Дзьвін/До староі баби

Дзьвін
Куліш Олелькович Панько
До староі баби

• Цей текст написаний кулішівкою.
• Інші версії цієї роботи див. До старої баби

Женева: Украінська друкарня, 1893

XVII.

ДО СТАРОІ БАБИ^[1].

Истинно всуе бысть трость лживая книжникомъ.

Іереміи VIII, 8.

Старенька бабо! ти міз нами, дітьми,
Премудрою здавалась, як Мінерва.

Не тим еси заважила в нас много,

Що прожила на світі літ чимало,

А тим, що из беззубими водившись,

Старовини, мов репъяхів, набралась.

Непережоване ловила ти обіруч,

И нам, малим, у запічок носила;

А ми, темнота, сьвіту не видавши,

Няли тобі, як Соломону, віри.

^**^*

Прийшла черга и нам про давні давна

Новим печурникам оповідати.

Поткнулись ми с твоіми репъяхами,
Та в них один хиба верблюд смакуе.

Шкода малих магнатами лякати,

Що кров людзьку, мов упиряки, ссали.

Регочецьця дітвора и з рандарства,

Що козаків держало під патинком,

А по церквах «на славній Украіні»,

Мов по шинках, бряжчало талярами.

Не йме вже віри и кобзарським сьпівам,

Що в них себе пъяниці прославляють,

Порізавши людей трудящих, чесних,

Або в ясир попродавши Татарам.

^**^*

Нам сором, а тобі, стара, байдуже:

Ти знай свое дрібній темноті плещеш.

Плещи: бо сьвіт не перебуде дурьнів,

Котрі таких казок охочі слухать.

Туманити людей ти й не хотіла б,

Та се така твоя брехлива правда.

——————