Галичина в рр. 1918–1920/IX
◀ Розділ VIII. Справа перемиря з Польщею | Галичина в рр. 1918–1920. II. Часть. Західно-Українська Народня Республика Розділ IX. Остання сесія Української Національної Ради |
Розділ X. Між антантою і большевизмом ▶ |
|
Нова сесія Української Національної Ради почалася 25. марта і скінчилася 15. цвітня 1919. Ся сесія була призначена передовсім на орґанізацію нового законодатного орґану Західної Области Української Народньої Республики, який заступив би Українську Національну Раду, і на полагодженнє земельної справи. Обі сі справи Українська Національна Рада полагодила, ухвалюючи відповідні закони. Крім того ухвалила закон про виконуваннє громадянських прав і обовязків в Західній Области Української Народньої Республики, закон про заведеннє 8-годинного робочого дня і ряд инших законів, яких вимагали біжучі потреби.
I. Сойм Західної Области Української Народньої Республики. Над полагодженнєм справи нового законодатного орґану працювала Українська Національна Рада цілу сю сесію. Закони, якими вона полагодила сю справу, ухвалено на останнім засіданню, 15. цвітня. Були се: закон про вибори до сойму і закон про скликаннє сойму. Треба зазначити, що полагодженнє сеї справи переведено на основі порозуміння між всіми ґрупами Української Національної Ради, так що згадані закони принято одноголосно. Крім того, підчас комісійних праць над сими законами, вислухано також голосу представників жидівських організацій, щоби постанови про виборчі права жидівського населення відповідали його бажанням. З представниками польського населення не можна було навязати порозуміння з огляду на їх непримиримо-вороже відношеннє до української державности.
На основі згаданих законів законодатним орґаном Західної Области Української Народньої Республики мав стати сойм, вибраний на основі загального, рівного, безпосереднього, тайного і пропорціонального виборчого права громадян обох полів.Право вибирати посла до сойму (активне виборче право) мали громадяни, які покінчили 20-ий рік життя; право бути вибраним (пасивне виборче право) мали громадяни, які покінчили 28-ий рік життя.
Сойм мав складатися з 226 послів, з того 160 Українців (70.8 %), 33 Поляків (14.6 %), 27 Жидів (11.9 %), 6 Німців (2.7 %).
Число членів сойму розділено законом між окремі народности, щоби при виборах не було ніяких національних конфліктів. Для кождої народности утворено національні виборчі округи, в яких виборче право мали тільки виборці даної народности.
Виборчі округи покривалися територіяльно з округами окружних судів (прим. виборчий округ Львів обнимав територію окружного суду у Львові — і т. д.)
Українські виборчі округи: 1) Перемишль вибирав 12 послів. 2) Львів — 22 послів. 3) Золочів — 13 послів. 4) Тернопіль — 9 послів. 5) Бережани — 12 послів. 6) Чортків — 12 послів. 7) Коломия — 14 послів, 8) Станиславів — 20 послів, 9) Стрий — 19 послів. 10) Самбір — 13 послів. 11) Сянік — обнимав судові повіти Лемківщини і вибирав 9 послів. 12) Буковина обнимала українські судові повіти і вибирала 12 послів.
Польські і жидівські виборчі округи: 1) Тернопіль–Болочів–Бережани вибирав 10 польських, 6 жидівських послів. 2) Львів вибирав 7 польських, 5 жидівських послів. 3) Станиславів–Стрий–Чортків вибирав 6 польських, 7 жидівських послів. 4) Коломия–Буковина вибирав 1 польського, 4 жидівських послів. 5) Самбір–Сянік–Перемишль вибирав 9 польських і 5 жидівських послів.
Німецький виборчий округ творила ціла Західна Область Української Народньої Республики з 6 послами.
В кождім виборчім окрузі виборці кождої народности творили окреме виборче тіло.
