ЛНВ/31/9/Ніч
| ◀ То могила… Там вітер лиш вєть ся… | Лїтературно-науковий вістник Том XXXI. Книжка IX Ніч (Надїя Кибальчич) |
Ніч. Вода з покрівлї все збігає-ллєть ся… ▶ |
|
Темно — не темно… тихо — не тихо…
Ледви примітно природа вся диха,
Дивна задума її проняла.
Не чути розмови зеленого листу.
В чарах нїміє і поле і місто;
Землю вже ніч обняла.
Шлях із далеку сріблить ся рікою,
Шовком здаєть ся трава під рукою,
Зорями роси блискучі, рясні,
Білим туманом сади у розцьвітї…
Ночи весняні, найкращії в сьвітї,
Казка чи мрії у снї…
Тихо, так тихо… Неначе хто грає?
Серце забилось, тремтить, замирає.
Серцю без суму так хочеть ся жить,
Хочеть ся нічцї тепер покорить ся.
Нічка весняна всевладна цариця,
Нічка як мить пробіжить.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |