Записки НТШ/86/Еміль Коритко, забутий славянський етноґраф
| ◀ Матеріали московського »Архива Министерства Юстиціи« до історії гетьманщини | Записки товариства імени Шевченка, Том LXXXVI під ред. Михайла Грушевського Еміль Коритко, забутий славянський етноґраф (Подав Іван Франко) |
Поетична творчість Олександра Духновича ▶ |
|
Імя Еміля Коритка маю кому відоме, особливо серед його найблизших земляків Поляків. Перша відома нам звістка про його житє була поміщена незабаром по його смерти у четвертім річнику люблянсьвої часописи „Carniolia“ 1841 р. у статї Протослава Мірка „Slovenische Literaturzustände“ 1830—1840, ст. 60. Мабуть на її основі була написана біоґрафічна нотатка у Вурцбаховім „Biographisches Lexikon des Kaisertums Oesterreich“ т. XII, ст. 473, в якій зазначено в звязку з упадком польського повстаня 1830—31 р. інтернованє Коритка в Люблянї і додано, що „тут він займав ся лїтературними працями, між иншим з великим зусилєм збирав словінські народнї піснї Країни і робив у тій цїли екскурсії в ріжні сторони враю. Перший томик його збірки п. з. „Slovénske pésmi krainskiga naroda“ появив ся в Люблянї 1839 р. По над се зібрав Коротко збірку костюмів словінського народа (звиш 80 оріґінальних картонів), із яких 12 малюнків країнських костюмів було опублїковано в часописи „Carniolia“ 1844 р. Збірка по смерти Коритка була закуплена люблянським адвокатом дром Кробатом.
Друга звістка про Коритка була поміщена в чеській часописи „Časopis musea českeho“ 1860, ст. 366 і на її основі коротка звістка в видаваній дром Ріґером чеській енцикльопедії „Slovnik naučný“ 1865, т. IV, ст. 844, в якій Коритко названий польським еміґрантом, а про його житє не сказано нїчого більше понад те, що подорожував по всїй Країнї вбираючи піснї, оповіданя і приказки, яких видав пять випусків у містї невідомім авторови нотатки. Очевидно автор не мав під руками друкованої збірки Коритка, бо про піснї висловив ся так, що вони не всї народнї, але перероблювані. Сей осуд не мотивований нїчим, а з огляду, що Коритко сам не володїв на стілько словінською мовою, щоб міг фальшувати словінські піснї, сей погляд видаєть ся менї неоправданим.
В роцї 1899 помістив проф. Роман Завілїньский у серпневім зошитї словінської часописи „Ljubljanski Zvon“ на ст. 468 —469 невеличку записку Оскара Кольберґа, відомого польського етноґрафа, написану ним на доклеєній картцї збірки словінських пісень виданої Коритком і переданої Кольберґом до біблїотеки Ягайлонського унїверситету в Кракові (sign. Slavica 46). З огляду на важність деяких деталїв у тій записцї подаємо її тут в скороченім перекладї.
„Еміль Коритко вродив ся р. 1810 на Покутю (його родина пробувала в Пядиках під Коломиєю). Був інтернований за полїтичний проступок 1834 або 1835 р. в Люблянї, де пробував під надзором полїцїї до останнього дня; умер тамже в початку р. 1839, мабуть у лютім.
„Коритко жив у приязни з многими письменниками і дїячами, як ось із Прешерном, Томанон, Ґаєм, Зімою і иншими. В часописи „Illyrisches Blatt“ в дня 28 липня 1838 р., ч. 30 оповістив під своїм іменем про свою збірку словінських пісень і оголосив передплату на першу часть у трьох випусках по 30 крейцарів кон. мон. Оповідає там: „Недавно попросив я у прихильників Славянства причинків до етноґрафії Країни. Моє заповіджене підприємство починає виданє народнїх пісень, щоб доповнити дотичні збірки инших славянськнх племен. Повторяю тут просьбу о присилку всяких записок, бо досї тілько немногі прихильники Славянства, як ось дд. Рудеш, поміщик у Рибницї, проф. Метелько, Матвій Равнікар, парох у Ґорі, Яков Долєнц, парох у Бистрицї, Юрій Плємель, парох у Премі і Йосиф Орешнік, сотрудник у Дорнеку (за доставлені менї цїнні відомости і матеріали складаю їм тут найщиршу подяку), відкликнули ся на мою усильну просьбу.
„В тій самій часописї і того самого рову (ч. 25 із червня 1838 р.) оголосив Коритко поклик про своє виданє п. з. „Den Freunden des Slaventhums in Krain ein Slave aus Norden“, в якім заповідає публїкацію не лише пісень, але також казок, звичаїв, обрядів, танцїв а музикою, вірувань, чарів, лїків, костюмів, знаків і місцевих традицій, а понад се описи ноші і домашнього побуту. Смерть перешкодила йому в виконаню тих намірів“.
При кінцї своєї записки Кольберґ дописав іще отсї рядки: „Піснї першого зошита редаґував і кориґував сам Коритко; піснї дальших зошитів із його посмертних паперів видав той сам книгар і друкар, помноживши їх деякими новими набутками“.
До сеї записки О. Кольберґа додав словінський учений Фр. Ілешіч ширшу увагу, в якій на основі статї Марнового „Jezičnika“ т. XVI подано відомість, що Коритко родив ся у Львові 1813 р., належав до перших збирачів словінських пісень в товаристві Прешерна, Смолє, Равнікара і инших, далї наведено відомість, що редаґованєм пісень по смерти Коритка заняли ся І. Босмач і М. Бастелїц. Подамо нарештї напис на надгробнім каменї Коритка: „Emilowi Korytko, najlepszemu Synowi Rodzice. Ur. we Lwowie 1813 r. zm. w Lublanie 1839“. Під сим поміщено чотиростих Прешерна в нїмецькій мові:
Der Mensch muss untergehen,
Die Menschheit bleibt fortan;
Wird mit ihr das bestehen,
Was er für sie gethan.
Дальші уваги д. Ілешіча присвячені виясненю неясних для нього питань про місце і час уродженя Коритка, про причини і дату його арештованя у Львові і інтернованя в Люблянї пропускаємо тут із тої причини, що на підставі новійших матеріалів можемо подати про се докладнїйші відомости. До одної звістки д. Ілешіча про лист Людевіта Ґая до Коритка з дня 4 грудня 1838 р. повернемо ще пізнїйше.
В р. 1886 помістила дочка дра Бробата Люіза Песякова в часописї „Ljubljanski Zvon“ короткі спомини про Коритка, в яких подала на сторонї 676 ось яку характеристику його особи: „Був молодий, дрібного росту, руки мав тонкі, такі білі і мягкі як у женщини. Славянський тип видно було на його лицї, якого румянцї декуди вкривали ся лїтом пригаром і веснянками. Погляд бистрих очий блакитної барви був смішливий і огрівав серце, але часто, часто мрачив ся болюче. В жіночім товаристві умів бути веселим. Огонь, що горів у його очах, мав у собі щось нервове — та часом його днвно змякшувада глибока задума“.
Остання важна праця, що дав цїнні причинки до житєлису Коритка з урядових жерел — головно про його побут у Люблянї, появила ся в ювилейнім томі виданім на честь проф. Яґіча: „Jagić-Festschrift. Zbornik u slavu Vatroslava Jagića“. Berlin 1908, п. з. Ivan Prijatelj, Emil Korytko, ст. 604 —611. Про уродженє і житє Коритка до часу його інтернованя автор подає тілько короткі звістки, із яких найважнїйша та, що Коритко родив ся 1813 р. не у Львові анї в Пядиках, тілько в Жежаві коло Залїщик і що в 1833 р. був на другім курсї філософії у Львові, що відповідало теперішнїй осьмій ґімназіальній класї. До сего можемо додати на підставі приватних інфор націй, що Коритки були шляхетською родиною гербу Окша, первісно руською, але давно спольонїзованою. Їх родинне село Жежава лежить 6 km. на північний схід від Залїщик і числило в 1870 р. 763 мешканцїв і було власністю Яна Лукасевича. Селянських ґрунтів орних було 815 морґів, а двірських 627, лук і огородів селянських було 75 морґів, а двірських 13, пасовиска селянського було 33 морґи, а двірського 43 морґи; лїса селянського не було зовсїм, а двірського 288 морґів[1]). Се дає нам понатє про маєтковий стан родичів Коритка, властителїв малого східно-галицького сїльця.
До сих матеріалів можу від себе додати виписки з віденського архіви мінїстерства внутрішнїх справ про участь Коритка в польських конспіраціях 1833 і 1834 р. і про процес, якого наслїдком було його засланє і інтернованє в Люблянї. Крім того менї пощастило набути у львівського антикварія Томасїка досить великий рукописний том, що містить у собі значну збірку народнїх пісень країнських і значну часть кореспонденції Коритка з сучасними славянськими ученими і письменниками. Се дає менї можність подати біоґрафію Коритка повнїше і докладнїше від усїх дотеперішнїх праць, а з другого боку рукописний матеріал дасть можність доповнити пісенний засіб того, що надруковано в пати томиках Кориткової збірки країнських народнїх пісень і докинути дещо нового до загальної картини етноґрафічних студій і наукових інтересів чільних провідників славянського відродженя в першій половинї XIX в.
Еміль Коритко родив ся 1813 р. в Жежаві коло Залїщик. Приймаємо сю дату як зачерпнену із урядових актів, суперечну з датою поданою на памятнику, яка очевидно основана була на памяти матери, що вчасно в Жежави переїхана з сином до Львова. Батько Коритка, Станїслав, жив далї в Жежаві і був там іще 1838 р. Еміль був наймолодшим із чотирьох братів; крім чотирьох синів були ще дві дочки. Для едукації тих дїтий мати перенесла ся до Львова, де сама займала ся їх вихованєм. Із Жежави довожено що місяця фірами провіянти і опал до Львова. Початкові школи Еміль кінчив у Львові і 1833 р. був уже на другім курсї т. зв. філософії, що відповідала тенерішнїй осьмій класї ґімназіяльній. Не маємо нїяких свідоцтв про те, яким учеником був Коритко, та вже те одно, що в 1833 р. його імя появляєть ся в полїції на індексї людий полїтично підозрених, доказує нам, що він по при обовязкові шкільні студії цїкавив ся полїтичними питанями і то в тім напрямі, що тодї ворушив уми всеї горячійшої молодїжи не тілько унїверситетської, але також ґімназіяльної, і при пануючій тодї системі швидко мав заповнити вязницї цвітом польської, а по части й руської молодїжи. Про справи, якими цїкавив ся тодї Коритко, маємо звістки виписані в віденського архіва на мою просьбу д. М. Тершаківцем, якому тут за його працю висловляю щиру подяку. Виписки передаю в перекладї, а в додатку також у нїмецькім оріґіналї.
З кінцем 1833 р. до дирекції львівської полїції війшов донос, буцїм то молоді люди Тишкевич, Улятовский і Коритко стоять на чолї якоїсь конспірації, і що остатнїй із них має таємну друкарню в якімось манастирі і займає ся друкованєм брошур революційного вмісту. Полїція звичайним своїм способом не арештувала від разу посуджених винуватцїв, але розтягнула над ними як найдокладнїйший догляд, якого вислїдом було сконстатованє, що Коритко мав справдї участь у веденю друкарнї, але нї в якім манастирі, анї не власної, а тілько займав ся друкованєм деяких заборонених тодї в Австрії творів, в тім числї Міцкевичевих „Księgi narodu polskiego і pielgrzymstwa polskiego“ в друкарнї інститути нар. ім. Оссолїньских. Справа сего друкованя викрила ся вповнї в 1834 р. і потягнула за собою арештованє голови інститута Оссолїньсвих Константина Слотвіньского і ще деяких молодих людий, і замкненє самого інститута враз із його друкарнею. Участь Коритка в тім підприємстві, не вважаючи вже на згадану денунціяцію, не була на стілько вияснена, щоб його зараз же арештовано, та се стало ся незадовго опісля. Під датою 25 серпня 1834 р. єсть у архіві мінїстерства внутр. справ у Віднї реляція президента львівської ґубернїї бар. Кріґа до мінїстра полїції Седльнїцкого, що молоді люди Август Бєльовский, Еміль Коритко і Йосиф Добжаньский „zum strafgerichtlichen Verfahren mit Verhaften geeignet befunden“.
Арештованє в полїтичних справах було тодї дїлом дуже марудним, бо потягало за собою довгий слїдчий арешт і нераз іще довше увязненє до декрету. Слїдчий арешт Коритка і його товаришів не був виємком від того правила, бо аж у лютім 1835 р. справа була настілько вияснена, що дня 5 марта з президії ґуберніяльної у Львові міг вийти реферат про наслїдки слїдства, з якого тут подаємо головну основу. Обвинуваченими за державну зраду являють ся три молоді люди, Еміль Коритко, Йосиф Добженцкий і Ян Шиманьский, а основою обвинуваченя являють ся поперед усього листи, з яких реферат наводить ось які уступі. Із листу якогось Дунєцкого до Коритка із дня 31 липня 1833 р. цитуєть ся уступ: „Коли маєш менї дати які порученя, то можеш прислати їх менї зовсїм безпечно найблизшою почтою через Станїславів до Гостова. Знаю, що маєте про мене лиху опінїю, та все таки можете настілько завірити менї, що не попсую вам нїчого, і скілько позволять менї мої здібности, бажаю допомогти вам. Тож звірте ся менї з тим, що вважаєте корисним для загального добра, а я постараю ся по змозі сповнити ваші бажаня. В усякій разї полишаю ся в сїй околицї, доки не збере ся станїславівська ґімназія, а тодї буду старати ся позавязувати знайомства відповідно до одержаних інструкцій“.
В листї того ж самого Дунєцкого до Кордашевского було писано: „Здасть ся менї, що сего досить, щоб оправдати мене перед нашим товариством. Не повинен ти таїти передо мною нїчого, що менї треба знати, аби я міг дїлати так, щоб причинити ся як найбільше до добра нашої нації. Прошу тебе, хочу щоб ти знав усе, що пише менї Еміль, і бажаю мати твою згоду в кождім висшім запорядженю“.
В листї Добженцкого невідомо до кого писанім містило ся у вступі порученє Коритка, як чоловіка однакових переконань, і далї писало ся ось що: „Познайомите ся особисто близше; зійдете ся тїснїйше на тій цїли, якої осягненю присвячене наше бутє. Я одержав твій лист, у якому ти пишеш, що будучий рік проведеш у Кракові або на Буковинї. Роздумай, коли познайомиш ся близше з Коритком, чи не було б кориснїйше і для тебе і для Львова провести той рік у Львові, а не де инде. Бо що до тебе, то ти скрізь будеш такий сам, але розваж річ загальну; вибери те, що для тебе дав просторе поле до дїланя. Поздоров сердечно Брика. Дорогі хлопцї, елєктрізуйте своїм духом усе, що можете. А propos, щоб знайти побут у Львові, міг би ти для виду записати ся на теольоґію; я зроблю се без сумнїву приступаючи до Тарнівської діецезії, коли не покину Галичини. Бо духовний стан у наших часах із многих поглядів подав найбільше нагоди зближати ся з усїми верствами і впливати на них успішно“.
На основі сих листових зізнань референт доходить до переконаня, що маєть ся дїло з дїйсним істнованєм тайного товариства з полїтичною метою — спеціально для оброблювана шкільної молодїжи і простого люду. На сїй підставі були арештовані Коритко, Добженцкий і Шиманьский у Львові, а Дунєцкий у Віднї.
При переслуханю Коритко рішучо заперечив свій удїл у якім будь тайнім товаристві небезпечнім для держави, і толкував цитований уступ із листу Дунвцкого тим, що був у них намір написати статистичний огляд Галичини при участи кількох товаришів, які і поза тим мали впливати на молодїж, розбуджуючи в нїй словом і приміром замилуванє до науки. Дунєцкий потвердив Коритвове зізнанє що до статистичного огляду. До сеї спілки мали пристати ще Август Бєльовский, Олександер Борковский, студенти Паулї, Заревич, Якубович і Федорович. Їх взивано до участи, але вони так само як і Бардашевский відмовили ся від тої участи.
Дирекція поліції, як бачимо з дальшого реферату, дуже добре розуміла, що обвинувачені не говорили повної правди і мали мету зовсїм иншу, нїж виданє якоїсь статистичної книжки. Зізнаня Коритка і инших не усунули підозріня, що було якесь тайне товариство, та хоча се не підлягало в їх очах нїякому сумнївови, то про те не було нїякого конкретнїшого доказу. Деякий зворот у слїдстві зробило зізнанє Добженцкого про зміст листу із 17 лютого 1833 р. Добженцкий оповів ось що: „Одного дня минулого рову, пробуваючи тодї у домі ґр. Вінкентія Тишкевича, як домашнїй учитель, він здибав ся у вузкій вулицї біля дому ґрафа сам на сам з Емілем Коритком і мав із ним розмову у якій Коритко говорив із ним з надзвичайною щирістю. Він подав йому богато відомостий про невдалі проби повстаня в Польськім Королївстві і про те, що російський уряд богато повстанцїв покарав смертю і позносив усї унїверситети на польських землях і т. ин. Сей вступ закінчив він тим, що тепер обовязок усїх Поляків дбати більше нїж коли будь про піддержанє національности і таким робом підготовити відбудованє Польщі. Коритко візвав Добженцкого до відповідного дїланя, і особливо поручив йому порозумівати ся зі своїми довіреними знайомими, завязувати нові знайомости і розбуджувати в них через товариські розмови, удїлюванє книг і всякі инші способи не тілько любов до рідноі нації, але також освоювати їх з думкою про відбудованє Польщі, мотивуючи сю надїю тим представленєм, що боротьба між лїберальною і консервативною партією в Европі ведеть ся все далї, але лїберальна партія має надїю побіди, а при тім поверне ся справа на користь незалежности Польщі, бо польський комітет у Парижі і инші польські аґенти за границею не щадять труду і заходів, щоб здобути поміч для Поляків. Далї згадав Коритко, що було б добре виснувати товариство в родї того, яке в Литві засноване було Заном, або якесь инше невідомої йому назви, де би тільки два члени знали один одного. Добженцкий спротивив ся сьому останньому проєктови, як небезпечному, але всї инші намови Коритка зробили на нього пожаданий вплив і він заявив свою готовість поступати відповідно до них. Всї підозрені уступи цитованого висше листу були писані з наміром приготованя до відбудованя Польщі, але крім сього листу він не зробив більше нїяких инших кроків для осягненя цїли вказаної Коритком.
Коритко рішучо заперечив правдивости сього зізнаня, а при конфронтації Добженцкий відкликав своі зізнаня і силкував ся всякими способами виплутати ся з них. Директор полїції догадував ся, що Добженцкий відкликав свої зізнаня наслїдком таємного поровуміня з Коритком у тюрмі. Він стояв на тім, що відклик Добженцкого зовсїм неважний, а його зізнанє із 17 лютого мало бути підставою дальшого слїдства. Тому що із зізнань Добженцкого виходило, що Коритко і Добженцкий мали намір підготовляти людність до зміни істнуючого правительства і розбуджувати настрій неприхильний до правительства, директор полїції стояв на тім, що було би вповнї оправданим виточити обом слїдство на основі § 57 карного закона за нарушенє публичного спокою. Президія ґубернїяльна прилучила ся до сього погляду дирекції полїції, і рефератом із 20 мая 1834 р. передала всю справу на розгляд президії найвисшого апеляційного і крімінального суду у Віднї з просьбою, поручити львівському крімінальному судови по попереднїй нарадї повзати ухвалу, чи згромаджений досї матеріал надав ся до виточеня обвинувачень карного процесу.
Зі свого боку президент ґубернїї бар. Кріґ додав увагу, що против Коритка по-надто ще промовляють зложені в карнім судї зізнаня про його злочинні заходи в інститутї Оссолїньских, із яких також виходить, що він був членом якогось тайного товариства. Особливо обтяжують його папери знайдені у тав званого Комарницкого і зізнаня так званого Ґуровсвого. Президент ґубернїї пропонував на разї випустити Шиманьского і Дунєцкого на волю, а Коритка і Добженцкого задержати у вязницї. Процес потяг ся досить довго, деталїв його не знаємо. Аж під датою 10 жовтня 1836 р. вийшов вирок найвисшого трибуналу, удїлений галицькому судови апеляційному, яким засуджено Еміля Коритка на основі переведеного слїдства під закидом головної зради з браву доказів на відставлене до певного місця побуту і на покрите коштів карного поступованя. Мотиви, задля яких його признано все таки винним забуреня публичного спокою, були головно ті, що він „чинно співдїлав при розширювало революційних брошур, що продав книгарнї Куна і Мілїновского 200 примірників дуже небезпечної брошури „Księgi narodu polskiego“ і що після зізнань практиканта в інститутї Оссолїньских Комарницкого був признаний, як відбиратель великого числа революційних книжок“. Явного доказу на те, щоб він сам був видавцем революційних книжок, не знайдено, так само як не знайдено доказів його належана до тайного революційного товариства. На місце осїдку вибирано для них Берно і Ґрац. Але перше показало ся невідповідним, бо лежить близько Галичини, а до того на дорозї з Галичини до Трієсту, куди ведуть вязнїв на Шпільберґ. Ґрац так само не пригожий на переселене, бо раз занадто далеко від Галичини, а по друге в нїй уже в деякі польські інсурґенти. На внесок мінїстра полїції Седльнїцкого йому призначено па оселенє Любляну під острим полїційним дозором. Ось дописка Седльнїцвого: „Богуслав Городиньский і Еміль Коритко мають на свій будущий побут одержати округ міста Любляни, і без проволоки мають бути починені всї потрібні зарядженя, щоб обі ті особи були поставлені під острий цолїційний надзір і щоб усяка проба втеки була по можности унеможливлена. Також треба дати знати обох тих особам, що через самовільне видаленє з назначеного їх місця побуту стягнуть на себе тілько острійше трактованє“. Сей засуд затвердив цїсар Фердинанд власноручним підписом у Шенбрунї д. 10 жовтня 1836 р.
Те що знаємо про житє Коритка у Люблянї і про остатнї хвилї його житя, завдячуємо працї дра Івана Приятеля п. з. Emil Korytko, про яку вже була згадка висше. Ся праця основана головно на урядовім дневнику директора полїції Сікарда, що обіймає час від 27 мїчня 1837 р. до 31 сїчня 1839 р., якого дня він умер. До Любляни прибув Коритко разом із своїх співзасуджених Богуславом Городиньским. Тут поставлено їх обох під догляд Сікарда. Вони жили з разу в самім будинку полїції на передмістї Любляни над Дунаєм. Житє їх було дуже скромне і надвір полїцийний не був їм занадто утяжливий. Коритко швидко поробив ріжні знайомости в кругах місцевої інтелїґенції і вже в лютім був принятий на члена міщанського касина, в якого читальнї проводив що день кілька годин. Він заприязнив ся між иншим із адвокатом дром Еробатом, якого жінка була Полькою, та найважнїйша для нього була знайомість із молодим конципієнтом того ж адвоката докт. Прешерном, найбільшим поетом словінського народа. Прешерн мав на Коритка значний вплив і був йому найвірнїйшим другом до самої смерти.
Правдоподібно вже в перших місяцях свого побуту в Люблянї Коритко під впливом Прешерна зупинив ся на думцї присвятити свої сили близшому познайомленю з прикметами, житєм і побутом словінського народа. Вже в цвітнї він дістав дозвіл разом із дром Еробатом і дром Прешерном робити короткі екскурсії в околицї Любляни. В цвітнї Сікард на власну руку позволив йому зробити екскурсію до Постойни, а в своій реляції до мінїстра Седльнїцкого, які він мусїв робити що місяця, просив о дозвіл для них на дві екскурсії, одну до Богинь на пять день, а другу до Ідрії на три дни. Розумієть ся, що Седльнїцкий не позволив на ті екскурсії з тої чисто полїційної причини, „що на таких екскурсіях тяжко надзирати над чоловіком“.
Як було сказано, Коритко жив у Люблянї у згляднім достатку. Родичі присилали йому місячно офіціяльно 50 ринських, але постороннїми дорогами, черев приватні руки він одержував значно більше, та про те не обходило ся також без затяганя довгів. Житє було як на інтернованого досить веселе і навіть гуляще. Наслїдком довгого тюремного сидженя його здоровлє було трохи ослаблене; в нього болїли очи. В лїтї його стан погіршив ся о стілько, що Сікард у своїй реляції признав, що він потребує стараннїйшого заходу; від дня 3 липня др. Кробат узяв його до себе на кватиру і на вікт. В домі дра Кробата він прожив до 16 грудня 1837 р., а на віктї лишив ся у нього до самої смерти. В жовтнї 1837 р. Коритко внїс просьбу, щоб йому вільно було вернути до Галичини, але письмом із 20 падолиста 1837 р. Седльнїцкий звернув сю просьбу з відмовною відповідю. Ся відмова не зломала його енерґії, але скріпила його намір послужити тій країнї, яка стала ся з примусу його новою вітчиною. З разу він думав зібрати матеріял до якогось статистичного виданя, та швидко його увагу звернули етноґрафічні прикмети словінського народа, і він розвинув досить оживлену дїяльність для збираня етноґрафічного матеріялу на дуже широкий розмір. В числї 25 Люблянської часописи „Illyrisches Blatt“ з дня 10 червня 1838 р. появила ся його відозва: „Den Freunden des Slaventhums in Krain ein Slave aus Norden“, у якій звернено увагу на важність народнїх пісень, приказок, описів громадського і дожашнього побуту, страви, одежи, звичаїв і вірувань, яких дещо позбирано вже у инших Славян, але не збирано доси у Країнї. Подаємо сю відозву Е. Коритка в рукописної копії, захованої в збірцї етноґрафічних і історико-лїтературних матеріялів, зібраних Коритком у рукописнім томі в моїм посїданю.
Seit meiner Ankunft in Krain sammle ich fortwährend alle möglichen Notizen, die das Innere des slavischen ilirischen Volkes näher kennen lernen u. über den Geist, Character und Sitten eine Aufklärung geben, damit auch dieser Zweig des grossen slavischen Stammes, auch der kleinste unserer Brüder, aus der Dunkelheit hervorgezogen und anderen, besonders nordischen Slaven näher gestellt werde. Aller meiner Anstrengung ungeachtet habe ich bis nun nur weniges bekommen können, darüber ich mich bloss dadurch tröste, dass es noch keinem Kraingeborenen je vollständig durchzuführen gelungen ist ohne eine Beyhülfe der Gutmeinenden und Gutwilligen Eingebornen, auf die ich auch hier vertrauend mein Unternehmen nicht scheitern lasse, sondern mit doppelter Anstrengung betreiben will, indem ich mich an Euch, vaterländisch Gesinnte, wende, die mein Ansuchen und Nachfragen nicht unbeantwortet werdet lassen wollen.
Die hier folgenden Fragen richte ich an Euch im Nahmen Eures Vaterlandes und des gesammten Slaventhums; verweigert nicht, was in Eurerer Kenntniss oder Umständen liegen sollte, bis Ende Juli 1838 unter meiner Adresse (An Emil Korytko in Laibach) beantworten zu wollen. Wenn auch nicht jedermann von den Gegenständen aller Nummern unterrichtet wäre, so mag das kein Hinderniss in der Beantwortung und Aufschlussgeben einzelner werden. Die mehrmahl unterstrichenen bitte ich vor anderen zu beachten. In jedem beendigten Werke werde ich nicht ermangeln, denjenigen öffentlich Dank zu sagen, die sich darum angenohmen (sic!) und aus deren Quelle ich geschöpft habe.
