Перейти до вмісту

Вікіджерела:Проза сьогодні/22 січня

Матеріал з Вікіджерел
 

— І чого вони хочуть від вас? — з острахом мовив Герман. — Що ви їм винні?

— Вже що я їм винен, то я знаю і вони знають, — мовив Вольф — А ще сьогодня ми перебили їм торг. Не дарують вони менї, тай тебе коли зловлять, то буде біда. Але нехай буде, що буде, гроший наших не дістануть.

І він виставив голову з ярка та почав роззирати ся довкола.

— Мишкують за нами! — шепнув Германови. — Ади, бачиш?

Герман і собіж прилягши до землї висунув голову з ярка і побачив на одній стежцї невиразну людську постать, що йшла досить швидко в напрямі до них. Глянувши в другий бік, він побачив другу подібну постать; у третім місцї видно було третю. Всї вони йшли з ріжних боків, манівцями і всї немов змовивши ся стягали ся на горб, на якому в укритю сидїли Вольф і Герман.

— Бачиш? — шептав Вольф. — Добрий нюх мають собаки. Мусїв їм хтось доповісти, що бачив тебе. А може й із них котрий бачив, як ти йшов півперек поля.

В тій хвилї з низу, де кінчив ся ярок, що починав ся у стіп ялицї, дав ся чути голосний свист; темні постатї, що з ріжних сторін ішли в напрямі до краю лїса, відповіли таким самим свистом. Не було нїякого сумнїву, що облава розпочала ся.