За 80 день кругом світа/XXVII
| ◀ XXVI. Подорож кур'єром Тихоокеанської залізниці | За 80 день кругом світа XXVII. Паспарту з прудкістю двадцяти миль за годину студіює історію мормонів |
XXVIII. Паспарту не може примусити пасажирів послухатись голосу розуму ▶ |
|
Вночі, проти шостого листопаду потяг пробіг без малого п'ятьдесять миль в південно-східнім напрямі й стільки-ж в північно-східнім, наблизившись до Солоного озера.
О девятій годині ранку Паспарту вийшов з вагона прохолодитись на свіжім повітрі. Ранок був холодний і хмурий, але сніг вже перестав іти. В сірій імлі тьмяно блищало велике соняшне коло, неначе велетенський золотий дукач. З нудьги Паспарту почав було підраховувати скільки фунтів стерлінгів коштуватиме такий дукач. Але цю корисну роботу його перебила поява якоїсь нової цікавої людини.
Це був високий, дужий, чорнявий пан, що сів на станції Елько. Одягнений він був в чорний сурдут, чорні штани та панчохи. На голові він мав чорного шовкового бриля, на руках лайкові рукавички й на шиї — білу краватку. Виглядом нагадував він пастора. Цей самий джентльмен ходив від одного вагону до другого та приліплював облатками до дверей рукописне оповіщення.
Підійшовши до нього, Паспарту прочитав, що шановний „ельдер“ Вільям Гіч, мормонський місіонер, користуючись своєю присутністю в потязі № 48, прочитає в одинадцять годин ранку в вагоні № 137 виклад про мормонизм. Для чого запрошує всіх джентльменів, що бажають просвітитись таємницями релігії „святих останніх днів“.
— Безумовно, що я піду — подумав Паспарту, який знав лишень, що мормони мають по кілька жінок, та що на цьому ґрунтується усе їх брацтво.
Новина швидко обійшла ввесь потяг, в якому їхало більш як сто пасажирів. В вагоні № 137 їх зібралось душ зо тридцять, де розмістились на лавах. Паспарту був в передніх рядах слухачів. Ні містер Фогг, ні Фікс не знайшли потрібним прийти на той виклад. В призначений час Вільям Гіч встав і досить роздратованим голосом, неначе він сперечався з невидимим супротивником, гукнув:
— Я, кажу, що Джое Сміт — мученик, що його брат Гірам — мученик і, що утиски Союзу проти пророків, зроблять мучеником Брайама Юнга! Хто насмілиться сперечатись проти цієї заяви?
Ніхто не відважувався сперечатись з місіонером, роздратовання якого дуже мало личило його спокійному обличчю. Але, безумовно, він дратувався через те, що мормонизм справді терпів великі утиски від уряду Сполучених Штатів. Останній з великими труднощами примусив цих фанатиків заспокоїтись. Він захопив військовою силою Уту й примусив мормонів підлягти постановам Союзу. Пророка-ж їх Брайама Юнга посадив у вязницю за бунт та одружіння з кількома жінками. Від того часу послідовники пророка з подвійним завзяттям заходились боротись з урядом хоч словом, не маючи за собою збройної сили. Як бачить читач ельдер — Вільям Гіч не нехтував для своєї мети й викладами по вагонах.
Дуже підвищеним голосом, помогаючи слову рухами, він розповів історію мормонизма з біблійних часів. „Ще в Ізраїлі, — казав місіонер, — мормонський пророк з коліна Йосипового оповістив закони нової релігії й переказав їх своєму синові Моромові. А потім, по багатьох століттях Йосип Сміт, фермер з штату Вермон, переклав цю дорогоцінну книгу, писану єгипетськими літерами. Він проголосив себе після того пророком в 1826 році. Нарешті, йому з'явився посланець з неба в яснім лісі й передав йому закони Господні“.
Де-кілька слухачів, яким оповідання місіонера видалось не цікавим, вийшли з вагону. Але Вільям Річ провадив далі, розповідаючи, як „Вільям Сміт, зібрав своїх братів, батька та кількох учнів і заснував релігію святих останніх днів, визнану не тільки в Америці, але її в Англії й в Скандинавії. Вона має серед своїх послідовників чимало художників та инших осіб вільних професій. Далі він оповідав про те як в Огіо засновано було колонію, а в Ніркледі збудовано місто й церкву в 200.000 доларів вартістю. Далі він говорив про те, як Сміт зробився підприємливим банкиром, і нарешті дістав від одного звичайного власника музею мумій — папірус, — писаний власною рукою Авраама й багатьох єгиптян“.