№ 1. Jede Kleinigkeit von Gebräuchen bey Hochzeiten, Begräbnissen u. Taufen; ob nicht an Friedhöfen nach der Begräbniss ein Mahl gehalten wird oder war?
№ 2. Was für Gebräuche am Weihnachtsfeste? Die Koleda; welche Lieder dabey gesungen werden? Ob das ÄquinoctialFest (Ende März) gefeiert wird und auf welche Weise? Ob nicht durch Verbrennung des Holzes am Felde und Hügeln, wie am Johannisabende? (Haquet bemerkt in seiner Beschreibung der Wenden, dass dieser Gebrauch am Karst soll üblich gewesen seyn). Welche Feierlichkeiten sonst, an denen das Volk charakteristische Unterhaltungen und Spiele, Gebräuche und Cäremonien hat oder gehabt hat?
№ 3. Tänze und Musik, an welchen Tagen und Tageszeiten getanzt wird? Beschreibung der Tänze, Benennung der Musik-Instrumente, andere Spiele und Unterhaltungen der Mädchen und Burschen, der Alten und Jungen; ob wohl manche von denen an das Verheirathen oder Ledigbleiben und Liebschaften hindeuten, so z. B. welcher Kranz der erste am Strom gelassen gewisses Ziel erreicht, die wird die erste heyrathen u. s. w.
№ 4. Aberglauben, Vorurtheile, Vorbedeutungen, Meteorologie oder Witterungskunde. Von diesem Numero jede Kleinigkeit aufs genaueste, so z. B. die unglücklichen Tage — wenn man einem Priester begegnet und nicht ein Strohhalm hinter ihm wirft, so passirt ein Unglück.
№ 5. Dämonologie, Glauben an Geister, herumgehende Vampyre, Nahmen der Geister slavisch, Beschwörungen u. Exorcismen (wenn nicht das, was ist, so was gewesen ist). Doch von diesem Artikel nach meinem Wissen soll ungemein viel im Lande sein — auf desto mehr Notizen freue ich mich daher.
№ 6. Hexen, schwarze Künste, Hexereien, Erzählungen von Hexen, Processe wegen Hexen, was man ihnen vorgeworfen hat, wie sie sich vertheidigt haben und was für Rathschluss erfolgte—alles dieses so populär, wie es das Volk im Munde trägt.
№ 7. Volksarzeneikunde, Heilungskenntnisse des krainischen Volkes, Heilung menschlicher und thierischer Kranheiten vermittelst des Reibens, Berührens, Zauberns und Absprechens. Die Kräuterkur. Welche Krankheiten vermittelst der Kräuter geheilt werden? Durch welche Kräuter und wie sie zubereitet werden? (Diese 3 № von 4—7 vorzüglich aufs genaueste).
№ 8. Volkssymbolik. Volkssymbole, auffallende Meinungen, Urtheile u. Ansichten über Gegenstände der Aussen- und Innenwelt. Wie sie Gegenstände beurtheilen, die in das Fach der Physik, Chemie, Mineralogie, Kunst und Religion einschlagen? Sprichwörter und Flüche.
№ 9. Volkslieder, doch nur profane, weltliche, aus dem Munde des Volkes, treu ohne alle Ausschmückung abgeschrieben.
№ 10. Volksmärchen, Sagen, Erzählungen, imaginäre und geschichtliche, kurz und ohne Ziererei, wie sie das Volk erzählt.
№ 11. Trachten, besonders Untertrainen, Pölander, Karsten. Verschiedenheiten der Trachten, Benennungen und Beschreibungen der Kleidungsstücke, wenn möglich durch Abzeichnungen und Mustern.
№ 12. Das häusliche Leben. Wer das Hausregiment in der Familie führt? Ob nicht wo patriarchalische Sitte herscht? (Glaub in Möttling). Welche Gastfreundschaft? Wie Freunde empfangen werden? Bey Besuchen wie sie sich bewirten ? Ob friedlich die Nachbarn unter sich leben, ob einig? Ob einer dem anderen in der Noth die Hülfe leistet? welche Tugenden und Laster vorhanden sind, und welche selten oder gar nicht zu finden sind? Wie die Kinder erzogen werden?
Ich verbleibe mit Hochachtung bereitwilligstens
Emil Korytko.
Не можна сїй програмі відмовити ширини погляду і ріжносторонноети вмісту, та проте їй далеко до всесторонного обдуманя і повної систематичности. Цїкаво, що піснї і оповіданя, за які поперед усього звичайно хапають ся молоді етноґрафи, тут поставлено на передостатнїм місцї; видно, що авторови (чи авторам, бо маємо підставу припускати, що не сам Коритко був автором сеї програми і нї в якім разї не уложив її без впливу Прешерна), не ходило головно про збиране пісень, бо в їх руках була вже значна збірка пісень, майже готова до друку.
На відозву відкликали ся швидко деякі словінські патріоти, а дня 21 липня 1838 р. передрукував її впливовий праський журнал „Ost und West“ в числї 58, заповідаючи заразом, що перший томик Кориткової збірки вийде незабаром. Справдї Коротко мав уже в лїтї 1838 р. такий значний збірник словінських народнїх пісень, що в 63 числї „Ilyrisches Blatt“ помістив оголошенє п. з. „Sammlung Krainischer Volkslieder von Emil Korytko“, де заповідаючи ширшу публїкацію про етноґрафію Країни виявляє, що збірка народнїх пісень буде її початком, іменує своїх співробітників і згадує про співробітництво Прешерна. Збірка мала складати ся на разї з двох томів, а всїх томів мало бути 4—5. Просторійше про свій плян написав Коритко в „Ost und West“ у падолистї 1838 р. п. з. „Ein Wort über die Volkslieder in Krain“ в підписом Milan. Тут розводить ся Коритко досить широко про словінські народнї піснї, подаючи декуди їх зміст і порівнюючи їх із пісними инших Славян. При кінцї пише: „Стілько на тепер; и хотїв дати славинську передмову, та що діалєкт, яким я пишу, тут незрозумілий, мусїв я послугувати си нїмецькою мовою“.
Виданє пісень одначе проволїкало си з причин цензурних. Дни 18 липни 1838 р. Коритко писав до своїх родичів у Жехаві лист, у якім доносить, що дня 17 липни люблинський ґубернатор Шмідбурґ позволив йому відбути подорож по цїлій Ілїрії; що се для нього дуже пожадане, бо має богато заходів: народнї піснї подані вже до цензури і швидко вийдуть. Ґубернатор поручив йому обїхати всю Країну і доповнити розпочату збірку, якою сам ґубернатор готов заняти ся: провести її через цензуру і покрити кошти її надрукованя, з тою умовою, щоб Коритко присвятив йому се виданє. „Але сього я не зроблю нїколи, бо підхлїбство анї жаден вид підданости не можуть нїколи кермувати анї моїм серцем, анї моїм пером“. Сей лист дістав си в руки мінїстра полїції Седльнїцкого, який зараз заборонив Кориткови відбути подорож і попросив урядового виясненя що до його збірки пісень. Довідавши ся із реферату надкомісаря Суханка, що Коритко ще поданєм із 12 липня просив ґубернатора Шмідбурґа, щоб позволив йому видати 12 рисунків країнської ноші і портрети двох померших професорів, Чопа і Водника, і рівночасно з тим випустити перший томик словінських пісень країнського народа, мінїстер полїції написав до ґубернатора Шмідбурґа дня 17 серпня, що виданє рисунків можна дозволити як прилогу до часописи. Що ж до виданя пісень, то мінїстер писав до ґубернатора: „Бачу, що Коритко приписує свойому дїлу велику вагу; та минулість автора будить сумнїв, чи нема в тім иншого, полїтично підозреного наміру. Чим раз більше переконуємо ся, що польські фанатики бажають привернути инших Славян до своїх переворотових змагань тим способом, що підлещують ся під їх народности. Тому прошу, щоб усї цензурні предмети Кориткові присилано сюди над Дунай до перегляду“.
Ґубернатор знайшов ся у прикрім положеню. Ще перед тим, 28 липня Коритко дістав із ґубернїї рішенє, що вільно йому друкувати чотири випуски країнських народнїх пісень з тою умовою, щоб пропустив усї місця перечеркнені люблянсьвим цензором Павшком, переробив дві піснї або пропустив їх зовсїм. Дня 6 серпня предложяв Коритко на ново свій рукопис очищений після волї цензора, і нарештї дістав остаточно дозвіл друкувати. Тим часом надійшов указ Седльнїцкого до Любляни, і полїція зажадала від Коритка рукопису назад. Та рукопис уже не був у його руках, бо Коритво вислав його був до Загреба до друкарнї Людевіта Ґая. Ґубернатор поручив люблянській полїції зажадати від загребського маґістрату, аби видобув від Ґая рукопис. Рівночасно післав до мінїстерства у Відень копію цензурного дозволу на Кориткове виданє. Аж дня 3 жовтня міг Шмідбурґ дістати із Загреба відібраний із Ґаєвої друкарнї рукопис і вислати його до Відня. Ореченєм із дня 10 жовтня мінїстер одобрив цензурований Павшком рукопис, висловив одначе бажанє, щоб у передмові пропустити мотто взяте із Міцкевичевого „Конрада Валєнрода“, правдоподібно вірші про красу і важність піснї народної, в якій иінїстер добачив революційну тенденцію і вказав на те, що „Конрад Валєнрод“ належить до творів в Австрії строго заборонених. Із сього видно, що до першого томика Кориткової збірки пісень була таки додана передмова; не знаємо, чи наслїдком отсеї уваги мінїстра Седльнїцкого, чи наслїдком якого пізнїйшого цензурного розпорядженя передмова була остаточно заборонена.
Аж дня 5 падолиста прийшов у Любляну рукопис із дозволом віденської цензури, і аж 30 падолиста 1838 р. Коритка повідомлено, що може віддати рукопис до друкарнї. Тимчасом вийшла трудність із друкарнею. Умова була зроблена з друкарнею Людевіта Ґая у Загребі, але сполоханий вмішанєм намісника і мінїстра в справу цензури збірки Ґай відписав Кориткови дня 4 грудня 1838 р., що не буде друкувати його збірки і „просить його як найгуманнїйше, щоб від тепер анї його, анї инших у Загребі присутних славістів не трудив нїякими дописами, анї нїякими порученями, бо се кидає підозрінє на його льояльне поступованє супроти високої власти“ (Ljubljanski Zvon, Avgust 1899, ст. 472). Наслїдком того Коритко звернув ся 15 грудня до друкаря Бласнїка з просьбою, щоб узяв наклад його збірки. У своїм листї Коритко обіцюв Бласнїкови постачити 5 випусків словінських народнїх пісень. Бласнїк очевидно приняв пропозицію Коритка і друк мусїв піти досить швидко, коли вірити наведеним висше словам Кольберґа, що Коритко не тілько зредаґував перший томик, але зробив також його коректуру.
Тим часом у груднї Коритко захорував небезпечно на катарально-ревматичну лихорадку, і хоча в сїчнї 1839 р. йому стало трохи лекше, то все таки при кінцї сїчня хороба погіршила ся сильно і дня 31 сїчня 1839 р. о годинї 9 вечором урвала ся нитка його молодого, несповна 26-лїтного житя.
Весь час свойого побуту в Люблянї Коритко думав про можливість амнестії і поворот до Галичини. Ще в падолистї 1838 р. його отець Станїслав внїс до цїсарської канцелярії просьбу о уласкавлене його сина. Мінїстер Седльнїцкий зажадав від галицьких властий інформацій, чи може відіслати Коритка назад до Галичини. Львівська ґубернїя відповіла, що батько Коритка ще в жовтнї 1838 р. був на авдієнції у архикнязя Фердинанда, ґубернатора Галичини; із доходжень виказало ся, що Станїслав Коритко чоловік льояльний, нїколи не укривав польських утїкачів, що він поважаний власник маєтности Жежава вартости до 8000 зл. і має ще малу посїлість Рожанівку в тім самім Чортківськім окрузї. Його 25-лїтнїй син Еміль не має жадного власного маєтку. Ґубернїяльний президент бр. Кріґ, відповідаючи на запит Седльнїцкого, признав можливим прихилити ся до просьби Коритка з додатком, що в такім разі треба б дозволити поворот також Городиньскому, хоч більше обтяженому, за те менше інтелїґентному і менше небезпечному. Архикнязь Фердинанд згодив ся на те, щоб Кориткови позволити на поворот з огляду на його шановного батька і з огляду на синове добре і спокійне поведенє в Люблянї. Седльнїцкий прилучив ся до ореченя архикнязя, але додав, що батько повинен зложити кавцію за сина, „бо, як писав, коли син маєтково залежний від батька, міг би знов кинути ся в якісь самовільні і небезпечні авантури“. Отак конкомітовану просьбу Седльнїцкий у початку сїчня 1839 р. предложив цїсарю. Прихильне рішенє запало 10 сїчня. Та про те Коритко не дочекав тої хвилї, щоб йому доручено цїсарське уласкавленє. Дня 19 лютого 1839 Седльнїцкий заявив цїсарю: „Того самого дня, коли рішене Вашого Величества на просьбу Станїслава Коритка що до помилуваня його сина мало бути доручене тому синови, одержав я від ілїрської ґубернїяльної презідії оповістку, що Еміль Коритко умер дня 31 сїчня в Люблянї“. Він умер на своїй кватирі в новім міськім касинї, де займав одну кімнату обік свойого товариша Городиньского, який разом із дром Прешерном був невідступно при нїм аж до його останньої хвилї. Його найновійший біоґраф Іван Пріятель підносить його органїзаційну силу, що вміла громадити довкола себе людий і мала вплив також на Станка Враза, з яким Коритко був у кореспонденції.
