Залишаюсь українцем/V/Помаранчева революція

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Залишаюсь українцем. Україна (2011
Богдан Гаврилишин
Помаранчева революція
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Київ: 2011.

Помаранчева революція

Ситуація в Україні після 2002 р. була не особливо багатообіцяюча. Темп економічного зростання, яке почалось у 2000 р., поступово втрачав силу, і правління Кучми стало жорсткіше. Свобода преси стала обмеженою. Телевізійники отримували таємні вказівки від адміністрації президента щодо тем, які можна було обговорювати, а які ні. Багато журналістів відчували тиск цензури. Серед населення повсюди все більше й більше наростало незадоволення. Додали поганого настрою в суспільстві й загадкове вбивство Г. Гонгадзе, який започаткував інтернет-видання “Українська правда”, і плівки, які нібито були записані в кабінеті Кучми й вказували на те, що наказ про вбивство Гонгадзе вийшов із цього ж кабінету. Це додало політичного вогню, який і так уже тлів. Гучні демонстрації проводилися під гаслом “Україна без Кучми”. Багатьох демонстрантів було заарештовано, деякі зазнали фізичного знущання. Це викликало ще більший гнів у населення. Четверті вибори президента були заплановані на 31 жовтня 2004 року. Так звані демократичні, патріотичні й прозахідні політичні партії не були об'єднані, й перспективи результатів виборів на користь “демократів” оптимізму не викликали.

Навесні 2004 р. я вирішив спробувати переконати лідерів трьох політичних партій в тому, що вони можуть мати шанси на перемогу в цих виборах, якщо об'єднають свої сили й висунуть тільки одного кандидата. Я зустрічався з Юлією Володимирівною Тимошенко, ми обговорювали таку можливість, і вона пояснювала готовність домовитися з Ющенком — найбільш прийнятним кандидатом, але люди з оточення Ющенка були проти такої коаліції. Тоді я коротко обговорив це питання з Олександром Олександровичем Морозом, лідером Соціалістичної партії України, колишнім головою Верховної Ради. Ми мали аналогічну розмову, в якій я не розголошував змісту моєї розмови з Юлією Тимошенко. Потім поїхав до Віктора Андрійовича і в спілкуванні з'ясував його бачення перешкод, які заважають трьом людям об'єднати свої сили. Усі троє були досить відкриті зі мною, бо знали, що я не мав особистого інтересу в цій справі. Знаючи їхні почуття та погляди, я перейшов до другого туру наших розмов. І тут уже був чіткіший у визначенні перепон, які заважали консолідації їхніх зусиль об'єднатись. Я не був певний, чи переконали мої аргументи тих трьох політичних лідерів.

Коли виборча кампанія була в повному розпалі, напруження в суспільстві стало відчутним. Президент Росії Володимир Путін своїм візитом до Києва, відкритою підтримкою кандидатури Януковича та зверненням на державному телебаченні глядачів — ніби вони були його люди, а не українці, — підлив олії в огонь. Потім у вересні було отруєння Ющенка діоксином, в якому підозрювали російські таємні служби. Політичне напруження зростало ще й тому, що Януковича вважали проросійським кандидатом.

Спершу було 26 кандидатів, але після першого туру виборів 31 жовтня 2004 року лише Ющенко та Янукович, набравши приблизно по 40 % голосів кожен, вийшли у другий тур. І хоча Ющенко отримав трохи більше голосів, ніж Янукович, були серйозні підозри й відкриті обвинувачення щодо великої кількості фальсифікацій у першому турі на користь Януковича. У другому турі Янукович вийшов на перше місце, мабуть-таки, завдяки масовим фальсифікаціям. Це викликало демонстрації на Майдані Незалежності в Києві наступного дня. Вони надзвичайно швидко набирали силу, і люди з більшості регіонів, навіть із сіл за 600 км від Києва, приєднувалися до демонстрантів. Почалася Помаранчева революція.

Помаранчева революція. Київ, 2004 р.

