З вершин і низин (1893)/Заповіт Якова
| ◀ Ассіміляторам | З вершин і низин Жидівські мелодіі Заповіт Якова |
Сурка ▶ |
|
Як умру я в тім краю Міцраім
І житє се мов тінь промине,
Не ховайте єгипським звичаєм
У египських гробницях мене.
Не хочу́ я нетлінним лежати,
Світ живий своім трупом дразнить, —
Хай те тіло із пороху взяте
Знов вертається в порох зогнить.
В степову обгорнувши рогожу
Серед шляху зарийте мене,
Що в єгипсьску столицю ворожу
З благодатного Гозен верне́.
Отим шляхом на панщину люту
Швидко йтимуть потомки моі,
То щоб стогін йіх, муку і скруту
Почував я щодень у землі.
Буде дух мій незломний, могучий
Йіх надією волі кормить,
А йіх сльози гіркіі, пекучі
Не дадуть моім костям зогнить.
А як блисне вам ранок свободи
І знімесь мов племя як рій,
Щоб іти на Червоніі води
В край далекий, обіцяний, свій —
Заклинаю вас Богом єдиним,
Не лишіть моіх костей оттут!
Най у рідній землі Палестини
Коло батька і діда спічнуть.
Бо велика зближаєть ся кара!
Без ліку мов пустині піски
Налетять на сей край наче хмара
Песі мухи і воші й сверщки.
Остогидне житє всім у краю,
Заповнять вони всякий куток, —
Так нехай же, молю вас, благаю,
Не сквернять моіх вольних кісток.
І ще гіршая кара йім буде,
Поки випустять вас із оков:
Кровопійцям, що пили кров люду,
Батько Ніль перемінить ся в кров.
То не дайте тій крові неправій
Омочить моі кости оттут,
Щоб не став я в сорочці кровавій
Перед троном Єгови на суд.
20 сент. 1889.