Головною памяткою лїтературного характеру, яку полишив по собі Еміль Коритко, єсть його збірка „Slovénske pésmi krajinskiga naróda“, якої перший випуск вийшов у Люблянї 1839 р. невеличкою книжечкою формату малої 8°, 136 ст. тексту з показником змісту (Kasalo) па двох ненумерованих сторонах і з кінцевою заміткою (Opómba) на третїй ненумерованій сторінцї, в якій сказано, що передмова буде додана до другого тома, а тут зазначуєть ся лише, що піснї зібрав Еміль Коритко. Із сього видно, що сей перший томик побачив світ аж по смерти його впорядника.
Другий том виданий у тій же Люблянї і тим же самим накладом люблянського книгаря Йосифа Бласнїка, обіймав 142 стор. тексту, не мав заповідженої передмови, а на кінцї подано зміст на двох ненумерованих сторінках. Четвертий і пятий томики вийшли в Люблянї тим самим накладом в 1841 р. Передмови анї кінцевої уваги нема в жаднім із тих томів.
Зміст кождого томика мішаний, якогось одноцїльного пляну цїлого виданя не видно. В першім томику маємо на початку три весїльні піснї з невідомої місцевости і дві весїльні піснї із села Метлїки. Далї йде шість колядних пісень без означеня місцевости, потім одна пісня при хрестинах, далї маленька пісенька новорічна із Рибнїка, далї пісня про пташине весїлє, далї 62 короткі пісеньки, переважно чотиростихи, в тім числї одначе кілька двостихів і кілька приспівок із шістьох рядків. На ст. 37—38 маємо інтересну пісню „Kaj je ljubésin“, у якій схарактеризовано радости і прикрости любови. На ст. 39—41 маємо дві піснї в одного села Васвава, де характеризуєть ся в одній парубок, а в другій дївчина закохані одно в одного. На ст. 47 подана пісня про шинкарку в порівнаню з пташкою, далї йдуть шість вояцьких пісень, і в яких дві „Odhód nad Prájsa“ i „Laudon“ натякають на подїї семилітньої війни. До пісень т. зв. циклічних, т. зн. таких, де в кождій строфі повторяєть ся той сам мотив тілько з відміною особи або підмета, належить пісня „Juri s púsho“ ст. 64—66. Від стор. 67 починаєть ся ряд пісень духовного або лєґендарного вмісту, а власне „Pet ftebróv“ (пять пропасниць), „Jogri rasposlani“, про Ісуса, що розсилає ріжних святих у ріжні краї і на ріжні потреби (ст. 69 —71), далї про чудо св. Якова Канпостелїйського (ст. 72—75), про св. Юрія (ст. 76—78). Від ст. 79 починаєть ся ряд пісень балядового вмісту, а власне про мертвого жениха (ст. 79 —81), про дївчину сироту (ст. 82—88), про дитину продану матїрю злому духови, про дочку віддану родичами у манастир (ст. 89—90), товариш убиває товариша (ст. 91—93), убита королева (ст. 94—97). При кінцї томика маємо пять пісень історичного характеру, а власне „Poljska kraljiza“ (ст. 122-123), де оповідаєть ся про наїзд польської фльоти на Венецію (польська очевидно не в звичайнім значіню, але мабуть відносно до острова Полїца). Піснї „Dominikova Anzhiza“ (ст. 124—126), „Ribnishka Alénzhiza“ (ст. 127—129), „Pét bandér“ (ст. 130 —132) являють ся відгуками турецького панованя над південними Славянами. До тої самої катеґорії історичних пісень належить більша часть пісень зібраних у другім томику п. в. „Baláde in románze“ (ст. 1—69). Деякі піснї являють ся варіянтами пісень поміщених у першім томику. Другий роздїл п. з. „Fántovske pésmi“ (ст. 99—108) містить 9 пісень лїричних і любовних. В третїм роздїлї п. в. „Krátke pésmize“ (ст. 109 —127) містить ся друга збірка коротких чотиростихів числом 59. Такі ж самі короткі чотиростихи і один двостих поміщено на ст. 128—130 п. з. „Pregovori“, немов римовані афоризми. До тої самої категорії римованих афоризмів належать поміщені у V розд. „Napisi mészov“ (ст. 131—135), де до назви кождого місяця додано римовану характеристику з двох, трьох, чотирьох або шістьох рядків. VI роздїлом, що містить піснї пяницькі і заздоровні („Pivske pésmi in sdravize“, ст. 136—142) кінчить ся другий томик.
Третього томика сього виданя менї не удало ся знайти у Львові, бо в обох львівських публичних біблїотеках сього виданя зовсїм нема, а в моїм примірнику не стає третього томика.
Четвертий томик розпадаєть ся на два роздїли. У першім п. з. „Baláde in romanze“ (ст. 1 — 77) маємо знов збірку пісень історичного а по части балядового змісту, в тім числї дві піснї про короля Матіяша, що перебраний за дївчину зводить дївчину ночуючи в нею. Другий віддїл п. з. „Mnóge pésmi“ подає збірку пісень побутового вмісту, характеристики поодиноких станів або випадки в людського житя.
У V томику маємо пять роздїлїв. В першім подано три леґенди і сїм пісень історичного вмісту (ст. 5—36), в другім збірку пяницьких пісень (ст. 37—47), в третїм піснї мішаного змісту переважно в житя родинного. В четвертім роздїлї подано десять римованих приповідок, а в пятім 13 пісень від Хорватської границї, по части леґендового, по части історичного або побутового змісту.
Зібранє тих пісень і їх виданє насуває деякі важні питаня. З попереднього знаємо, що майже рівночасно в першим публичним виступом Коритка в словінській пресї, в липнї 1838 р., він уже робив стараня в ценвурі про надрукованє одного чи двох томів країнсьвих пісень. Значить, можемо на певно приняти, що сам Коритко тих пісень із уст народа не записував, і коли була яка його праця над першим томиком, друкованим при його житю, то хиба редакторська і ота невеличка коректорська, якої вимагав люблянський цензор Павшек. Тай то знаючи, що Коритко не володїв добре словінською мовою і в своїй кореспонденції уживав коли не польської то нїмецької мови, мусимо признати цитоване висше реченє Оскара Кольберґа про те, що Коритко ще перед смертю не тілько редаґував, але також коріґував перший томик своєї збірки, так само неправдивим, як і більша часть його переказів.
З листу Челяковского до Прешерна в р. 1833, поданого низше, знаємо, що Прешерн уже тодї мав готову збірку пісень країнського народа і запитував Челяковского про можність умови надрукованя сеї збірки в Празі. В описанім низше томі рукописних матеріялів із Кориткової спадщини, що находить ся в моїх руках, нема анї одної словінської піснї, записаної його рукою. А в натомісь 67 пісень, писаних рукою Станка Враза, а понад се декілька пісень словінських і нїмецьких, писаних ріжними руками. Із записів, писаних власною рукою Коритка, маємо тілько невеличкий зошит на самім початку рукопису, усього 33 картки ріжних форматів, в тім числї дві порожні і кілька порожних сторін. Сей зошит містить записи строїв, знарядів, помешкань, вірувань і обрядів; записи роблені або зовсїм по польськи, або по нїмецьки, а словінські терпіни викладано по польськи або по нїмецьки. Не маємо під рукою тих нумерів часописи „Carniolia“, де були опублїковані рисунки країнських костюмів, і не знаємо, чи були додані до тих костюмів які поясненя, і тому не можемо оцїнити працї Коритка на полї країнського костюмознавства. Що ж до пісень, то можемо сказати напевно, що в їх збираню і редаґованю його заслуга була мінїмальною. Впорядник найновійшої і найповнійшої збірки словінських пісень, проф. Штрекель, хоч зазначив істнованє тої збірки без названя імени Коритка (означив її тілько буквою К), то про те пісень сеї збірки не включив до свойого збірного виданя[2]) і тілько декуди використав їх у варіантах до пісень із инших збірок.
Рукописний том, згаданий висше, складаєть ся із 214 карток ріжного формату, переважно велике 4°, назв 4° і велике 8°, і розпадаєть ся на 5 головних віддїлів, зложених із ріжнородних матеріалів і писаних у ріжних часах і ріжними руками. Перша часть від ст. 1—120 писана в переважній части рукою Еміля Коритка, а подекуди иншими руками, і містить етноґрафічні записки з обсягу народної термінольоґії, вірувань, обрядїв, ноші, знарядів і т. и. Ся часть найважнїйша для характеристики наукових інтересів і способу збираня етноґрафічних матеріалів самого Коритка. Записи ведуть ся переважно польською мовою, терміни витолкувані або на польське або нїмецьке, в ширших оповіданях декуди нїмецька мова.
Друга часть, ст. 121—242, обіймає матеріяли, записувані иншини вбирачами, переважно нїмецькою мовою, із обсягу народнїх вірувань, демонольоґії, місцевих переказів і обрядів. Не подаємо спеціально змісту сеї части, маючи намір опублїкувати найважнїйші її причинки, оброблені зовсїм лїтературно.
Третя часть обіймає листи, яких реєстр подаємо тут у хронольоґічнім порядку.
1. Автоґраф Воднїка а датою: Laibach 1 März 1810, писаний хатинкою, картка грубого листового паперу малої вісїмки, записана лиш одна сторона, поч. „Popovizh schreibt“, по чім виписано сїм букв якоїсь спеціяльної глаголиці з рівнозначними буквами латинськими, а під сим по короткій увазї автора виписано 6 кирильських букв з рівнозначними латинськими і з прикладами церковно-славянських слів, що починають ся від тих букв і написані раз латинкою з початковими буквами кирильськими, а обік ті самі слова словінським правописом, і ще раз en regard ті самі букви кирильські і латинські.
2. Лист Лядіслава Челяковского із Праги до Ф. Прешерна із д. 9 мая 1833 р.
3. Лист без підпису писаний із Ґрацу 1 серпня 1837 р. невідомо до кого.
4. Лист ґр. Йосифа Борковського до Коритка зі Львова із д. 19 мая 1838 р.
5. Лист пароха Йосифа Уркварта (в рукописї підписаний інїціялами U. І.) із Мосбурґа із 10 липня 1838 р.
6. Лист Людевіта Ґая із Загреба до Коритка із д. 8 липня 1838 р.
7. Відозва Коритка про збиранє етноґрафічних матеріялів, нїмецькою мовою, у рукописї без титулу і без дати, опублїкована в „Ilirisches Blatt“ а 10 липня 1838 р. п. з. „Den Freunden des Slaventhums ein Slave aus Norden“. Токст подано висше на ст. 11—13.
8. Лист Копітара із 11 липня 1838 р.
9. Лист Рудольфа Ґлязера із Праги до Коритка д. 15 липня 1838 р.
10. Лист невідомого автора із Антіняни біля Міттербурґа до невідомого професора із 19 липня 1838 р. (підпис автора замазаний).
11. Лист Барта Арко з Водія 20 липня 1838 р.
12. Лист Вінкентія Воука із Мосбурґа із 22 липня 1838 р.
13. Другий лист Бопітара із д. 24 липня 1838 р.
14. Лист Йосифа Орешнїка, пароха із Греновиць, із 26 липня 1838 р.
15. Лист пароха Андрія Дреннера із 28 липня 1838 р.
16. Другий лист ґр. Йосифа Борковського із Львова д. 10 серпня 1838 р.
17. Лист Станка Брава із 28 серпня 1838 р.
18. Третїй лист Бопітара із 12 вересня 1838 р.
19. Лист Йогана Бапелле із 13 вересня 1838 р.
20. Лист Еміля Коритка до Рудольфа Ґлявера із 6 жовтня 1838 р.21. Лист пароха Михайла Вольфа із 8 падолиста 1838 р.
22. Другий лист Рудольфа Ґлязера із Праги із 4 грудня 1838 р.
23. Другий лист пароха Михайла Вольфа із 9 грудня 1838 р.
24. Лист із Праги, з видом Праги з мостом над Велтавою на передї, без дати і з видертим підписом автора.
25. Лист Коритка без дати до Йосифа Борковского польською мовою.
Четверта часть рукопису, писана одною рукою Станка Враза на ст. 383—394, обіймав збірку 67 словінських народнїх пісень, переписаних ним для друку. Сей невеличкий рукопис був висланий до Загреба до друкарнї Людевіта Ґая для друкована і був правдоподібно разом із рукописом Коритка вабраний для пересилки у віденську цензуру. Яким способом сей рукопис дістав ся до Кориткової збірки, і чи були переписані Станком Вразом піснї опублїковані в його вбірцї, сього на разї не можу сконстатувати.
Остатня часть рукописної збірки Коритка, ст. 399—427, се зшиток 14 карток окремого формату малого 4°, у якім на ст. 401—404 містить ся лист писаний оловцем рукою Йосифа Добровского правдоподібно до проф. Воднїка, а на ст. 409—410, 413—414, 417—419 і 421—424 виписки із старих рукописів і друків словінською, церковно-славянською мовою із XV— XVI в. Виписки писані десь при кінцї XV11I або з початку XIX в. одною рукою, тонким і рівним латинським письмом, на жаль значно вижовклим, особливо в місцях, де ужито киновар, а писаний оловцем лист, що містить ся на вступі тих виписок і уложений нїмецькою мовою, мав дату 12 марта 1810 р.
Не маючи наміру подавати тут усю кореспонденцію Коритка, додаю для доповненя того, що було сказано висше, деякі цїкавійші листи.
