Вікіджерела:Проза сьогодні/1 березня
|
Під дощ. (Відень, 1920) | ||
|
…
Було, тихо… — Ква?! — несподіванно квакнув Винниченко і замовк, прислухаючись.— Ква! — одквакнув Калинович, покінчивши з нафтовими грішми, і перебіг в “Добу“, попереду наплювавши на свій редакторський стілець в „Боротьбі“. — Ква! Ква! — нестрійно заквакали Пироги і Пасічники. — Ква!!! — рішуче квакнув підбадьорений Винниченко і несподіванно для самого себе залився на високій істерично-верескливій ноті: — Яяяяя… — І я! і я! — заголосив Вітик, як третій босяк в „Безднѣ“ Андреева. — Братці! і я! і я! — він спізнився, бо їздив в Берлін за грішми. — Не я! не я!… їй Богу, не я! — поквакував тихенько Христюк, пристроюючись до ревізійної комісії. — Не я, це все Лівицький. — Ква! Ква! — з юнацькою жвавістю квакнув Грушевський і подумав: — Не дають каналії на соціольоґію — може дадуть хоч на коммуну… — Ква! Ква! — відквакнувся Чечіль з торговельної комісії, купуючи зброю проти большевиків. — Ква-ква-ква! — зачастив молодий Шраг з самої верхушки… карлсбадського курорту. Він дістав ліквідаційні і квакав на здоровля, а ex міністр Жуківский, згадуючи свій дебют в німецькім суді, квакав несміло, але уперто: Ква!… Ква!… Ква!… — Кв… квакнув Мазуренко і поперхнувся, побачивши міністра Ніковського: — Це я, того, в вашу честь хотів квакнути — пояснив він — так… той то як його… не вийшло. Довжно застудив!… — Ква — хотів квакнути Штефан і несподівано для самого себе гукнув по старій звичці: — Здравія желаю, Вашскобродіє! — Ква! — ніжно підквакнув з Берліна Дідушок, в голосі котрого ясно було чути шелестіння швайцарських франків. — Кваааа! — заверещав на октаву вище всіх Дятлів: — Кваааа! — Всѣ вы подлецы и негодяи!!! |
||
 | ||