Доля (збірка)/Сон невольника

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Він заснув, кукурудзу жнучи,
Не зважав на пекельну жару:
Як упав із серпом у руці,
Так і спить головою в пилу;

Весь розхриставсь, і в сні отому
Рідний край увижався йому.
Тихо Нігер котивсь по піску...
Він царем собі знов походжав
Попід пальмами там в холодку,

Поглядаючи, зір розважав:
Каравани спускалися з гір,
І дзвенів їх брязкучий убір.
Знов він бачив свій давній куток,
Знов дививсь на дружину свою,

Обіймав своїх любих діток,
Раював, наче справді в раю,
І сльозинка з очей потекла,
Огнем щоки крізь сон опекла.

На баскому коні він гасав,
Тільки посвист летить з-під ноги;
Збрую злотом, сріблом украшав,
Перешкоди не знав навкруги,
А шаблюка висить, погани,
Опустившись на боки коня.

За ключами червоних гусей
Він носився по луках услід
З ранніх райків до пізніх ночей,
Де зелений росте тамаринд.
Показалися кафрів хатки,
Океан заманів здалеки.

Серед ночі лев страшно ричав,
Завивала гієна; з боліт
Донеслось: очерет затріщав,—
То по йому бродив бегемот;
В сонних мріях кругом все гуло,
Так немов бойовище було.

Про свободу співали ліси,
Бурі вістку ту всюди несли —
Визвол€ння святі голоси
Всім, що рабства кормигу тягли;
Він здригнувся, легенько зітхнув,
Усміхнувсь і навіки заснув.

Він не чув фільш ні спеки, ні мук,
Він не чув,’як по спині гуляв
З усіх сил володарський канчук,
Бо кайдани життя перервав,
Ставши вільним: на ниві самий
Труп валявся бездушно німий.