Примір: В українськім окрузі Тернопіль всі українські виборці творили одно виборче тіло, яке вибирало призначене для свого округа число українських послів; в окрузі Золочів так само: в окрузі Бережани так само — і т. д. Всі польські виборці в польськім окрузі Тернопіль–Золочів–Бережани творили знов окреме виборче тіло, яке вибирало призначене для сього округа число польських послів. Всі жидівські виборці в жидівськім окрузі Тернопіль–Золочів–Бережани творили знов одно виборче тіло, яке вибирало призначене для сього округа число жидівських послів.
Таким чином українські, польські, жидівські і німецькі виборці творили окремі національні виборчі тіла, які не мали один до другого ніякого діла і не могли мати між собою ніяких конфліктів.
В кождім національнім окрузі вибори були пропорціональні. Примір: В українськім окрузі Львів українські виборці вибирали 29 послів пропорціональною системою, себ-то кожда партія мала право виставити 22 кандидатів і посольські місця розділювалися між окремі партії пропорціонально до одержаних кождою з них голосів.
Перші вибори до сойму мали відбутися в червні 1919.Безпосередно після переведення виборів президент Виділу Української Національної Ради мав скликати сойм.
З сею хвилею на сойм переходили всі права Української Національної Ради, яка переставала істнувати.
Так на місце тимчасового законодатного орґану, Української Національної Ради, утворено постійний законодатний орґан, Сойм Західної Области Української Народньої Республики.
2. Громадяни Західної Области Української Народньої Республики. Для переведення виборів до сейму Західної Области УНР треба було означити, хто має виборче право, себ-то хто вважається громадянином Західної Области УНР.
Сю справу полагодив закон з 8. цвітня 1919. про виконуваннє громадянських прав і обовязків у Західній Области УНР.
На основі сього закона громадянином Західної Области УНР була кожда особа, яка в дні оголошення сього закона мала право приналежности в одній з громад Західної Области УНР.
Коли хто з тих осіб не хотів стати громадянином Західної Области УНР, мав до 20. мая 1919. зложити заяву, що почувається громадянином иншої держави. Коли його заяву принято до відомости, він уважався чужинцем.
Ся постанова мала уможливити національним меншостям, в першій мірі Полякам, заявити, чи вони хотять бути громадянами Західної Области УНР чи чужинцями.
Відповідно до того оцінювалися би їх права і обовязки в державі.
З огляду на проголошеннє з'єдинення з Українською Народньою Республикою § 2 закона постановляв: „Особи, які мають право громадянства на основі законів, виданих Центральною Радою, є одночасно громадянами цілої Української Народньої Республики і громадянські права й обовязки в Західній Области УНР, виконують на рівні з усіми громадянами, коли одна з громад сеї Области прийме їх в свій звязок відповідно до обовязуючих в сій области постанов про наданнє громадської приналежности“[1].
Ся постанова розширяє право громадянства в Західній Области УНР на всіх громадян Української Народньої Республики. Одначе виконуваннє громадянських прав і обовязків у Західній Области УНР громадянином Української Народньої Республики — Придніпрянцем ставилося в залежність від того, чи він постарається о приналежність в якійсь громаді Західної Области УНР, значить, в залежність від його волі.
Ся постанова була, очевидно, тимчасова, доки законодатний орґан цілої Української Народньої Республики не управильнить сеї справи.3. Земельна справа. Земельну справу полагодила Українська Національна Рада законом з 14. цвітня 1919., якого ухваленнє попередили як дебати на повних засіданнях Ради, що почалися ще на попередній сесії в лютім 1919., так і праці комісії, наради партійних ґруп і т. п.
Сей закон не полагоджував земельної справи в цілости, тільки означав основи земельної реформи, оставляючи подрібні постанови будучому законодатному порішенню.
Провідні ідеї сього закона були: 1. вивласненнє великої земельної власности, 2. наділеннє землею безземельних і малоземельних селян на правах приватної власности.
Вивласненнє вступало в законну силу негайно: вивласнені землі, на скільки не припадали державі, ставали земельним фондом Західної Области УНР.
Наділеннє землею мало початися аж після закінчення війни і повороту жовнірів до дому.