Найстарший із листїв, захованих у рукописній збірцї Коритка, се лист відомого чеського ученого Франтішка Лядіслява Челяковского до Франца Прешерна із дня 9 мая 1833 р. Лист написаний на трьох сторінках пожовклого листового паперу 4°, з датою почтового стемпля Prag 10 Mai 1833, з адресою на остатнїй сторонї: Herrn Н. Franz Preschern, J. U. Doctor, Laibach, із почтовим стемплем в низу: Laibach 16. Mai.
Geehrtester Herr u. Freund!
Ich beeile mich Ihren soeben erhaltenen werthen Brief so schnell u. kurz als möglich zu beantworten. Man sollte kaum glauben, daß zu unserer Zeit solche tolle Streiche, wie Sie mittheilen, möglich wären, wenn man sonst mit diesem bösartigen u. stupiden Pfarrvolk nicht näher bekannt wäre, um aus einzelnen Individuen, die sie auch bei uns u. vielleicht überall vorfinden, auf die ganze Rasse zu schliessen, die vorzüglich da ihr Unwesen treibt, wo ein Volk aus dem Kothe der Unwissenheit herauszuwaten versucht. Nicht mehr Abderiten, sondern Söhne der Finsterniss muss man sie nennen! Doch was zu thun, umso mehr ist es unsere Pflicht, dass man gegen dieses Gesindel ankämpft; über kurz oder lang müssen sie doch erliegen.
Vor ungefähr drei Wochen habe ich durch Buchhändlergelegenheit Briefe und Drucksachen von hier aus an Sie u. unsere Freunde expediert, u. hoffe, dass Sie selbe bereits in Händen haben, oder doch nächster Tage bekommen müssen. Und nun zu Ihrem Vorschlag betreffend die Volkslieder. Sie können vollkommen versichert seyn, dass ich mich sowohl aus Achtung für Sie, als auch wegen der Sache selbst für dieselben vorzüglich interessiren werde, u. können demnach ganz auf meine bereitwilligste Beihülfe rechnen.
Dem St. Smole — bezeugen Sie ihm, als einem redlichen u. aufrichtigen slovenischen Patrioten meine vorzügliche Hochachtung — können Sie über das ökonomische folgendes mittheilen. Als Probe unserer besseren Drucke liegt vor Ihnen ein Ex. der Blüthen Neub. P. Wäre der Herr Smole mit dieser äusseren Ausstattung zufrieden, so können Sie ihm sagen, dass hier als billigster Preis Satz u. Druck eines Bogens bei einer Auflage von 1000 Ex. auf 18 Fr. W. W. oder 7 Fr. 12 Xr. C. M. zu stehen komme, gleichviel, ob er es im grösseren 8-vo, oder bloss im 12-mo gedruckt haben wollte. Ist ihm diese Probe anständig, so könnte er auch bestimmen, ob er es in grösserer Schrift (Cicero), wie daselbst die Einleitungen, oder in kleinerer (Garmond), wie die Sonetten, wünschte. Zum schönen Drucke gehört freilich, dass ein schönes Papier gewählt werde.
Ein Ballen Papier von derselben Sorte, wie die „Blüthen“, kostet hier circa 50 Fr. C. M. Diess zur Richtschnur, wenn der H. Smole das Papier in Wien anschaffen will. Eine kleine Schwierigkeit dürfte es mit der Censur haben, da von den an gestellten Zensoren keiner slovenisch liest; allein ich werde schon mit dem Amtsvorsteher sprechen, damit er die Handschrift unserm Prof. Jungmann vorlege, da zuweilen auch die Professoren in derlei Sachen Aushülfe thun.
Sorgen Sie dafür, dass die Handschrift korrekt u. vorzüglich gut accentuirt sei, da ich selbst hierin noch zu unerfahren bin. Für das übrige wird schon die Buchdruckerei sorgen, sowie ich mir alle Mühe geben werde, dass keine Errata einlaufen. Sie können selbe (um so besser, wenn in Duplo), sobald als Sie wollen, übersenden. Der Druck dürfte nach der Gensurierung des Manuskripts längstens in 2 Monaten beendigt sein. So wird sich auch Ihre Volksmuse, wie ich hoffe, an ihre anderen Schwestern anschliessen. Welche herrliche Fundgruben sind’s für einen Dichter, der sich zum Ziel vorgesetzt hat, ein Sänger seines Volkes zu werden, und diesem Ziele nachzustreben ist in der That der Mühe werth.
Ihr Gedicht „Nova Pisanja“ gefiel mir gleich beim ersten Lesen, allein ich musste es unbeachtet lassen, weil mir dessen nähere Beziehungen nicht bekannt waren. Nun ist es mir klar. Ich danke für 2 Bändchen mit den Varianten u. H. Zhöps N. discacciamento, das ich bisher nur flüchtig durchlesen konnte, allein hinlänglich habe ich ersehen, dass er ein geschickter General u. in der Taktik sehr erfahren sei. Künftig mehr darüber. Meine Empfehlung an ihn, so wie auch an H. Kasteliz. Bin mit vollkommener Hochachtung Ihr aufrichtiger Freund Io. L. Celakowsky. 9 May 1833.Полишаючи спеціалїстам по біоґрафії Прешерна поясненє немилої пригоди сього поета із словінськими духовними, на яку натякає початок листу Челяковского, мусимо піднести вартість сього листу для характеристики тих приязних і на обопільній услужности основаних відносин, які стрічаємо і в ннших кореспонденціях старших дїячів славянсьвого відродженя.
Одниж із перших відкликів на відозву Коритка із д. 10 червня був лист о. Йосифа Уркварта, пароха із Мосбурґа, датований днем 10 липня 1838 р., адресований із Целовця (Klagenfurt): An die löbl. Buchhandlung Pl. T. Hoorn Ignaz Edlen v. Kleinmayr in Laybach. На першій сторонї написано:
„Für Pl. T. Herrn Emil Korytko zum Behufe der Herausgabe des beabsichtigten Werkes. In Beziehung auf die verehrliche Mittheilung und den gemachten Aufruf ddto Laibach 10-ten Juny, erh. 6. July, finde ich mich veranlasst, meine Aüsserung mit Bereitwilligkeit abzugeben.
Die beabsichtigte Herausgabe einer Slovenischen Volkskunde ist wünschens- und lobenswerth, weil sie uns mit dem slavischen Leben vertrauter macht und über Manches Kenntnisse verbreitet, worüber man bisher im Dunkel war, und worüber gerade die Nichtslaven so viel schiefe Urtheile in die Welt hinausschicken. Eine solche Schrift würde beurkunden, wie der Slave leibt und lebt, und was er von den alten Sitten seines weitverbreiteten Volks noch erhalten hat. Es ist vom Alterthum freylich schon Vieles zu Grabe gegangen, allein eine, wenn schon mehr dürftige Nachlese würde noch überall vorgenommen werden können, wenn diejenigen, die ihrer Lage nach mit den Volkssitten vertrauter sind, sich dazu die Mühe nehmen wollten.
Um dem Wunsche einiger Massen zu entsprechen, darf ich hier blos in Erinnerung bringen, dass von meiner Seite in Bezug auf die Slovenische Volkskunde in Kärnten schon vor 25 Jahren, nämlich im J. 1813 zwey Aufsätze erschienen sind, die zu dem erwähnten Behufe ganz passend seyn dürften. Ich liess nämlich Anfangs des J. 1813 den Aufsatz „Züge aus den Sitten der Gailthaler“ in die „Carinthia“ aufnehmen, der sogleich in die damaligen vaterländischen Blätter aufgenommen und von Herrn Kopitar mit fragenden Anmerkungen begleitet wurde. Dieser erste Aufsatz hatte einen zweyten zur Folge, der im Monat Juny 1813 ebenfalls in die vaterl. Blätter eingerückt worden und eine Widerlegung der beyden über dieses Thalvolk schreibenden Autoren Haquet und Sartori enthielt, die viel Schiefes, Falsches und Unwahres darüber verbreiteten.
Diese beiden Aufsätze dürften am meisten dem entsprechen, was in Jfi 3 gefordert wird. Aber auch die übrigen N-rn werden im Verfolge desselben mehr oder weniger berührt.
Da meine Schilderung im Verlaufe eines Viertel-Jahrhunderts schon etwas in Vergessenheit gerathen zu seyn scheint, so brauche ich bloss dahin zu weisen, um der gemachten Aufforderung zum Theil zu entsprechen, denn diese Gebräuche: das Huflfenstechen, der Tanz unter der Linde, würde man bei den übrigen österr. Slaven nirgends antreffen. Selbst Franzosen und andere Freunde verwunderten sich darüber.
Hier aber, auf meiner jetzigen Station, wo sich das Volk schon sehr stark in den Germanismus hinüber verliert, wird man vergeblich so etwas suchen; est populus moriturus.
Wenn jeder Seelsorger nur das berichtet, was er von seiner Heimath weiss, so dürften reichliche Materialien Zusammenkommen. Von meinem Geburtsthale habe ich meinen Pflichttheil nach meinem besten Wissen abgetragen. Gerne hätte ich noch die Gebräuche bei Hochzeiten nachgetragen, allein selbst war ich zu weit entfernt, und Andere berichteten mir nichts ein.
Moosburg am 10. July 1838.
U. I. Pfr.
Kochany Emilu!
Odebrałem list Twój i bardzo Ci wdzięczny jestem za Twoją pamięć. Wszyscy tu Bogu dzięki jesteśmy zdrowi i często spominamy o Tobie. Cieszy nas to bardzo, że zatrudniony jesteś, radzibyśmy, jak wyjdą Twoje prace, miéć je; dlatego prosimy, abyś je nam przysłał. Zbiór pieśni, zabobonów etc. kroackich będzie bardzo ciekawy, i w porę przyjdzie, kiedy już mamy dawniejsze serbskie, czeskie, słowackie, a świeżo wydane polskie Wójcickiego, i w tym roku wydane Galicyjskie Paulego. Falmerajera dzieła mam, ale nie podzielam jego zdania; widzę wprawdzie pokrewieństwo między Sławiańszczyzną a greczyzną, ale takie tylko, jakie jest między Sławiańszczyzną a Sanskrytyzmem, albo jakie jest pomiędzy wszystkiemi może mowami, ale nic więcej. Wszystko zresztą przesadzone, a idea główna tego autora zupełnie bezzasadna.
Dokładnych zupełnie książek botanicznych może jeszcze nie mamy. Dzieła Kluka, Jundziła, Szuberta (o drzewach i krzewach) muszą Ci być znane, a jeśli które z nich chcesz mieć, to Ci przyszlę, donieś tylko, jak i gdzie adresować. I pieśni wszystkie gminne powinien byś mieć, bo w nich są częste spomnienia ziół i kwiatów, które Ci się przydać mogą. O zbiór nazwisk ruskich roślin bardzo trudno, drukowanego takiego zbioru niema, a ja kilkanaście tylko mam nazw; ale spis polski roślin posyłam Ci następującą pocztą; także może byś mógł użytkować ze spisu roślin w Medyce będących, który jest wydrukowany; donieś o tem, a przyszlę Ci.
Pismo „Ost und West“ mamy tutaj, ale nie bardzo nas zachwyca. Ziewonia wyszła w Styczniu w Pradze, ale dotychczas zatrzymana w cenzurze i nie wypuszczona. Dzienniki Gaja aniśmy tu nawet widzieli; dobrze by było, gdyby Gaj był tak grzeczny i przystał mi go, a ja w zamian posłał bym mu nasze rzeczy. Położenie Twoje jest takie, że możesz z łatwością wyuczyć się sławiańskich języków. Spodziewam się, że nie zaniedbasz tej sposobności. Szczególniej chciał bym zwrócić twoją uwagę na pisma starego illiryjskiego wieszczą Gundulicza, którego języka nikt tutaj nie rozumie, bo umiejących inne narzecza sławiańskie mamy nie mato. Niepospolita bytaby przysługa przetlómaczyć cały poemat Gundulicza, albo przynajmniej wyjątki z niego. Ma on być bardzo ładnie stylem epopeicznym napisany i ma mnóstwo ciekawych zawierać rzeczy.
Najważniejszem dziełem, jakie w tym przeciągu czasu wyszło, są Dzieje Litwy przez Narbuta. Dotychczas wyszło 3 grube tomy obejmujące czasy mitologiczne i pogańskie, a wyjść jeszcze ma tomów 5. Dzieło to wielkiej pracy i erudycyi. Kolegę Twego pozdrawiamy. Uściskaj odemnie Doktora Preshernego — gdy bym mógł coś mieć z prac jego! — Ojciec Twój i bracia tu nie byli. Wszyscy znajomi ściskają Was czule. Vale. Józ. B. 19 go Maja.
На першій сторінці скісним письном читаємо під почтовою печаткою Laibach 4 Juni à Monsieur Monsieur Emile de Korytko à Laybach.Ha сей лист відписав Коритко просторим листом без дати, поміщеним на чотирох сторінках листового паперу великого 4°, з пізнїйшим написом на верху першої сторінки оловцем і відмінною від авторської рукою: Korytko.
