Думи і мрії — Відгуки (1896—1899)
До товариша
Леся Українка
1899
До товариша.
Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі,
Як про вас я спогадую, хвора?
Як ростинам бракує життя в вохкій тьмі,
Так обом нам бракує простора.
Ох, тепера мене у недолї моїй
Не один добрий друг потїшає:
„Не годить ся журитись в пригодї такій,
Адже іншим ще гірше буває!“
Та які се слова і даремні й нудні,
Хоч порадники щирі й охочі.
Як би знали сї люде, які то сумні
Днї без сонця, без місяця ночі!
Та ще гірше, нїж болї й неволя тїсна
Ся єдиная думка вбиває,
Ся розвага людська і ганебна й страшна:
„Адже іншим ще гірше буває!“
В тім і жаль, що хоч би ми черпати могли
Непомірними чашами горе,
Скілько б ми таких кубків гірких не пили, —
Ще зостанеть ся цїлеє море.
В тім і лихо, що скілько б вінків не плели
Для робітників дїла і слова,
Скілько б терну на тії вінки не стяли,
Ще зостанеть ся цїла діброва.
19 I. 1897 р.
|