Головне питаннє вивласнення: з викупом чи без викупу? — оставлялося на рішеннє будучого сойму Західної области УНР. Так само будучому законодатному рішенню оставлялися питання: висоти наділу, який повинен бути оставлений де-яким катеґоріям вивласнюваних власників; висоти наділу безземельним і малоземельним селянам; чи і скільки селяни мають заплатити за наділ — і т. и.
Рішеннє сих питань зустрічало великі партійно-політичні і практичні трудности. Тому оставлено їх будучому соймови, який, вийшовши з всенароднього вибору, буде більше компетентний рішити їх.
До того часу правительство повинно було підготовити практичне переведеннє земельної реформи.
Зокрема рішеннє питання, чи вивласнювати з викупом чи без викупу, відложено також з огляду на міжнародню політику. Ухваленнє вивласнення без викупу, яке відносилося би головно до поміщиків Поляків, послужило би для польського правительства як арґумент проти Західної Области УНР перед антантою. Тому відложено справу на пізнійше, коли міжнародне положеннє виясниться.
Очевидно, що будучий сої мав право змінити хочби всі постанови закона з 14. цвітня 1919.
Значіннє сього закона лежало головно в тім, що він проголошував вивласненнє великої земельної власности.
Повний текст закона такий[2]:
§ 2. В сій ціли вивласнюється, без огляду на те, чи їх власники є особи фізичні чи правні:
- 1. всі посілости, що є виключені з громадського звязку і творять по думці закона з 12. серпня 1866., В. Кр. з. ч. 20., двірські обшари, разом з прилученими до них рустикальними ґрунтами;
- 2. всі посілости мертвої руки, себ-то фондаційні, монастирські, епископські, церковні і ерекціональні землі;
- 3. всі землі, які їх дотеперішні власники набули для спекуляції;
- 4. посілости, яких їх власники чи посідачі не обробляють своїми силами, хочби вони не підпадали під припис першого уступу;
- 5. всі посілости, які своїм простором переступають означену границю, на скільки вони не підходять під ніякий з попередніх родів посілости.
Посілости наведені під 1., 2. і 3. вивласнюється з правила в цілости, а розмір вивласнення посілостий під 5. означить окремий закон.
Про розмір вивласнення посілости під 4. порішить Областна Комісія після вислухання дотичної повітової і громадської Комісії.
§ 3. Областна земельна комісія може оставити на ціли загально-громадського господарства держави, громад або загально-користних економічних, культурних і добродійних заведень, для творення взірцевих господарств, рільничих шкіл, промислових, освітних, добродійних і загально-користних заведень і т. и., конечний для сповнення їх завдань простір землі.
§ 4. Вивласненню підлягають означені в § 2-ім сього закона посілости без огляду на їх культуру, разом з лісами, водами та підземними багацтвами.
§ 5. Вивласненнє земельних посілостий, означених в § 2-ім сього закона, не нарушує гіпотечних вірительностий і инших тягарів, забезпечених на вивласненій землі, а тільки відсотки від грошевих гіпотечних вірительностий мають бути обнижені до висоти процентової стопи, яку в часі від 1. серпня 1918. признавали від щадничих вкладок шадничі каси.
Про розмір і спосіб сплати тих тягарів порішить окремий закон.
§ 6. Контракти аренди, заключені без дозволу власти після дня 1. падолиста 1918., тратять правну силу. Давнійші контракти аренди розвязуються з днем довершеного вивласнення. В обох випадках правіжі[3] арендаторів з титулу засівів, меліорацій та инших вкладів у землю творять вірительности посілости в розумінню § 5-ого сього закона, і про спосіб заспокоєння їх рішить окремий закон.
Всі инші правіжі з виїмком правіжі за відшкодуваннє з титулу утрачених зисків задержує арендатор проти дотеперішнього власника.
§ 7. Вся вивласнена земля, на скільки вона на основі сього закона не припадає на річ держави, творить Земельний Фонд Західної Области Української Народньої Республики, яким до часу розділу між управнених орудують під наглядом правительства областна і повітові та громадські земельні комісії відповідно до постанов сього закона.
