Листи до братів-хліборобів/I/Лист 1

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

І. Перший раз в життю доводиться мені публічно в пресі, виступити проти тих, кого я звик уважати за співробітників у праці для одної, хоч ріжнородної в формах, але здавалося єдиної по сути, української національної ідеї.

До революції для мене та моїх однодумців і ровесників, від часу, коли ми стали до громадської праці в початку девятисотих років — політичне „вірую“ кожного з нас було справою другорядною: першою було „вірую“ національне. „Нашого брата прибуває“ — думали ми, давні, довоєнні й дореволюцийні самостійники-націоналісти, передплачуючи кожну нову українську ґазету, купуючи кожну українську книжку, без огляду на її соціяльно-політичний напрям. І навіть гострі иноді політичні суперечки не псували дружніх близьких відносин, що вязали нас з людьми часто ріжних соціяльно-політичних світоглядів, тому, бо ці люде були для нас перш за все „свої“, „Українці“.

Вся боротьба наша зверталась у бік зовнішнього ворога й велась за визволення з під ярма чужих національних впливів тих, хто в Україну, так як ми, ще були не увірували. На поширеня українства серед тих „незрячих“ — для мене персонально найближчих по крові: спольщених, а для моїх товаришів: зросійщених земляків — ішла вся наша громадська енерґія. Боротьба Українців між собою, про котру нам дехто, особливо „ліві“ наші приятелі, все нагадували — здавалась нам чимось дуже далеким, нереальним. Зрештою ми так глибоко вірили в розум і такт українських національних учителів і провідників…

Але ця боротьба прийшла, бо дійсно прийти мусіла.

По законам Сольона кожний громадянин, що підчас внутрішньої, домашньої війни заховувся невтрально, мусів бути засуджений на вічне вигнання. Старовинний світ у той спосіб боровся з деморалізуючим і розкладовим впливом тогочасних демократій, в яких маси, втягнені ріжними демаґоґами в політику і бачучи „діла“ своїх провідників, стали врешті пасивно піддаватись тиранії тієї чи иншої „народньої партії“, пильнуючи тільки за тим, аби без найменшого риску як найбільше хвилевих користей для себе від панування ціх партій урвати.

І досвід історії дійсно підтвердив, що нації, де переважають „невтральні“ чи то у внутрішній, чи то в зовнішній боротьбі, неминуче засужені на смерть на рабство. Боязливе полювання у внутрішній боротьбі на чужу перемогу робить кожну таку перемогу неповною й тому всякий внутрішній лад нетривким; а в боротьбі зовнішній все й безумовно кінчиться поневоленням тих, хто на чужу перемогу рахує.

Між иншим і наше історичне поневолення в певній мірі пояснюється тим, що ми підчас „Руїни“, в боротьбі поміж Москвою й Польщею, будували свою будуччину не на власній перемозі, а на перемозі то одного то другого сусіда. „Хай Бог тому помагає, хто нам добре бажає“ — так казали наші тодішні невтральні. В результаті нація наша опинилась у залежности і від Москви й від Польщи; всі наші войовничі творчі елєменти спольщились та помосковились, а при українстві лишились самі невтральні пацифісти — вічно покривджені, не зважаючи на свою щиру миролюбивість та політичну невтральність, ріжного роду поступові демократи.

Отже кожному, кому дорога будуччина нашої нації, не вільно в тій домашній війні, яка тепер на Україні розгорілась, оставатися невтральним. Навіть якби ця невтральність випливала з глибокого патріотизму і щирої любови до всіх Українців. В таких хвилинах, коли важиться доля нації, історія не відріжняє поміж невтральними боягузів і політичних спекулянтів від чесних і щирих патріотів. Кожний із нас мусить заняти своє місце в тих рядах, де його поставило життя, і мусить виконати свій обовязок так, як йому наказує совість…


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.