ПАРУБОЦЬКЕ
I
Гей, піду на села у веселім марші,
Щоб за плугом взнати, чи поет і я!?
Сонце ти гаряче, братіку мій старший, —
Мабуть, в тім і буде доленька моя!?
Як і кожний буду! — В парубоцькім колі
Вечером зі сміхом вийду на майдан.
(Позабувши місто, де панелі голі,
А на них самотний висиха каштан)!
Паруб'ята виб'ють закаблуки в танку,
Виб'є серце тугу, — спадщину гнилу! —
Громом реготати буду аж до ранку, —
З перуном ходити у шовкову млу!..
Налигаю місяць за срібляні роги
(Все можливо, друзі, серцю юнака!)
І пісні закину зорями під ноги
Для дівчат веселих біля тартака.
Там на полонині, де в кущах омани,
В сутінь, біля ставу, а за ставом — млин, —
Безтурботно стану цілувать кохану,
І зім'ятий буде пахнути полин.
Та замало буде тихої дороги. —
Усміхнеться неня: — „Ну і басурман!“ —
Налигаю місяць за срібляні роги, —
Шкереберть на ньому полечу в туман.
По далеких гонах, за далекі межі, —
Мов-би на казковім чудо-кораблі. —
Заберу в обійми, у свої, — ведмежі, —
Все, що є ясного на оцій землі!..
Сонце ти гаряче, — братіку мій старший, —
Мабуть, в тім і буде доленька моя, —
Щоб іти на села у веселім марші,
І за плугом взнати, — чи поет і я!?
II
Чи не серце там ото упало
У гарячу вечора долонь,
Що й у мене сонячним запалом
Вже не б'ється промінь біля скронь!?
Чом сьогодні вдруге на майдані
Я дарма мою кохану жду,
І женуть імлою думи п'яні
У простір, у безвість череду!?
Так шалено тягнуть хороводи, —
Вибивають землю парубки, —
Та ніяк з холодної колоди
Не зніму тремтячої руки…
…Де-ж це ти, — прийди, моя хороша!
Де-ж це ти, — прийди, моя ясна!..
…Золота завихрила пороша
І завмерла дзвоном в ясенах…
Б'ється бубон тонко і зухвало
І дзвенять дзвіночки біля скронь…
…Та чи серце там ото упало
У гарячу вечора долонь!?
III
Розлилася зоряна коновка,
І струмлять літавці, як вино,
В кошениці, вистеленій шовком,
За твоїм малесеньким вікном.
В'ється хміль і серце хмелем бродить:
Жду-пожду: — Мо'вийдеш на зорі!?
І здається, — топлять серце води
Океанів синіх і морів.
І здається, — зовсім ні до чого
Опівночі глупої краса…
…Тільки тепло падає під ноги,
Мов-би порох місячний — роса…
Очеретом роги намантачив
Журавинний місяць… Суховій…
…Як давно, либонь, уже не бачив
Я твоїх тривожних, чорних вій! —
Ти прийшла! — І б'ється серце вовком,
І п'янять літавці, як вино,
В кошениці — вистеленій шовком,
В кошениці — вистеленій сном!
|