Kochany Józefie! Zaraz po odebraniu listu od Ciebie siadam i odpisuję. Wdzięczen Ci jestem za odpis i za uwagi literackie, i miło mi dać Ci odpowiedź odpowiadającą życzeniu Twemu. Dziwno mi, że nie znacie dziennika Gaja w Zagrabiu, Narodne novine i Danica Ilirska, które drogą poczty możecie dostawać — a nie pożałujecie, bo ze słowiańskich pism będzie to iedno z naylepszych. Boleć trza istotnie nad tym, że u nas w kraju bracia nasi Sławianie i bratnia ich literatura zupełnie jest obcą — że to naybliższe nas i nayzbawien- nieysze pożywienie i lekarstwo przeciw złemu u nas albo w zupełney niewiadomości lub w pogardzeniu i lekcecenieniu. Wierzaj mi kochany Józefie, że to nie czcze mary, nie bezzasadne marzenia, wznieść oyczysty ięzyk i piśmiennictwo przez połączenie się i zbliżenie do braci Sławian. Odkąd tu jestem na wygnaniu, całąm się duszą wziął do uczenia po serbsku, czesku i dalmatyńsku, zrobiłem iuż znaczne postępy i odtąd nie myślę się czemu innemu iak Słowiańszczyznie poświęcić. Znalazłem skarby nieocenione. Widnokrąg się nasz i pole popisu rozszerzy na pół Europy, skoro się zwiążemy iedną literaturą. Czechy, Rosianie i południowi Stawianie uznali potrzebę tego; gruntowność tey myśli — ruch wzajemno-sławiańsko-literacki, wielki. My tylko jeszcze iedni w iakimeś zarozumieniu i w egoizmie w tyle pozostali, gardzimy pobratymczą literaturą i językiem, i rzucamy się w objęcie obczyzny, dla nas zaraźliwey kurwy, miasto roskosznie siły pokrzepić na łonie nieskaianey czystey dziewicy — sławiańskiey. Nie zbieram ia kroackiego pieśni ludu — ale kraińskiego, iuż są w cenzurze i spodziewam się nie mało uczynić wam tym przysługę. Przygotowuję powtórnie dziełko o Krainie, dla wiadomości północnych Sławian — w języku polskim; będzie zawierać następujące przedmioty: 1) O kraińskim ięzyku i literaturze z trzema portretami: Czopa, Presherna i Wodnika z tłómaczeniem ich poezii. 2) O pieśniach ludu tego — z tłomaczeniem naycelnieyszych. 3) Charakter ludu tego, obyczaje i zwyczaje wesela, obrządki chrztu, pogrzebów i t. d. 4) Uroczystość, kolęda i św. Jana. 4) Gry i zabawy, rozrywki i tańce. 6) Upioiy, duchy, zabobony, przesądy, czary, czarownice i t. d. 7) Medycyna ludu — leczenie chorób przez gusła, tarcie, chuchanie, dotykanie i odmawianie, iakoteż i ziołami. 8) Powieści, bayki, podania. 9) Stroje — do tego dołączonych jest 26 (iuż ukończonych) kolorowanych obrazów zdjętych nayrzetelniey i dokładniey z obojga płci ludu kraińskiego. 10) Symbole — przysłowia, zastarzałe mniemania. — Com mógł tylko, wszystkom zebrał i ciągle zbieram ieszcze; na nieszczęście na samą Lublanę ograniczonym jest, wyjeżdzżać nie wolno mi. Znalazłbym nie ieden skarb jeszcze — in magnis voluisse sat est. I ten iuż przygotowany zbiór jest dość znaczny, żaden kray sławiański, wyjąwszy Rosian, takiego niema ieszcze. Zresztą wydaję tylko iako część pierwszą, do kończyć będzie mógł, ktokolwiek zbierze więcey materiałów. Zamyślaią tu lub w Gradzu lub w Peszcie wydawać dziennik czysto poświęcony Sławiańszezyznie, we wszystkich narzeczach stawiańskich iednym abecadłem i ortografią pisany. Ost u. West nie odpowiada celowi. Ci, co mieli ująć go, poróżnili się z Glaeserem: odstąpili — biada, że ludzie, co mogli by zrobić przysługę nieocenioną, poświęcają cynizmowi, osobistym urazom dobro publiczne. Gondulicza rozumiem, a co nie rozumiem, to mam radę na to i zrozumiem; wkrótce poszlę Ci pierwszey pieśni na polski język przełożenie, albowiem nie uprzedziłeś mnie w zachęceniu wzięcia się do niego — oh, nie jeden Gondola, iest ich bardzo wiele w dalmatyńskiey i serbskiey literaturze godnych tłumaczenia polskiego, byle tylko cbciat się kto wziąść do tego. — Rosyjska literatura niezmiernie wzrasta, olbrzymiem krokiem naprzód idzie i wielkiey wartości wydala płody w tych czasach, które zapewne znane Ci będą: Polewoja, Sacharowa, Wostokowa i t. d. — Łaskawość Twoję w chęci przesłania mi niektórych pisemek przyimuję z naywiększą wdzięcznością — co więcey, upraszam Cię naymocniey, chciey mi nadesłać następujące: 1) Jundziła; 2) Słownik wyrazów botanicznych p. A. Pławskiego 1830; 3) Pieśni ludu Biało-Chorwatów i t. d. Woycickiego; 4) Pieśni ludu zbioru Paulego; 5) Klechdy Woycickiego; 6) ieszcze co, co będziesz uważał, że może mi posłużyć do prac mych do porównania do innych Sławian; 7) Maciejowskiego Prawodawstwo; 8) zapisz mi łaskawie przez Milikowskiego z Petersburga dziełko rosyjskie (piszcie polskiemi literami) Skazanija Ruskago naroda etc., wiadomości o rosyjskim narodzie, domowym pożyciu ich przodków, zebrane przez I. Sacharowa. S. Petersburg. Tom I. roku 1836 — Tom II. 1837.
Poprzednicze ieśli sam nie posiadasz, to dostaniesz od Domcia gratis dla mnie, a ostatnie chciey zapisać i przeszley mi to wszystko drogą księgarni, adresując przez Gerolda do księgarni Kleinmayera w Lublanie. Milikowski przeszłe chętnie Ci do Wiednia, a ia Ci za tę przesyłkę poszlę różne rzeczy ztąd, poezie i inne dzieła nowe, i co sobie życzyć będziesz; w ten sposób Ty mie, ia Tobie przysposobię i ułatwię. Jeśli Ziewonia lub Światowid narodzi się, chciey przesłać mi także do chrztu. Także Cię proszę o katalog naynowszy polski księgarni Glüksberga lub Węckiego Warszawski. Z prac Dr. Presherna odbierzesz także wszystko, co wyszło tylko; wkrótce i on zamyśla tomik poezii swych wydać; skoro to nastąpi, odbierzesz w dowód szacunku. — Czyś czytał Kollara Ueber die literarische Wechselseitigkeit der Slaren? Czyłay to i stosuy się z tego do przesyłania książek na zamian. Nayłatwieyszy to sposób mienia wszystkiego. Ale Ty coś nic nie odpisałeś, czy masz iaki zbiór względzie medycyny ludu i czy mi co z tego udzielić raczysz lub nie? Chciej mi dać wiadomość o tem i nayrychley odpisać. — Ucałuy serdecznie Leszka, Erolodworca i Klechdę[3]). Od niejakiego czasu opanowała mnie tęsknota, iakieś ciśnienie serca, niepokoy, żałość — ach, cobym dał za to, bym mógł bydź iuż w kraju, by się skończyła iuż nieszczęsna dola moja. — Bogusław ściska was wszystkich. — Kochaycie nas, nie zapominaycie nas — bądźcie pewni, że tylko staramy się zasłużyć na szacunek wasz. Pozdrów odemnie wszystkich zacnych i uczciwych. Rodzeństwu swemu załącz ukłony i wierzaj, że Cię kocham niezmienny
Emil.
Другий лист Йосифа Борковського до Коритка з дня 10 серпня 1838 р. займає три сторінки листового паперу 4° і має на остатній чистій сторінці адрес: А. Monsieur Monsieur Emile de Korytko à Laibach з почтовими стампілїями Lemberg без дати і Laibach 25 Aug. Ось його текст:
Dnia 10ego Sierpnia 1838. Kochany Emilu! Odebrałem twój list wraz z anonsem niemieckim, i bardzo Ci dziękuję. Nie mogłem Ci wcześniej odpisać, bo byłem na wsi kilka tygodni zajęty rolnictwem, i dopiero za przybyciem do Lwowa list mi doręczono. Bardzo nas to wszystkich cieszy, te się zajmujesz gorliwie piśmiennictwem i do tego bardzo utytecznem. Radzibyśmy jak najprędzej ujrzyć Twoje prace. Wiem, te się zajmujesz zbieraniem pieśni ludu kraińskiego. Z projektu wyczytuję, te nie tylko same pieśni, ale wszystko, co stanowi świat umysłowy tego ludu, jest celem Twoich badań, nie wiem tylko, jak z tem wszystkiem postąpisz. Z prospektu zdaje się, te pieśni, zabobony et cet. zechcesz po niemiecku wydać, a znowu z listu Twego widzę, te pieśni na polskie przekładasz. Donieś mi tedy, czy pieśni z tłumaczeniem polskiem czy z niemieckiem, wcieliwszy je do rozprawy (zapewnie niemieckiej) o ludzie kraińskim; czyli pieśni w oryginale osobno, a przekład znowu osobno. Wszystko to łatwiej i prędzej mogło by wyjść tam, gdzie się znajdujesz, niżeli u nas, bo u nas z trudnością by przejść mogło. Oczekuję niecierpliwie polskiego przekładu pieśni, które mi masz nadesłać. Bardzo dobrze robisz, że przekładasz wierszem białym, bo przekład będzie wiemy i nic się dla rymu nie poświęci. Jeśli chcesz (czegobym ja bardzo pragnął), aby co z prac Twoich było w mojem albo w jakiem innem piśmie zamieszczone, tedy wybierz kilkanaście pięknych pieśni, przełóż je, dołącz małą rozprawkę do nich, aby nie same suche pieśni były, i przysyłaj mi.
Czyniłem Cię w jednym z moich listów uważnym na miejsce, w jakiem się znajdujesz, a to w celu, abyś się, co Ci tam łatwo przyjdzie, obeznał gruntownie z językiem Osmanidy, i przełożył ten poemat. Ma on być ładnie napisany, i prócz tego interesuje on Polaków, bo bohaterem jest Władysław Warneńczyk. Ale przekładaj prozą, bo poezya Gundulicza nie stanie pomiędzy poezyami żyjącemi naszego narodu, a tu chodzi szczególnie o ówczasowe wyobrażenia i o poznanie ducha tego śpiewaka bohaterskiego Sławian. Starać się tylko trzeba, aby prostota, słodycz mowy, moc i zapał wiernie były oddane.
Wydając pieśni ludu Krainy dobrze byś zrobił, żebyś zamieścił fizyognomiję tego kraju. Ale ponieważ Ci to z trudnością przyjdzie, gdyż trzeba by być wszędzie samemu, więc przynajmniej rys ogólny, bo twarz ziemi odbija się wszędzie w obliczu pieśni, bo jak człowiek tak i pieśń ściśle są z ziemią swoją rodzinną połączone. Ta ostatnia dostarcza pierwszej żywiołów ojczystych, obczyzną nie zmąconych i mówiących głośno do serca, bo w nich słychać powiew wiatru polnego, czuć świeżość zasianej własnemi rękoma roli, widać połysk własnych rzek i falowanie własnego nieba. Z ziemi to, z ziemi wywinęły się Mitologia, Kosmologia i t. d. I my Sławianie nie posyłaliśmy za granicę po bogów i wyobrażenia filozoficzne, ale znaleźliśmy je gotowe w świecie naszym, gdzie je ręka Przedwiecznego złożyła. Ale gorącą piersią przylgnąwszy do naszej przyrody, wygrzeliśmy sobie język, nauki i pieśni i popsuliśmy je wtedy, gdyśmy się od przyrody oderwali.
Książki, które mieć chciałeś, poszlę Ci wszystkie, skoro będą we Lwowie. Powieśći Sacharowa zapisałem, ale nasi księgarze są bardzo niedbali i zapisanych książek nie prędko doczekać się można. Posyłam Ci tą rażą dumki z ruskiego przerobione albo wedle ruskich pisane, pokaż je poetom tamtejszym i zachęć, aby i oni za podstawę i tło do swoich utworów brali poezyą ludu; tym sposobem prawdziwszymi i narodowszymi będą, opisując rzeczy ojczyste.
Posyłam także pieśni polskie z Galicyi przez Paulego zebrane, które Cię zająć powinny. Przypisy, które do nich dołączył, są dobre i na swoim miejscu. W ciągu tej zimy ma on wydać jeszcze w ten sam sposób pieśni ruskie galicyjskie we dwóch tomach.
Książki spomniane posyłam Ci pod adresą Klejnmayra, bo zdawało mi się, że tak będzie najlepiej, i u niego się dowiedz o nie. Chciałeś mieć narzędzia rolnicze ludu naszego — posyłam Ci te, które na prędce zrobić mogłem. U pedela ekonomicznego są wprawdzie drewniane i to niektórych tylko-narzędzi najpospolitszych modele, ale to nie takie, jakich lud używa, tylko doskonalsze. Będę się starał więcej jeszcze Ci przysłać, ale to tylko powoli można zrobić i dosyć niezgrabnie będzie, bo tylko z natury rysować trzeba, a ja nie wielki mistrz w tej sztuce; i potem do dokładnego tychże zebrania na wielu miejscach być by potrzeba, bo w wielu miejscach pługi, cepy et cet. są rozmaite, szczególniej u Górali. Strój dziewic podolskich poślę Ci także, pisałem już w tym celu na Podole.
Przez ten przeciąg czasu w świecie literackim nic nowego nie zaszło. Pauli ma zamiar wydać litografowane starożytności Galicyjskie. Pierwszy zeszyt wyszedł, obejmuje obrazy Oświecimów z Krosna, bożka z góry Wronowskiego i nagrobek Krystofa Tarnowskiego z Przeworska.
