Дзьвін/Подвижники свободи

Дзьвін
Куліш Олелькович Панько
Подвижники свободи

• Цей текст написаний кулішівкою.
• Інші версії цієї роботи див. Подвижники свободи

Женева: Украінська друкарня, 1893

II.

ПОДВИЖНИКИ СВОБОДИ.

Були колись царі, що Русь их трепетала,
Трепечучи, як рідний дух любила:
Бо в правді их свое прибіжище вбачала
Від зьлюк, що наплодила дика сила.

Сих славно дерзосних подвижників свободи

Ми звикли з-малку деспотами звати…
Ми поновленьня прав сьвященноі природи
С приземистоі визираем хати.

Надія марна. Поки сьвітить сонце,

Раби земли д землі хилитись будуть,
И кріз вузьке, низьке, засліплене віконце
Широкопогляду на речі не здобудуть.

Не в низині мизерьній дух великий

Над усіма малими виростае
И з високости всі земні царства й язики.
Мов с-під небес, умом и сердцем назирае.

Ні! не з нетягами товаришуе воля,

Що ми в своіх усобицях шукали;
Не с торжищ гомінких, не с потового поля
Хтось осяйний нам принесе скрижалі.

З гори високоі, по серед бур ясноі,
Ждемо и чаемо спасенноі свободи,
Верховности ума божественно благоі
И поновленьня прав священноі природи.