Оповідання обіцяло бути без краю довгим. Кількість слухачів потроху зменшувалась і лишалось вже чоловік зо двадцять. Та місіонер цим не журився й дуже докладно розказував, як в 1937 році Сміт обанкротився; тоді зруйновані акціонери вимазали його смолою й виваляли в пусі. Та через кілька років він знову піднявся в штаті Місурі, ще більш попереднього вшанований, на чолі товариства з трьох сотень учнів. Але через зненависть ворогів, мусів звідтіль утікати на Далекий Захід.
Тепер зосталось вже тільки десять слухачів і серед них Паспарту, який дуже уважно слухав місіонера. Таким чином він дізнався, що по довгих утисках Сміт з'явився в Ілінойсі і заснував на березі Місісіпі місто під назвою Науво-ля-Бель, населення якого зросло до дватцяти-пяти тисяч; що він став там мером, суддею, а потім, в 1843 році виставив свою кандідатуру на презідента Союзу. І нарешті його заведено було в пастку у Картаґені, посажено до вязниці, де він був убитий замаскованими людьми.
Тепер Паспарту лишився зовсім один у вагоні. Дивлячись йому просто в вічі, та неначе маґнетизуючи його, місіонер розповів йому, що через два роки після смерти Сміта, його послідовник, натхнений пророк Брайам Юнг покинув Науво, оселився на березі Солоного озера й тут, на родючім ґрунті, на дорозі емігрантів, що переселялись через Уту до Каліфорнії, нова колонія, завдяки полігамичним переконанням мормонів, надзвичайно розрослась.
— От через що — додав Вільям Гіч, — і спалахнув до нас зненавистю конгрес; от чому жовніри Союзу вступили на землю Ути; от чому пророка Брайама Юнга було посаджено у вязницю самим беззаконим чином. Та ми не скоримось силі! Нігди! Вигнані з Вермону, вигнані з Ілінойса, вигнані з Огіо, з Місурі, з Ути — ми знайдемо нарешті де-небудь незалежну теріторію й розкладемо там свої намети… А ви… — додав він, вперши свій погляд в єдиного свого слухача, — чи розкладете й ви свій намет під тінню нашого прапору?
— Ні, — хоробро відповів Паспарту, та в свою чергу вискочив з вагону, залишивши фанатика проповідувати в пустелі.Під час того викладу потяг йшов дуже швидко й о пів до-першої години досяг північно-західнього краю Солоного озера. Звідціль, на великім протязі видко було все це внутрішню море. Воно також зветься Мертвим морем і в його вливається американській Іордан. Чудове озеро це оточують мальовничі дикі скелі та кручі й все те вздовж берега вкрито тонким шаром білої соли. Колись ця величезна водяна рівнина тяглась далеко ширше й довше, але береги озера віддавна потроху підпікались угору, обступали навкруги його води, стискали їх з боків і тим зробили озеро вузчим і глибшим.
Солоне озеро має завдовшки біля семидесяти миль, а завширшки коло тридцяти пяти миль. Лежить воно на вишині 3800 футів над рівнем моря, чим дуже відріжняється від Асфальтового озера, що знаходиться на 1200 футів низче рівня морського дна. Соли в йому дуже багато: в його воді знаходиться двадцять п'ять відсотків твердих часток.
Порівнюючії вагу цієї води з вагою дістілірованої[1], коли взяти останньої 1000 одиниць, то вода з озера заважить аж 1170 одиниць. З цієї причини риба там жити не може, й та, що запливає сюди з течією річок: Іордану, Вебера та инших допливів — швидко гине в солоній воді озера. Але не треба вірити тому, що його вода настільки міцна та густа, що людина не може поринути в ній. Навкруги озера стеляться гарно оброблені поля, бо мормони добрі хлібороби. Перед шістьома місяцями тут скрізь виднілись хуторі та обори для худоби, лани засіяні маїсом та пшеницею, живоплоти з шипшини, гаї акацій та молочаю. Зараз же те все було вкрите рівним тонким шаром снігу.