Rzeczy, które Ciebie i braci naszych Sławian (jeśli są tam tacy, co umieją po polsku) interesować mogą, są Pieśni ludu, dzieje starożytnej Litwy Narbutta, Piosnki wieśniacze z nad Niemna Czeczota, Widoki Galicyi, które Piller wydaje zeszytami wraz z opisaniem, Przyjaciel ludu, czasopis poznański, obfitujący w ojczyste rzeczy i kosztujący rocznie 3 fi. 45 kr., Koliszczyzna i stepy, bardzo ładna powieść Grabowskiego, Pamiętniki Paska i świeżo wydane Maskiewicza z r. 1694, także Otwinowskiego z czasów Augusta II, zawierające dużo szczegółów z życia domowego, Klechdy czyli podania i powieści ludu polskiego Wójcickiego, Poezye Aleksandra Grozy wcale niezłe, Rusałka, gatunek noworocznika, w Wilnie wydana, mająca dobre artykuły prozą i wierszem, Powieści Jadama (Gorczyńskiego) w 2 tomach, Niezapominajki, noworocznik tegoroczny warszawski, obejmujący dobre rzeczy prozą, Balińskiego Dzieje miasta Wilna, Poezye Bohdana Zaleskiego zebrane z dawnych pism, wydane we Lwowie nakładem Jabłońskiego. Jeśli które z tych pism mieć chcecie, niech się tylko wasz księgarz do Milikowskiego zgłosi, a on przyszłe. Jeśli co jeszcze będzie nowego, zaraz Ci doniosę. Nasze dzieło w tych dniach wyjdzie, nadeszlę Ci je.
Od początku Lipca aż dotąd mamy codzień deszcz, czasem kilka razy na dzień, i zimno jesienne. Żniwa haniebne. Przyjaciele i bracia całują Cię serdecznie i ja Cię z duszy ściskam, zacny kolego i bracie. Vale. Józef.Відомий провідник т. 8в. ілїрського руху Людевіт Ґай писав до Коритка дня 8 липня 1838 р. у відповіди на його лист в справі видана його збірки ось що:
Agram am 8 Juli 1838.
Schätzbarster Freund 1 Nur der Fahrlässigkeit meiner Adjutanten sind die Hemmungen unseres literarischen Verkehrs zuzuschreiben, nehmen Sie daher die volle Versicherung, dass es mir sehr beid thut, wenn Sie auch nur zu der mindesten schiefen Idee über meine literarische Bereitwilligkeit veranlasst worden sind. In Bezug auf Ihre höchst erfreulichen Unternehmungen muss ich Sie vorerst aufmerksam machen, dass bei den Besseren aus unserer Mitte der wahre Begriff von dem Slavischen Universal- sowie von dem illirischen Special-Patriotismus und von der damit unzertrennlich verbundenen Nationalität bereits so feste Wurzeln geschlagen hat, dass jede Unternehmung, die auch nur im Mindesten den Schein des Provinzialismus und Separatismus an sich trägt, entweder gänzlich übersehen, oder doch mit sehr geringer Theilnahme aufgenommen wird. Sie werden bereits aus der Broschüre des Grafen Janko DraSkoviö die Tendenz, die unsere Bestrebungen leitet, erkannt haben; es wird Ihnen bekannt seyn, dass wir nur ein Ilirien vom Isonzo bis an den Vardar als unser Vaterland kennen, und dass wir zu dieser Erkenntniss weder aus blindem Eifer, noch durch blosse fromme Wünsche, sondern rein durch historische und philologisch-ethnographische Kombinationen gelangt sind. Wenn wir daher Ihre Unternehmung im Felde der Ethnographie als eine im angedeuteten Sinne veranstaltere Bereicherung unserer gesammtillirischen Ethnographie begreifen dürfen, so soll sie uns höchst willkommen seyn; sollte aber darin ein den Krainischen Provinzialismus fördernder separativer Geist herrschen, so rechnen Sie auch nicht auf den mindesten Anklang bei den wahren Patrioten. Wir lieben Krain mit seinen grossen ethnographischen und anderweitigen Merkwürdigkeiten nicht minder, als unsere Wiege Croatien, aber wir lieben es nur im Schosse des Gesammt-Vaterlandes Iliriens im weiten, wahren Sinn. Jede ilirische Provinz, die sich ein separates Gewicht oder gar ein Uibergewicht anmassen würde, widerstrebte schlechterdings dem himmlischen Geiste, des nun einmal ernstlich begonnenen literarischen Einigungswerkes. Sowie in Ilirien (aber nicht etwa in dem sogenannten Königreich Illyrien) blos eine Mundart (in Summa mit dem Gesammtböhmischen, Gesammtpolnischen und Gesammtrussischen verglichen), mit blossen, beinahe durchgehends durch äussere, fremde Einflüsse hervorgebrachten Varietäten zu finden ist, so ist auch die Ethnographie im Üibrigen sehr analog, mit Ausnahme dessen, was etwa durch Fremde vertilgt oder geändert, oder aber von ihnen rein oder umgestaltet angenommen wurde. Man müsste daher bei Auffassung Krainischer Sitten etc. eher eine Kombination mit jenen in den ilirischen Kernländern anstellen, als diese Materialien mit dem Nord- und Westslavischen Vorräte verglichen werden dürften. Nehmen Sie diese freimüthigen Winke als Beweise meiner Aufrichtigkeit und meines Hanges zur Stimmung reiner Accorde.
Ihre Liedersammlung wird, wenn Sie, wie ich voraussetze, echt volksthümliche Piecen enthält, als Beitrag zum Sammlung ilirischer Volkslieder überhaupt sehr wichtig und den combinirenden Patrioten dann sehr willkommen seyn, wenn Sie dieselbe sowohl im Titel, als auch in der Vorrede der wahren Tendenz subordiniren. Et hucdum satis. Nun ex officio.
9 F. 20 500 Exemplare in dem nämlichen Format und aus derselben Schrift, wie die DraSkov. Broschüre, kostet ohne Papier
15 F. 67 Mit Papier per Bogen dieselbe Qualität
9 F. 12 Im beiliegenden Duodez-Format ohne Papier
15 F. 57 Mit Papier
Doch würde ich Ihnen rathen, dieselben in 8-o herauszugeben, da dieses Buch doch mehr wissenschaftlich, als belletristisch sein sollte, und sich mehr für die Bibliotheken, als für die Taschen eignen müsste. 10—12 Bogen in 4 Wochen zu liefern ist für mich dermalen nicht möglich. Meine Pressen sind fortwährend in Bewegung, und ich arbeite an Vergrösserung meines Instituts. Jede Woche würde für Sie ein Bogen geliefert werden, und hierzu mache ich mich nur dann verbindlich, wenn mir das ganze Manuskript fehlerfrey geschrieben überantwortet wird und Ihrerseits kein Hinderniss eintritt. Auch ich würde Ihnen rathen, Ihr Werk in Lieferungen herauszugeben. Was die Zahlung betrifft, so müsste ich diese in festzusetzenden Raten erbitten, da ich noch gegenwärtig keine Verlags- und Commissions-Handlung etablirt habe.
Was Druck und Ausstattung (Eintheilung, Verzierung etc.) betrifft, so kann ich im Voraus versichern, dass diese ganz im Geschmacke der neuesten Zeit Statt haben wird, und dass Sie damit vollkommen zufrieden sein werden. Ihre Danica ist fortwährend im Gange und die nächste Nummer erhalten Sie vom Eduard Engel. Die Nummern 21, 22, 25, 26 habe ich bei der Expedition urgirt und erwarte von Ihnen nächstens die Anzeige über den Erfolg. Mir thut es leid, dass ich meine Reise nach Laibach noch immer verschieben muss; Sie können Sich kaum vorstellen, wie überhäuft ich mit Geschäften verschiedener Art bin. Wenn Sie an mich schreiben, bitte ich auf der Adresse das Wort „eigenhändig“ nicht wegzulassen.
Ich grüsse alle Ilirier und alle Krainer im ilirischen Geiste und bin mit Hochachtung ihr ergebenster Freund
Dr. Ljudevit Gaj.
Маємо в тім листї інтересний документ відомої доктрини Іллїрізму, тоб то поєднана усїх південно-західніх Славян в одну націю, і при тім зразок того фанатизму і централїстичної тенденції до пригноблена всяких провінціялїзмів і партикулярізмів, що був причиною упадку сього руху.
На закінченє подаємо лист Коритка до Ґлязера, редактора праського тижневника „Ost u. West“, датований д. 6 жовтня 1838 р.
Wohlgeborener Herr! Vor allem hab ich Ihnen für die Ankündigung meiner Unternehmung in Ost und West zu danken, dann aber sogleich um Verzeihung zu bitten, dass ich bis nun stumm geblieben, Ihnen auf Ihr gütiges Schreiben keine Antwort gegeben habe. Als Entschuldigung mag ich nichts anderes anführen, als dass ich fast nie mich in Laybach aufgehalten habe, sondern stets auf Reisen im Lande gewesen bin. Ich habe ganz Krain fast durchstreift und was nur zu bekommen war, aufgesammelt, und bin von diesen literarischen und Fussexcursionen erst jetzt zurückgekommen, bereichert in allen Gegenständen in jeder Rücksicht, was nur zur Ethnographie von Krain angehörte. Nun werd ich so frey, Ihnen einiges nach einander mittheilen können (doch nur polnisch), ausgenommen das, was ich jetzt Ihnen hinschicke und deutsch schreiben musste, weil ich mir es in anderer Sprache den Volksliedern beyzulegen nicht erlaubt hatte. Die Volkslieder sind schon im Druck — würden schon herausgekommen seyn, wenn nicht ungewöhnliche, ausserordentliche Umstände eingetreten seyn würden. Sie werden statt unter dem Titel „Slovenske pesmi naroda krainskago“ unter dem Titel „Ilirske pesni krainskago naroda“ herauskommen. Die Vorrede zu denen schicke ich Ihnen, vielleicht werden Sie dieselbe Umdrucken oder wenigstens einen Auszug aus derselben machen können und wollen. Sollten Sie die Güte haben dieselbe einrücken zu wollen, so ersuche ich Sie nur, dass sie alsogleich erscheine, und höchstens binnen einer Woche seit dem Datum, an dem Sie dieses mein Schreiben erhalten werden. Ich bezwecke etwas damit, dass durch spätere Einrückung nicht mehr erreicht wäre. Ob Sie nur einen Auszug, oder ganz dieselbe Umdrucken, ist mir alles eins, nur dass etwas von Ihnen erscheine. Besser wäre mir wohl, wenn der grössere Theil von ihr erscheinen würde. Doch dieses überlasse ich Ihrer Einsicht und Ihrer Güte. Seyen Sie so gut, mir alsogleich den Empfang dieser Schrift zu benachrichtigen und ob Sie dieselbe aufnehnen wollen werden.
Ich bereite für Sie einen wichtigen Aufsatz über die Gotscheer; es ist für uns, Slaven, vorzüglich für die Erainer ein höchst interessantes Völklein, das noch von Niemanden gut geschildert, richtig aufgenohmen und begriffen wurde. Sogar Jacob Grimm hat ganz irrige Begriffe von ihnen verbreitet oder eigentlich nachgeschrieben. Dieses Volk ist ein slavisches Buch ins Deutsche übersetzt, nur Sprache ist ihnen geblieben, die gotisch-deutsche, Gebräuche, Sitten, Meinungen und sogar die Denkungsart haben sie der Slaven, der Erainer und Istrianer angenehmen, und sie erhalten das sorgsamer, als die Slaven selbst.
Wer die Erainer und Eroaten ethnographisch studieren will, muss und soll nie die Gotscheer (Eotzevier) übergehen. Ich hoffe, dieser Aufsatz wird Ihren Wünschen sehr entsprechend seyn und ich verspreche Ihnen [denselben] baldens zu senden.
Sonst ruhen die Erainer, wie bisher, in Unthätigkeit. Dr. Preschem hat wenig Zeit und ist durch andere Beschäftigungen überhäuft und daher wenig aufgelegt, sich mit literarischen [Fragen] zu beschäftigen. Und dem Eastelic rentiren „Die Bienen“ zu wenig, und so bleibt alles statu quo. Die Buchdrucker haben nichts zu drucken, das Publikum nichts zu lesen. Die verzweifelnden Buchdrucker griffen selbst zu Mitteln, um durch die Werbung der Nicktsthuenden sich Arbeit und Geld zu verschaffen. Hr. Eleinmayer hat die Redaktion des Hinsehen Blattes dem Prf. Heinrich abgenohmen, der durch mehrere Nrn das Blatt u. das Publicum durch abgeschmacktesten, fadesten Artikel malträtirte und das vaterländisch sein sollende Blatt zum japanischen und chinesischen stempelte, und übergab dieselbe (Redaktion) jetzt dem H. Dr. Ullepič, der gerechte Hoffnungen weckt, dass das Blatt einen Schwung bekommen und vaterländisch seyn wird. Das Blatt soll vom 1-ten Januar auch 2-Mahl in der Woche statt einmal und auf Velinpapier erscheinen. Seyn Gegner ist das „Carniolia“ — Sie können diese Zeitung — erbärmlicher, nackter, und charakterloser kann keine Zeitung seyn. Der Redakteur derselben war Leopold Kordel, ein Mann von schlechtem Geschmack und mit geringen Kenntnissen. Der Verleger aber, Hr. Buchdrucker Blasnik, ein unternehmender, braver Mann, hat das Blatt jetzt vom Kordel abgekauft und einen Redakteur ausgesucht, der es warscheindlich ganz oder zum Theil in der slavischen Sprache herausgeben wird.
Diesen meinen Brief brauchen Sie nicht zu drucken, indem sich manche Bitterkeiten mir in Ausdrücken eingeschlichen haben, die wiewohl gerecht, doch nicht publik seyn mögen.
Ich verbleibe mit tiefer Hochachtung ergebenster
Emil Korytko.
Із сього листа можна догадувати ся, що Коритко може ще від 1837, а що найменше в 1838 роцї був принагідним кореспондентом „Ost und West“; чи вспів написати заповіджену статю про Кочевцїв, не можемо сконстатувати, не маючи у львівських біблїотеках комплєтів сеі часописи із кінця 30-их і початку 40-их років.
І. № 1465. Sacher an Sedlnitzky, 1834 J. 6. Februar.
