Зівяле листя/В алєї нічкою літною

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зівяле листя
Іван Франко
В алєї нічкою літною
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
IV.

В алєї нічкою літно́ю
Я йшов без тями, наче тінь,
Горіли зорі надо мною
І неба темная глибінь
Мов океан тиші, спокою
Лилася в душу. Як же я
Ще вчора вас любив, о зорі,
Тебе, блаките! Як моя
Душа в безмірному просторі
Купалася, на ті прозорі
Луги летіла, де цвітуть
Безсмертні квіти, де гудуть
Несказано-солодкі співи!
А нині темні і тяжкі ви
Для мене, весь ваш чар погас.
Ненавиджу я нині вас!
Ненавиджу красу і силу
І світло й пісню і життя,
Ненавиджу любов, чуття,  — 
Одно люблю лиш  —  забуття,
Спокій, безпамятну могилу.

В алеї нічкою літно́ю
Я йшов без тями, наче тінь.
Поперед мене, поза мною
Снували люде. Дзінь-дзінь-дзінь!
Дзвонив біцикль. Неслися шепти
Любовних пар, далекий спів...
Та в серці мойому засів
Біль лютий, на який не вспів
Ніхто ще видумать рецепти.
Я йшов, та знав, що я  —  могила,
Що нерв життя у мене вмер,
Що тут, в нутрі на дні тепер
Душа моя похоронила
Всі радощі і все страждання,
Весь спів, що вже не встане знов,
Своє найвищеє бажання,
Свою останнюю любов.