О другій годині по полудні мандрівці висіли на станції Угден. Потяг одходив тільки в шість годин увечері. Містер Фогг, містріс Ауда та обидва їх подорожні товариші мали досить часу, щоб побувати в місті святих, яке з'єднано з станцією Угден невеличкою віткою. Для огляду цього міста доволі було двох годин. Воно мало цілком американське обличчя, цеб то, як і усі міста Союзу збудоване було навзірець величезної шахової дошки. Такі самі довгі рівні улиці, така-ж, як висловлювався Віктор Гюго, „сумна похмурість рівних кутів.“ Той, що засновував місто святих, не міг уникнуть того-ж захоплення сіметрією, яким відріжняються англосакси. В цій чудній Америці, де люде ще душею не доросли до своїх державних установ, все робиться прямолінейно, й будинки, й вулиці й навіть дурниці.
В три години мандрівці вже прохожались вулицями міста, що лежать між Іорданом та передгіррям Вахзас. В йому майже не було церков. Серед будинків притягували до себе увагу: дім пророка, будинок суду та арсенал. Далі йшли будинки з сіро-блакитної цегли, з верандами та галереями, навкруги їх зеленіли сади, де росли пальми та акації. Усе місто було оточене білою стіною, складеною з глини та валунів, збудованою в 1853 році. На головній вулиці, де був ринок, стояло кілька готелів, прикрашених прапорами; між ним найвидатніщий — готель Солоного Озера.
Місто було не дуже залюднене. Улиці майже порожні, крім тої частини, де був храм. Попасти сюди можна було улицею, що вела повз ряди квітників перед домами. На вулицях було досить багато жінок, що цілком пояснюється полігамичними переконаннями мормонів. Однак не всякий мормон мав по кілька жінок, їм не заборонено мати й по одній. Тільки, треба додати, що мормонські жінки дуже намагаються вийти заміж через те, що по релігії мормонів старі діви не досягнуть раю. На перший погляд жінки здавались не дуже веселими та щасливими. Одягнені були багатіщі з них в чорні шовкові корсетки з вирізом спереду або в шалі; бідні ж одягались ще простіще.
Паспарту, що все життя збірався залишитись нежонатим, з де-яким жахом поглядав на мормонок, які повинні були вдвох або й втрьох утворювати родинне щастя одному мормонові. Доля того чоловіка видавалась йому надзвичайно сумною. Йому здавалось неможливою та страшною річчю керувати на слизькій життьовій дорозі кількома жінками відразу й ввести їх усіх гуртом до мормонського раю. А також жити з надією, що по смерті зустрінеш їх всіх разом там, вкупі зі славетним Смітом, який має прикрашувати своєю особою цю блаженну сторону.
Рішуче він не мав до цього ніякого нахилу. Часом йому видавалось, а може він помилявся, що гарні мормонки кидають на нього сердиті, загрожуючі погляди. На щастя, Паспарту не довго довелось перебувати в місті святах. Коло четвертої години мандрівці знову сіли в вагон. Кондуктор свиснув і потяг вирушив, але саме в той мент почувся несамовитий окрик:
— Стійте, стійте!
Та потяг, коли він вже вирушив, не зупиняють. Той, добродій, що кричав, напевне, був мормон. Він біг з усієї сили. На його щастя на платформі не було ні дверей ні загородок. Джентльмен, що спізнався, встиг видратись по підніжку заднього вагону й, тяжко задихавшись, сів на лаву.
Паспарту з хвилюванням стежин за гімнастичними рухами цього добродія, а потім пішов поглянути на нього. Він особливо зацікавився, коли почув, що той мусів так швидко тікати з міста через родинну сцену.
Коди мормон заспокоївся трохи, Паспарту відважився чемно запитати, скільки в нього жінок. По вигляду пасажира, що в такім роспачу втікав з міста, він гадав, що той мав не менш, як двадцять жінок.
— Одна, пане-добродію, — відповів мормон на питання Паспарту, зводячи руки до неба, — Одна, але й цієї цілком досить!
——————
- ↑ Дістілірована вода — перегнана кілька разів на пару, а потім остужена. Це робиться для того, аби добути химично-чисту воду.