§ 8. Областна Земельна Комісія складається з 9 членів, а саме 5 членів вибраних Українською Національною Радою і 4 членів вибраних відпоручниками повітових земельних комісій, по одному від кождого повіта.
Голову Областної Земельної Комісії вибирають члени Комісії з-поміж себе.
На засіданнях Областної Земельної Комісії має Державний Секретар земельних справ право і обовязок сам або висланий ним його заступник являтися, і коли б ухвали комісії противилися законови, має право завісити ухвали комісії. В такім випадку прислугує голові комісії право відклику до Української Національної Ради.
§ 9. В склад повітових земельних комісій входять:
- а) шістьох (6) членів і трьох (3) заступників, вибраних відпоручниками всіх громадських земельних комісій, по одному від кождої комісії;
- б) трьох (3) членів, призначених областним правительством з фахових рільничих, технічних і правничих кругів.
§ 10. Громадська земельна комісія складається з сімох (7) членів і трьох (3) заступників. Шістьох (6) членів і трьох (3) заступників вибирають всі мешканці даної громади загальним, рівним, безпосередним і тайним голосуваннєм, а семим членом стає кождочасний начальник громади. Голову і його заступника вибирають члени комісії з-поміж себе.
§ 11. Областна і повітові земельні комісії урядують три роки, громадська один рік.
Близші постанови про утвореннє, права і діяльність земельних комісій означить розпорядок цілого Державного Секретаріяту Західної Области Української Народньої Республики.
§ 12. З Областного Земельного Фонду наділяється землею безземельних і дрібноземельних українських громадян, приналежних до Західної Области Української Народньої Республики, які займалися рільництвом перед оголошеннєм сього закона, а саме в такій черзі:
- жовнірів-інвалідів, що втратили своє здоровлє у війнах, ведених Українською Народньою Республикою;
- вдови і сироти по тих, що полягли в сих війнах або наслідком їх;
- жовнірів-інвалідів зі світової війни, веденої в часі від 1914. до 1919.;
- сироти і вдови, що їх батьки або мужі втратили життє в тій війні або наслідком її;
- сироти і вдови невоєнні;
- инших безземельних і дрібноземельних рільників, що не служили при війску і не стали каліками;
- в кінці призначується в міру потреби відповідні простори вивласненої землі на означені в § 3-ім ціли загального громадського господарства.
Особи, покарані за дезерцію з української армії та за те, що від служби в сій армії ухилялися, дальше особи, покарані за злочини проти української держави і її оружної сили, як також особи, що стали співвинними тих злочинів або до їх сповнення причиняли і за се були покарані, в кінці громадяни чужих держав — не мають права до наділу вивласненою землею.
§ 13. Пасовиска і полонини, на скільки вони на основі § 2-ого сього закона не лишаться при приватних власниках, як також простір вивласненої землі, призначений земельними комісіями на пасовиска, переходять на власність громад або звязків сусідуючих з собою громад, які при означуванню користування ними мають узгляднювати спілки дрібних годовців худоби.
§ 14. Вивласнені ліси не творять предмету наділу. Вони переходять на власність і в безпосередний заряд Західної Области Української Народньої Республики. Спосіб користування та потребу ї розмір усяких инших сервітутів у хосен населення у вивласнених та належних уже тепер до держави лісах означить виконуючий розпорядок Державного Секретаріяту Західної Области Української Народньої Республики.
Вивласнені ліси, що не творили і не творять комплєксу, який надається до раціональної або охоронної лісової господарки, можуть земельні комісії оставити в руках приватних власників.
§ 15. Земельні комісії можуть полишити з вивласнених посілостий відповідний простір до залісення і віддати його на власність і під заряд держави, особливо в тих околицях, де лісів зовсім нема або де їх дуже мало.
На сю ціль належить ужити неужитки, збочі, яруги і береги рік, які до сього надаються, також і громадські, — сі останні за відповідним відшкодуваннєм.