Tyszkiewicz, Ulatowski, Korytko werden als Häupter der Verschwörung angegeben. Die Angabe, dass Letzterer eine geheime Buchdruckerei in einem Kloster geleitet habe, wird dahin bestätiget, dass diese Buchdruckerei in dem Ossolinskischen Instituts-Gebäude bestehen soll...
Die halbjährige Beobachtung das Korytko hat bewährt, dass er mit dem Ossolinskischen Institute im engsten Verbande stand.II. Krieg an Sedlnitzky, № 514 vom 30 May 1834.
Hochgebomer Graf!
Mit Beziehung auf Euerer Excellenz hochverehrliches Schreiben vom 5 März d. J.t mittels welchem Euere Exc. die in Wien von der Polizei-Oberdirektion mit Joseph Duniecki geführte Untersuchung mir mitzulheilen geruhten, und in Verfolg meines gehorsamsten Praesidial-Schreibens vom 28. Februar d. J. Z. 199 säume ich nicht zu Euerer Exc. hohen Kennlniss zu bringen, dass die hiesige Polizeydirektion die mit Emil Korytko, Joseph Dobrzęcki und Johann Szymański u. m. a. geführte Untersuchung wegen politischen Umtrieben und insbesondere wegen Bildung einer geheimen Gesellschaft in gefährlichen Zwecken geschlossen, und das Untersuchungs - Operat hierher vorgelegt habe.
Die Grundlage dieser Untersuchung sind, wie ich Euerer Exc. schon früher vorläufig gehorsamst benachrichtigen zu sollen glaubte, ausser andern Vorgefundenen Briefschaften vorzüglich ein an Korytko gerichteter Brief des Duniecki vom 31. Juli 1833, dann ein bei Korytko gefundener Brief des Joseph Dobrzęcki an Szymański.
In dem ersten dieser Briefe kommen die bedenklichen Stellen vor: „Wenn Du mir Aufträge zu ertheilen hattest, so kannst Du sie mir vollkommen sicher mit nächster Post über Stanislawow nach Hostov zusenden. Ich weiss, dass ich bei Dir, bei euch in schlechter Meinung stehe; soviel werdet ihr mir aber doch Zutrauen, dass ich euch nichts verderben wolle, und soviel es meine Fähigkeiten erlauben, euch beizustehen wünsche; vertraut mir demnach an. was ihr für vortheihaft für das gemeinsame Beste haltet, und ich werde trachten, euere Wünsche nach Möglichkeit zu erfüllen. Ich verbleibe immerhin solange in diesen Gegenden, bis das Gymnasium in Stanislawow sich versammelt, wo ich den erhaltenen Instruktionen gemäss Bekanntschaften anzuknüpfen bemüht sein werde“.
Ferner heisst es an Kordaszewski:
„Ich glaube, dass diess hinlänglich sei, um mich vor unserer Gesellschaft zu rechtfertigen. Du musst nichts vor mir verbergen, was zu wissen nothwendig ist, damit ich dergestalt wirken könne, um die Wohlfart unserer Nation möglichst zu befördern. Ich bitte Dich, ich will haben, dass Du alles wissest, was Emil mir schreibt, und ich wünsche Deine Zustimmung in jeder höheren Anordnung zu haben“.
In dem Briefe des Dobrzęcki, der im Eingänge die Anempfehlung Korytkos als einer Gleichgesinnten enthält, kommen dann folgende Stellen vor:
„Ihr werdet persönlich näher bekannt und enger verbunden werden durch den Zweck, dessen Erreichung unser ganzes Dasein gewidmet ist. Deinen Brief habe ich erhalten, worin Du schreibst, das künftige Jahr in Krakau oder der Bukowina zubringen zu wollen. Erwäge, wenn Du mit Korytko näher bekannt wirst, ob Du nicht Lemberg, und Lemberg Dir nicht nützlicher sein dürfte, als ein anderer Ort, denn was Dich betrifft, so bleibst Du überall derselbe, doch erwäge das Allgemeine und wähle das, was Deinem Wirken ein geräumiges Feld biethet. Den Bryk grüsse herzlich und — theuere Burschen, elektrisirt mit euerem Geiste alles, was ihr könnt! A propos, um in Lemberg den Aufenthalt zu nehmen, könntest Du zum Scheine die Theologie hören, was ich ohne Zweifel thun werde, indem ich zur Tarnover Diözese übertrete, wenn ich Galizien nicht verlasse, denn der geistliche Stand biethet in unseren Zeiten in vielen Beziehungen die meiste Gelegenheit dar, allen Klassen sich anzunähem, und auf sie mit Erfolg einzuwirken“.
Hieraus ergeben sich rechtliche Inzichten des Bestehens einer Gesellschaft mit politischen Zwecken, zu deren Zwecken auch eine angemessene Bearbeitung der studierenden Jugend und des Volkes gehören.
In Folge dessen wurden Korytko, Dobrzęcki und Szymański in Verhaft gebracht, Duniecki, der sich in Wien aufhält, aber dort verhaftet.
Korytko stellt im Zuge der Untersuchung jede Theilnahme an einer verbotenen und staatsgefährlichen Gesellschaft in Abrede und behauptet, dass sich oben erwähnte Briefstellen auf den mit Duniecki besprochenen Vorsatz, ein statistisches Werk über Galizien durch Mitwirkung Mehrerer herauszugeben, beziehe; auch sey und allein seine Absicht gewesen, im Vereine mit mehreren, durch Beispiel und Worte für Erweckung der Liebe der Wissenschaften bei der gälizischen Jugend zu wirken. Duniecki bestättigt obige Angabe in Beziehung auf das statistische Werk. Zu diesem Vereine sollen noch August Bielowski, Graf Alexander Borkowski, dann die Studenten Pauli, Zarewicz, Jakubowicz und Fedorowicz theil zu nehmen aufgefordert worden seyn, sie wollen aber, ebenso wie Kordaczewski, keinerlei Theil genommen haben.
Nach der Bemerkung der Polizei-Direktion zeige es sich aber aus der — von ihr genau angeführten — Vergleichung und Zusammenhahung der obigen Briefstellen, dass es sich bei dieser Gesellschaft um etwas anderes, als um die Herausgabe eines statistischen Werkes gehandelt haben durfte, und den Verdacht, dass Korytko der Stifter einer politischen Gesellschaft sey, scheine keineswegs behoben, wenn auch dieser Zweck nicht erwiesen sey. Die Existenz der Ubertretung einer geheimen Gesellschaft unterliege keinem Zweifel, und es müsste diese Gelegenheit dem kompetenten Polizey-Richter zur Amtshandlung überwiesen werden, wenn nicht Dobrzęcki über obigen Brief am 17. Febr. d. J. folgendes Geständniss abgelegt hätte:
„Er sey nämlich im vorigen Jahre eines Tages in der zur Wohnung des Grafen Vinzenz Tyszkiewicz, bei dem er Hauslehrer war, gehörigen Gässchen mit Korytko allein zusammengekommen, bei welcher Gelegenheit letzterer mit ihm mit mehr Vertraulichkeit wie gewöhnlich gesprochen habe. Er habe ihm viele Mittheilungen über die missglückten Untersuchungen der Insurgenten im Königreiche Polen gemacht, wie die russische Regierung viele von ihnen hinrichten liess, wie in allen polnischen Provinzen die Universitäten aufgehoben werden, und dergleichen Sachen mehr. Diese Einleitung habe er damit beschlossen, dass nun aller Polen Pflicht sey, mehr als je für die Aufrechthaltung der Nationalität zu sorgen, und dadurch die einstige Wiederherstellung Polens vorzubereiten. Korytko habe Dobrzęcki zu einem diesem Zwecke entsprechenden Wirken aufgefordert, insbesondere aber demselben empfohlen, sich mit seinen vorlässlichen Bekannten zu verständigen, neue Bekanntschaften zu machen, und bei diesen durch Umgang, Mittheilung von Büchern und auf sonstige Weise, nicht nur Liebe für die Nation zu erwecken und zu erhalten, sondern sie auch mit dem Gedanken an die Wiederherstellung Polens vertraut zu machen, und die Hoffnung dazu durch die Vorstellung zu begründen, dass der Streit zwischen der liberalen und konservativen Parthei in Europa noch fortdauert, dass aber die erstere Parthei den Sieg zu hoffen habe, wodurch sich die Angelegenheiten zu Günsten der Unabhängigkeit Polens wenden werden, indem das Polen-Comitö in Paris und sonstige polnische Agenten im Auslande sich alle Mühe geben, den Polen Hilfe zu verschaffen. Ferner habe Korytko erwähnt, dass es gut wäre, eine Gesellschaft zu stiften, in der Art, wie jene des Zan in Lithauen war, odereine andere Gesellschaft ihm unbekannten Namens, wo nur zwei Personen einander als Mitglieder kennten. Den letzten Vorschlag habe er, Dobrzęcki, als gefährlich missbilligt, die übrigen Insinuationen Korytko’s aber hätten auf ihn die gewünschte Wirkung gemacht, und er sey bereit gewesen, darnach zu handeln. Alle bedenklichen Stellen des obenerwähnten Briefes seyen in Absicht auf die vorzubereitende Wiederherstellung Polens geschrieben worden. Ausser diesem Schreiben habe er aber keine Schritte zur Realisirung des mit Korytko verabredeten Zweckes gethan“.
Die Wahrheit dieser Aussagen läugnete jedoch Korytko durchgehende, und als zur Entgegenstellung geschritten werden wollte, wiederrief sie dann Dobrzęcki wieder und kehrte zu seinen früheren Angaben zurück; suchte obige Geständnisse wieder zu entkräften und bemerkte insbesondere in Beziehung auf den Rath, zum Scheine die Theologie zu hören, dass er das hier gebrauchte Wort niby im Sinne des Wortes „einstweilen“ gebraucht habe.
Die Polizei-Direktion glaubt, dass dieser Widerruf vorzüglich daher rühren dürfte, weil Dobrzęcki und Korytko im Arreste Gelegenheit gefunden haben, einander Mittheilungen zu machen, und sie führt dann auch noch näher die Gründe an, aus welchen der gedachte Widerruf des Dobrzęcki als nicht geschehen zu betrachten sey, und warum die Deposition vom 17. Februar d. J. zum Grunde des weiteren Verfahrens dienen müsse. Da nun hiernach von Korytko und Dobrzęcki beabsichtigt worden sey, die Gemüther zur Veränderung der bestehenden Regierung vorzubereiten, daher solche Gesinnungen einzuflössen, welche die Abneigung gegen die letztere hervorbringen, so glaubt die Polizei-Direktion, dass hinreichende Gründe vorhanden sey(e)n, um gegen beide mit Rücksicht auf das §. 57. St. G. В. 1. Thls wegen Störung der öffentlichen Ruhe das Verfahren einzuleiten.
Auch ich glaube dieser Ansicht beitreten su sollen, daher ich diesen ganzen Untersuchungsgegenstand unter Einem an das Praesidium des Appellation- und Kriminal Ober-Gerichts mit dem Ansuchen leite, dasselbe wolle dem Lemberger Kriminalgerichte auftragen, in Berathung zu nehmen, ob sich derselbe nach den vorliegenden Daten und dem bereits gemachten Geständnisse zum Kriminalverfahren eigne.
Zu diesem Ansinnen finde ich mich um so mehr bestimmt, als bei dem gedachten Strafgerichte gegen Korytko auch bereits Anzeigungen von hochverrätherischen Umtrieben vorgekommen sind, und der Verein, von dem es sich in obiger Untersuchung handelt, mit den bei dem Strafgerichte in Verhandlung stehenden Gegenständen, worin deutliche Spuren des Bestandes geheimer Gesellschaft Vorkommen, Zusammenhang zu haben scheint. Namentlich wird Korytko durch die im Ossolinskischen Institute bei dem angeblichen Komarnicki gefundenen Papiere, dann durch die Aussagen des angeblichen Gurowski schwer kompromittirt…“ (Шиманьского та Дунєцкого пропонує президія пустити на волю, а Коритка і Добженцкого задержати у вязницї).
Krieg. Lemberg am 20. Mai 1834.
III. Die Konfirmirung des Emil Korytko u. Boguslav Horodyński (Aus dem Praesidialvortrag des Sedlnitzky an den Kaiser vom 30. VII-bris 1836. № 9169, ad 15., fasc. 1367).Boguslaus Horodynski und Emil Korytko haben das Gebieth der Stadt Laybach zu ihrem künftigen Aufenthaltsorte zu erhalten, und werden Sie ungesäumt die nöthigen Einleitungen treffen, damit diese beyden Individuen unter strenge Polizey-Aufsicht gesetzt, und jeder Versuch zur Flucht so viel als möglich vereitelt werde. Auch ist diesen Leuten zu bedeuten, dass sie durch eine eigenmächtige Entfernung aus dem ihnen angewiesenen Aufenthaltsorte sich nur eine strengere Behandlung zuziehen würden.
Schönbrunn den 10. October 1836.
Ferdinand.
——————
- ↑ Konrad Oksza Orzechowski, Przewodnik statystyczno-topograficzny і Skorowidz obejmujący wszystkie miejscowości z przysiólkami w Królestwie Galicyi, W. X. Krakowskiem і X. Bukowinie, wedlug najswieiszych skazówek urzędowych. W Krakowie 1872, s. v. Rzeżawa, ст. 72.
- ↑ Dr. Karol Štrekelj, Slovenske narodne pesmi iz tiskanih in pisanih virov. Izdala in založila Slovenska Matica. V Ljubljani 1895 — 1903.
- ↑ Leszek — брат Йосифа, Лєшек Борковский; Krolodworzec — Лукіян Сєменьскій, що переклав на польську мову чеський Королеводворський рукопис; Klechda — Войцїцкий, видавець збірки „Klechdy czyli powieści і podania ludu polskiego“.
Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.