуляємо як ті соколи межи соколами, землї під собою не чуємо. Усї нас люблять, усї кланяють ся, усї поважають. Сказано, багатирські сини!

Семен був парубок годний, тихий, розумний; було й малу дитину не оскорбить. Стариню поважає, шанує, товариство любить, за побратимом і в огонь скочить. Оттакого братика я отсе мав.

Я знов у свого брата не вдав ся: подуфалий, палкий — і Бога знати не хочу, не то що!… Не спостигне було хто слово неуважне до мене заговорити, я вже і скочу, як іскра, і вхоплюсь до ножа, і таке заведу, що ради нїхто не може дати. Не було такого парубка в селї, щоб я з него кров не пустив.

Семен було мене і полає, і виганьбить, а часом і за чуприну таки гаразд покрутить. Да батечко-ж нї чичирк, як-би отсе я хто знає як гарно справував ся. У їх таки така натура була: нїкого в дому і словечком одним не зганьбити — нї нас, нї сестер, нї слуг. Да знали вони иншим способом як нам доїхать, коли хто з нас прогрішить. Прибавить ся, було, Семен на вечерницях, вони до його цїлий день і слова говорити не будуть: ого — вже братик мій більше й не барив ся по ночи; сказав там хто яке надзвичайно слово в хатї, вони вийдуть з хати, ще й дверми луснуть. Оттак вони було нами поводять. Слухайте тілько, як з мене фудулїю вигнали.