Галицкіи приповѣдки и загадки/Приповѣдки/С
| ◀ Р | Галицкіи приповѣдки и загадки Приповѣдки С |
Т ▶ |
|
Савка в кут, коли гостѣ сут.
Сам блудить, а других судить.
Сам бык землю борикає, и на себе кидає.
Само ся дає, коли є.
Санна ѣзда, ангелская ѣзда, але дѣдьчій выворо̂т.
Свиня (шановавши слухи ваши) квичить, а в пло̂т лѣзе.
Свиня (выбачте) мѣх дре, и сама реве.
Свинѣ (выб.) не до поросят, коли ю смалят.
Сво̂й до̂м не ворог, коли прійдешь, то прійме.
Сво̂й менѣ не милый — а при мнѣ го не бій.
Сво̂й, не сво̂й, не лѣзь в город.
Сво̂й свому завсѣды рад.
Сво̂й хоть не заплаче, то ся скривить; хоть ся не скривить, то не высмѣє.
Своє взяв, тай прав.
Своє не видить по̂д носом, а чуже по̂д лѣсом.
Своє святоє — чуже найсвятѣйше.
Свои люде не Татаре, не дадуть загибати.
Свѣдчится Цыган своими дѣтьми.
Свѣт скаче — свѣт плаче.
Свѣт собѣ завязала.
Свѣт, як банька, а люде як мухи.
Святый спокою, гаразд с тобою.
Се бѣда, мама Гриця привела, та не знаєм, як звати.
Сей свѣт позыченый.
Сей свѣт, як маковый цвѣт.
Сербай, не дбай, хоть рѣдкє, абы богацько.
Середа по̂ст, не треба губы мастити.
Сердитая собака, вовкови корысть.
Сердится, якбы му пес ковбасу з-ѣв.
Серцем люби, а руками тряси.
Седи в хатѣ, не рыпайся.
Седи грыбе, зак' тя хто здыбле.
Седи, та грѣйся — плачь, та втерайся.
Седить, як у-бога за дверми.
Седить, як на ножах. (або) — як на жару.
Седить, як чорт на гро́шах в болотѣ.
Сик, пик на помело, коли воды не було.
Сила без головы шалѣє, а розум без силы млѣє.
Силованым коньом не доробишься.
Силоваными очима не можь ся довго дивити.
Сирота — а губа як ворота.
Скажене (хрань Боже) лише слѣпе заразливе.
Скаче, як дѣдько.
Скаче, як теля на посторонку (на упонѣ).
Скачи враже, як пан каже.
Скачу, як хлѣб зобачу.
Скира на чоботы, язык на по̂дошвы.
С кого ся насмѣхають, с того люде бувають.
С конем не грай, невѣстѣ не улѣгай, грошей сам не ховай, коли не хочешь шкоды мати.
Скорій як черепаха.
Скулився, стулився ги пес, ще й хво̂ст по̂джав.
Скупый два разы тратить.
Скупый не глупый, щодрый не мудрый.
Скривився, як середа на пятницю.
Скрыпливе колесо довше ѣздить, як нове.
Сла́ва бы ти пропала (нехай ся прѣчь каже).
Слабому животови и пироги завадять.
Сливка — слинка, грушка — минушка, рыба — вода, хлѣб голова.
Слова до рады — руки до звады.
Слова масніи, а пироги по̂сніи.
Слова не полова.
Слова шкоды не нагородять.
Слово вылетить горобцем, а вернеся волом.
Служба вольности не тратить.
Служба не дружба.
Слухай богато, а мало говорѝ.
Слѣпый невидющого водив, та оба в яму повпадали.
Слѣпый хромому доганяє.
Слѣпый — хто через решето (або — далше во̂д носа) не видить.
Смаку — як в печени̂м раку.
Смаруй хлопа лоі̂ом, а во̂н смердить гноі̂ом.
Смерти не треба шукати, сама прійде.
Смерть а жена во̂д Бога призначена.
Смерть за плечима, а бѣдѣ весѣльє.
Смерть лести не знає.
Смерть не переберає.
Смотри желѣзного ко̂лка, а не срѣбного.
Смотри ко̂нця кождій справѣ.
Смотри, мовчѝ — а своє робѝ.
Смотри себе — буде с тебе.
Смуток бы на тя темный, та чорный упав! (не до вас кажучи).
Смѣйся смѣшку — дам ти кишку.
Смѣлый, як за плотом.
Снуєся ми перед очи, як в день так в ночи.
Со̂ль омаста — масло окраса.
Соб быцю коло плота, яка плата, така й робота.
Сова хотьбы лѣтала по по̂д небеса, то соколом нѣколи не буде.
Сокира, мотыка, топорець — сорока, ворона, воробець.
Сокира остра, мотыка ѣй сестра.
Соломяным слугою нѣхто не доробився.
Соломяный парубок золоту дѣвку бере.
Сонце бы тя побило (нехай ся прѣчь каже).
Сонце свѣтить, дощик крапить, чаро̂вниця масло робить.
Сонце ся в морѣ купає — сонце спочило.
