Листи до братів-хліборобів/I/Лист 16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

В цілім світі йде тепер боротьба не на життя, а на смерть двох законів: закону землі й закону капіталу. Старого права цивільного, опертого на посіданню землі, й нового права торговельного, опертого на посіданню капіталу.

Це боротьба двох непримиримих світоглядів. Людини, як голови власного сільського господарства — й людини, як члена анонімного акцийного товариства; хлібороба — й біржового игреця. Продуцента необхідних для життя матеріяльних цінностей, що бореться безпосередно з природою — й обрізувача купонів, що придумує біржові комбінації. Віри у власну працю, власні руки й у конечність боротьби та війни з твердими законами землі — з вірою в сприт, щастя, необмежені спекулятивні можливости й можливість „загального миру“. Потреби реліґії, ідеї, як консерватора сили в тяжкій боротьбі з природою — і повного реліґійного індиферентизму та науково-бухгальтерської самовпевненности мешканців банкирських контор. Естетизму в цілім щоденнім життю: в садку, в хаті, в полі, в мережених ярмах, у вишитій сорочці — зі штукою на продаж, штукою „по обіді“, штукою люксусом…

Це боротьба двох виключаючих себе взаїмно соціяльних укладів. Пошана для імени хлібороба й войовника, обороняючого свою землю, хоч його індивідуальність тісно обмежена законами обовязку, законом хліборобської праці й війни і повна байдужість до призвища і походження якогось биржовика чи властителя „фірми“, хоч його особа ліберальними законами капіталу звільнена від всяких обмежень. Повага хліборобської сімії до свого голови, як керовника господарства і неповага сімії капіталіста до свого голови, як пасивного держателя паперових цінностей. Жінка, яка єсть помічницею господаря хлібороба, але в певних випадках може й має право стати самій господинею і монархинею — і жінка, яка не має права бути президентом республіки, але зате має всі рівні права розпусти міщанської сімії і може своєю присутністю остаточно осмішувати і дискредитувати міщанські демократичні парляменти. Батько, який має обовязок передати синові ту землю, яку унаслідував від свого батька — і батько, який необмежено розпоряджається капіталом, що він його сам зробив, або щасливо унаслідував од якогось американського дядька. Покоління, що уважає себе тільки часовим держателем національних цінностей і почуває себе за своє ними розпорядження відповідальним, як перед предками, так і перед нащадками — і покоління, для котрого „нація це я“, це тільки таке хвилеве уґруповання соціяльних сил, на якім можна або заробити або програти. Психольоґія хліборобська: відповідальність за кожний крок, зроблений у власнім господарстві й у господарстві національнім у державі — і психольоґія биржових ґешефтсмахерів, що на стільки багаті, що можуть купувати не тільки акції, але й державних мужів і провідників нації. Режім капіталіста-комерсанта, що відповідає перед своїми кредиторами тоді, коли вони творять одну анонімну цілість, „масу“ („партію“) — і режім хлібороба, у якого кожний кредитор має своє точно означене місце на гіпотеці його господарства („стан“, „клас“).

Це смертельний поєдинок між селом і сучасним капіталістичним містом. Державою-господарством і державою-биржою. Принципом аристократичним класовим, що єсть принципом продукції, праці і орґанізації праці й що відповідає відомій селянинові біольоґічній нерівности та законові асиметрії в життю природи і людства[1] — з принципом демократичним, числовим, принципом еґалітарної утопії міста і капіталу: рівности всіх в обличчу золота, нерівности тільки цифр а не одиниць. Це врешті велика боротьба між принципом монархічним і республіканським, що тепер в цілім світі загоряється…

Між законом землі і законом капіталу не може вже бути компромісу. Один з них мусить уступити і загинути. За кожним стоять живі люде, живі соціяльні сили. Це інтернаціональна фінансова буржуазія з одного боку і аґрарні сільські хліборобські кола в кожній нації з другого. І або оборонці закону землі знайдуть в собі досить сил, щоб деморалізацію, внесену в їх ряди законом капіталу, побороти, ряди свої скріпити і панування золота зо всіми його прибічниками скинути — або культура европейських націй, на цивільнім праві римськім побудована, мусить з упадком того права і соціялізацією землі зчезнути.

„Перемога Антанти — пише в своїх „Матеріялах до теорії пролєтаріяту“ Сорель — це тріумф демаґоґічної плютократії. Чи погром Ґерманії означає кінець феодальної аристократії старої Прусії, чи кінець ліберальної буржуазії? Я швидше схилявся-би до думки, що ця друга гіпотеза більш правдоподібна від першої“.[2] Так думає великий французький синдикаліст і соціольоґ.

Примітки[ред.]

  1. Тільки в такім значінню тут і скрізь далі вживаю терміну „аристократія“. Отже він не означає у мене лише утитулованих нащадків колишньої аристократичної верстви, особливо таких, які орґанізацийно-громадські здібности своїх предків загубили і тим самим аристократією бути перестали.
  2. Georges Soreі; „Matériaux d’une théorie du prolétariat“, page 53. Paris 1919.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.