Доля (Грабовський, 1985)/Сон невольника
| ◀ Знов загинула душенька праведна | Доля Сон невольника (Лонгфелло) пер.: Павло Грабовський |
Норманський барон ▶ |
|
Він заснув, кукурудзу жнучи,
Не зважав на пекельну жару:
Як упав із серпом у руці,
Так і спить головою в пилу;
Весь розхриставсь, і в сні отому
Рідний край увижався йому.
Тихо Нігер котивсь по піску…
Він царем собі знов походжав
Попід пальмами там в холодку,
Поглядаючи, зір розважав:
Каравани спускалися з гір,
І дзвенів їх брязкучий убір.
Знов він бачив свій давній куток,
Знов дививсь на дружину свою,
Обіймав своїх любих діток,
Раював, наче справді в раю,
І сльозинка з очей потекла,
Огнем щоки крізь сон опекла.
На баскому коні він гасав,
Тільки посвист летить з-під ноги;
Збрую злотом, сріблом украшав,
Перешкоди не знав навкруги,
А шаблюка висить, поганя,
Опустившись на боки коня.
За ключами червоних гусей
Він носився по луках услід
З ранніх ранків до пізніх ночей,
Де зелений росте тамаринд.
Показалися кафрів хатки,
Океан заманів здалеки.
Серед ночі лев страшно ричав,
Завивала гієна; з боліт
Донеслось: очерет затріщав, —
То по йому бродив бегемот;
В сонних мріях кругом все гуло,
Так немов бойовище було.
Про свободу співали ліси,
Бурі вістку ту всюди несли —
Визволе́ння святі голоси
Всім, що рабства кормигу тягли;
Він здригнувся, легенько зітхнув,
Усміхнувсь і навіки заснув.
Він не чув більш ні спеки, ні мук,
Він не чув, як по спині гуляв
З усіх сил володарський канчук,
Бо кайдани життя перервав,
Ставши вільним: на ниві самий
Труп валявся бездушно німий.