Була зима. На щастя, група молодих людей приготували намети з матрацами та ковдрами, і кияни щедро відреагували — приносили їжу, теплий одяг, запрошували демонстрантів у свої домівки відпочити. Наш син Лесик, який працював у Києві, винайняв кілька кімнат у готелі поблизу Майдану, в яких демонстранти могли позмінно поспати по 6 годин, їм давали їжу й одяг. Усі наші діти відіграли певну роль у цій революції. Менша дочка Тіна організувала демонстрацію в Женеві перед ООН та була на зв'язку з міністром закордонних справ Швейцарії, яка з Женеви надіслала листа підтримки демонстрантам.

Помаранчева революція, названа так через символічні кольори, була надзвичайною подією, унікальною в історії не лише України, а й в історії світу. Вона була винятково мирною, де не постраждала і не вмерла жодна людина. Це була весела подія, люди співали “Разом нас багато, нас не подолати!” і “Ющенко — Так!” Ющенко виходив на імпровізовану сцену на Майдані, тримаючись за руки з Юлею Тимошенко та Олександром Морозом. Наспівуючи люди висловлювали єдині вимоги: “Правда і свобода!” Ніхто не кричав, як можна було очікувати: “Ми хочемо роботу і кращу платню!” Справжній характер українського народу вийшов на поверхню. Через свій мирний та веселий перебіг революція стала епіцентром світової уваги.

Пам'ятаю, як я стояв на вулиці поблизу Майдану і бачив, як багато людей плакали. Але плакали від радості. Коли я дивився, як демонстранти прикрашали охоронців і навіть їхню зброю квітами, я відчув, що то була перемога добра над злом і повернення нації до життя. То було майже нереально. Кілька тисяч молодих людей, багато з них — мордоворотів, було привезено поїздами з Донецька, щоб зламати демонстрацію. Вони понапивалися по дорозі й пішли до Майдану з каменюками, готові розпочати бійку. Проте оніміли, коли демонстранти зустріли їх квітами, а не каменюками і лайливими словами. Їх запросили приєднатися до демонстрації. Збентежені, вони розвернулись і повернулися в Донецьк. Міністр оборони Олександр Кузьмук зробив публічну заяву, що армія існує для того, щоб захищати країну, а не воювати зі своїм народом. Багато військових офіцерів та міліціонерів приєдналися до демонстрантів.

Було побоювання, особливо за кордоном, що Помаранчева революція може закінчитися кровопролиттям. Тому Александер Кваснєвський — президент Польщі і Валдас Адамкус — президент Литви, обоє справжні друзі України, приїхали до Києва й запропонували виступити в ролі медіаторів у конфлікті. Мабуть, завдяки їхнім пропозиціям парламент вирішив скасувати результати другого туру. Верховний суд визнав, що фальсифікації мали місце й тому результати другого туру вважаються недійсними. Після переговорів з президентом Кучмою, під час яких Ющенку довелося піти на поступки щодо президентських повноважень, другий тур було переголосовано в кінці грудня і Ющенко вийшов чітким переможцем.

Вплив Помаранчевої революції був великий. Ставлення людей з цілого світу до українців стало дуже позитивним, навіть захопленим. У тенісному клубі, до якого ходив у Женеві, я раптом став героєм лише тому, що був українцем. І здавалось, що не мав значення той факт, що до цього часу я був професором, директором відомого інституту й автором багатьох робіт. Раптом до мене почали ставитись як до когось особливого і такого, що заслуговує поваги.

Україна стала країною сподівань і можливостей, сподівань, що вона стане прикладом демократії, за яким йтимуть інші пострадянські республіки. Можливості для бізнесу та інвестицій виглядали чудовими. Було відчуття ніби мільярди доларів висіли над Україною в очікуванні на знак і, більш прагматично, — на закон, який би давав чіткі гарантії щодо права власності й вільної торгівлі. Але цього не сталось. І мільярди пішли деінде.