Зівяле листя/Розпука! Те, що я вважав

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зівяле листя
Іван Франко
Розпука! Те, що я вважав
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
VI.

Розпука! Те що я вважав
Святим і близьким ідеалу,  — 
Отой бездушний міль узяв
І там гризе собі помалу.

Те, що в душі леліяв я
Як скарб, як гордощі природи,
В руках у того муравля
Се іграшка, котру без шкоди

Зломати можна, попсувать,
І в кут закинути по хвили.
А я гляджу на се, й ридать,
Ні помогти не маю сили.

Гляджу, як квіточка моя
В руках нелюбих увяває,
Як сіра, зимная змия
По моїм раю похожає.

Мене аж дусить почуття
Гірке, болюче і скажене...
Сто раз прокляте те життя,
Що так собі закпило з мене!