§ 16. З вивласнених посілостий переходять:
- 1) потоки і несплавні ріки на громади, через які перепливають;
- 2) стави, озера і болота на громади, в яких лежать або на спілки громад, які з ними граничать.
§ 17. Постанови що-до способу і часу розділу вивласненої землі (§§ 12 і 13), що-до висоти наділу землею в кождім повіті чи полосі краю, висоти його ціни та способу сплати, що-до переняття і використання підземних багатств державою, в кінці що-до обмежень свободи розпоряджування посілостями приватних власників актами між живими і на випадок смерти застерігається окремному законови або законам.
§ 18. Наділеннє землею не може розпочатися перед покінченнєм війни і поворотом жовнірів і полонених до дому.
§ 19. Рішеннє питання відшкодування дотеперішніх власників чи посідачів рішить законодатне тіло Західної Области Української Народньої Республики, яке буде вибране на підставі нового виборчого права.
§ 20. Без огляду на те, як і коли буде рішене питаннє про відшкодуваннє власників чи посідачів вивласненої землі (§ 19), вивласнена земля переходить уже тепер в заряд держави, яка через свої орґани передасть сей заряд громадським земельним комісіям.
До часу видання передвижених в § 17-ім окремих законів і довершення наділу землею можуть земельні комісії за затвердженнєм Державного Секретаріяту Західної Области Української Народньої Республики оставити в користуванню дотеперішніх власників чи арендаторів такий простір вивласненої землі, який конче потрібний для удержання власника, його родини і служби та для ведення істнуючих під сю пору на вивласненій посілости промислових заведень.
При перебранню вивласненої землі в безпосередній заряд держави належить ствердити докладно стан їх управи і інвентаря.
§ 21. Самовільне захопленнє, діленнє вивласнених на основі сього закона земель та нищеннє лісів, будинків, інвентаря і земних плодів на них, на скільки не становить вчинків, які підлягають карному законови, мають карати адміністраційні власти карою арешту до 6 місяців, з якою може бути получена грошева кара до 10.000 корон.
Крім сього може бути оречена утрата права до наділу землею.
§ 22. Сей закон обовязує з днем його оголошення.
§ 23. Переведеннє сього закона поручається цілому Державному Секретаріятови Західної Области Української Народньої Республики, з тим, що виконуючий розпорядок має бути виданий до …[4] 1919. року.“
Ухвалюючи закон про сойм, Українська Національна Рада сама признала свою задачу в державній будові Західної Области Української Народньої Республики закінченою і виявила свою волю передати дальше веденнє сеї задачі соймови, вибраному на найширшій і найсправедливійшій — по поняттям демократії — всенародній основі.
Визволеннє Східної Галичини з-під польського панування, установленого Австрією, орґанізація державної влади, проголошеннє з'єдинення з Великою Україною, основи земельного закона і в кінці закон про сойм, — при постійній обороні краю перед польським наїздом — се головні моменти піврічної державно-творчої праці Української Національної Ради.
Сесія Української Національної Ради, яка закінчилася 15. цвітня, мала бути остання. В червні мав бути вибраний Сойм Західної Области Української Народньої Республики і він мав вступити в функції, які виконувала Українська Національна Рада.
Судилося инакше. Ся сесія Української Національної Ради була остання тому, бо територія Західної Области Української Народньої Республики впала жертвою польського наїзду.
——————
- ↑ Для точности зазначу, що не маючи „Вістника державних законів і розпорядків“, цитую сей § з проєкту, виготовленого Державним Секретаріятом внутрішніх справ.
- ↑ Не маючи „Вістника державних законів і розпорядків“, де земельний закон з 14. цвітня 1919. був оголошений, цитую проєкт земельної комісії в тій редакції, в якій він мав стати законом. Коли б у сім проєкті пороблено ще які зміни (про що не знаю), то все таки головні постанови, які характеризують цілий закон, остали ті самі.
- ↑ „Правіж“, слово утворене галицько-українськими правниками, означає стільки, що правна претенсія.
- ↑ Тут мав бути означений день і місяць.