Сорока горѣла, бо пити хотѣла.
Сорока скрегоче, гостѣ каже.
Сором стер собѣ с чола.
Сорочки не має, а женитися гадає.
Сорочку викупив, а сукман заставив.
С палця собѣ того не выссав.
С панами рѣдко, а з дурнями нѣколи не приставай.
Спаньєм голоду не перебудешь.
Спаньє не дасть коньє.
Спасо̂вка ласо̂вка, а петро̂вка голодо̂вка.
Спасся як медвѣдь.
С перцем, чи не с перцем, коли с щирым серцем.
Спився як Беля (Бейла)[1].
Спи доню — най ти доля росте.
Спить сова, тай куры бачить.
Спить, якбы шовком шив.
Сплющій пес не угонить заяця.
Спо̂лка двох годує.
С повного лехко брати, хочь убыває, не так знати.
Споко̂йный, як кобеля за возом.
Спомо̂гся дѣд на обѣд, а баба на кисѣль.
Споможи сиротѣ, выколе ти очи.
С прибудку голова не болить.
С пустои студолы не вылетить хиба сова.
С пѣсни слова не выкидають.
Срѣбло, золото тягне чоловѣка в болото.
С слѣпого, глухого, нѣмого найлутшій чоловѣк (мужь).
С старецького сына не буде добрый газда.
Ставився як лев, а згинув як муха.
Ставится, як окунь протѣ водѣ.
Став ми костев в горлѣ — со̂лью в оцѣ — хрѣном в носѣ.
Став не сво̂й. — як укопаный. — як опареный.
Стало на юшку, а нестало на петрушку.
Стара панѣ все то шіє, то поре.
Стара правда и старе вино завсе добре, але не стара дѣвка.
Старого лиса тяжко зловити.
Старый, а не росте.
Старый, а храмає.
Старшій Галичь во̂до Львова.[2]
Старшій Гриць як Парашка.
Статок робить достаток.
Стереже го, як ока в головѣ.
Стереженого Бо̂г стереже.
Стережися того, же не має нѣчого.
Стережися того, кого сам Бо̂г назначив.
С тлустого мяса тлуста и юшка.
С тобою говорити, гороху наѣвшись.
Сторонить во̂д нього, як вовк во̂д сѣти.
Страх бо̂льшій во̂д переполоху.
Стриже и голить.
Стрижи, не обберай.
Стругав, стругав, тай перестругав.
Ступай з дороги, бо ѣде безногій.
Судна дѣравого нѣхто не наповнить.
Суд сквапливый рѣдко буває справедливый.
Сукманка не мамка, коли ся ѣсти хоче.
Сук на сук.
Суха ложка губу дре (рот дере).
Сухій марець, мокрый май, буде жито кобы гай.
Схилився по полѣно, та стовк собѣ колѣно.
Сховай, що не вадить.
С чим ся обходимо, тоє до нас лепне.
С чужим и на серед села росставайся.
С чужого злого учися свого.
С чужого коня и серед калябухи злѣзай.
С чужои торбы хлѣба не жалують.
Сыр тилько во̂дкладаный добрый.
Сытый голодному не вѣрить.
Сытый голодному не товаришь.
Сѣв каменем.
Сѣв як на леду.
Сѣє вѣтер, вѣтром жити буде.
Сѣльска собака най ся може дво̂рскім не мѣшає.
Сѣмь лѣт го не бачив єм, бодай єм го був нѣкды не бачив.
Сѣмь лѣт мак не родив, а голоду не вчинив.
Сѣмь лѣт хробак в хрѣнѣ зимовав, а смаку не зазнав.
Сѣмь миль пѣшки для однои кишки.
Сякій такій, абы був, абы хлѣба роздобув.
Сяк так, абы выжити.
Сяк так, абы не по людськи.
——————
- ↑ 1188 Бела король угорскій, буцѣм в помо̂чь прогнаного Князя Галицкого Володимира Ярославича, по̂дступив с сильным во̂йском по̂д Галичь. Галичане по удаленію свого Князя Романа Мстиславича Володимирского во̂творили врата Уграм. Бела уверг Кн. Володимира в темницю, а осадив на княжеским престолѣ сына свого Андрея, котрый загостившися беспечно, пановав насильно над Галичанами; доки Кн. Володимир не утѣк из неволѣ, и (1190) с помо̂чью Казимира Справедливого не приступив по̂д Галичь. Тогдѣ Галичане выгнали Угро̂в и з радостію пріймили свого родимого князя. По ти̂м то Белѣ осталась приповѣдка.
Прип. Изд.
- ↑ Льво̂в, нынѣшняя столиця королевств Галиччины и Володимирщины над потоком Полтвою, построєн Львом Даниловичем, князем руським около 1270 года; а Галичь, давнѣйшая столиця княжества, уже стояв 1140 года, коли Володимирко Володаровичь Князь Теребовельскій перенѣс свою столицю из Теребовлѣ до Галича. — Чують ще нынька по̂дупаліи Галичане достойно̂сть свого го́рода.
Пр. Изд.