Листи до братів-хліборобів/I/Лист 22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

*  *  *

Нація наша розєднана політично, ідейно й культурно. Щоб не загинути на віки вона мусить сотворити свою державу, свою одну національну державну ідею таку, яку в формі національно-державної незалежности мають Москалі, Поляки, Чехи, Угри, не кажучи вже про всі инші великі культурні нації, — й одну національну культуру таку, що обєднує кожну націю на цілім світі в одно тіло.

Те, що тепер на Україні єсть — це республіка, доведена до своїх льоґічних консеквенцій. Коли вся влада спочиває в народі, коли він є сувереном, то народ у Житомірі чи Полтаві має такі самі права, як народ у Київі й нема чого йому посилати своїх виборних до Київа, коли він їх може мати й у себе в Житомірі чи Полтаві, чи врешті в кожнім українськім селі. Коли кожний виборець має право сам бути вибраним на міністра й правителя держави, то чому таких міністрів коло державної казни має бути всього десять на цілу Україну, як кожне село може мати своїх міністрів доти, доки в селі яка небудь своя казна, а з нею й ознака влади істнує? Коли для того, щоб стати правителем і міністром треба зорґанізувати якусь народню більш або менш соціялістичну партію, то чому не можна таку партію ще й озброїти й тоді так само при її допомозі, але тільки значно певніще, виконувати волю народа.

Коли свобода дається всім із низу, а зверху нема для неї ніяких обмежень, коли вона є еманацією влади народа в пустопорожній наднародній простір, то яка ріжниця між проявами тієї свободи в формі заведеня Народньої Республіки Української чи тільки Народньої Республіки Гуляйпольської. Отаман Махно, це найбільший, найконсеквентніщий і може політично найчесніщий республіканець на всій Україні. Не дурно його пришествіє було предсказано мало не сто літ тому назад:

Гей я козак — звуся: Воля,
Українець з Гуляйполя

 — так писав у другій половині минулого століття один із наших шляхецьких правобічних поетів.[1] Льоґічною, неминучою консеквенцією нормального розвитку кожної дійсно народньої, дійсно демократичної республіки єсть анархія.

Тільки Господар Землі Української — тільки Монарх Український може сотворити силу, без істнування якої свобода це анархія. Тільки одна людина, один провід, одна воля, тільки він, Господар, може сотворити підставу Держави — Українську Армію. І тільки стоячи сам один на чолі тієї армії, він буде авторитетом, що свободу українських громадян заґварантує і тільки він один дасть дійсну свободу, бо свобода без ґарантії авторитету це пустий зdук без ніякої вартости.

Для того, щоб зорґанізувати державу нація мусить виділити із себе найкращих, найздібніщих орґанізаторів. „Для того, щоб перемогти нашу господарчу розруху ми повинні використати людей з досвідом, які дісталися нам від попередніх буржуазних класів“ — так сказав у одній зі своїх послідніх промов Лєнін. Невже тих людей з досвідом для будівництва свого орґанізованого, значить державного життя не потребуватиме українська нація? Але може вони вийдуть з пятихвостих виборів?

Може демократична народня конституанта дасть нам зразу парусот найкращих орґанізаторів? Тількиж по яким прикметам маса виборців, що всі разом показали себе до державної орґанізації нездібними, пізнає й вибере тих, хто як раз таку орґанізацію здатний сотворити?

Досі кандидати до державного будівництва маніфестували свою присутність в „партіях“ гласом веліїм і обіцюванням своїм виборцям усіх земних і небесних благ. Що з того вийшло, ми бачили і, як кажуть, тут коментарі непотрібні. Чи вдруге отой демократично республіканський експеримент удасться? А що буде, як отаман Махно не захоче вибірати до української конституанти?

Найкращих орґанізаторів знайти і до праці державної притягти не може навіть найкраща виборна влада, бо вона перш за все мусить числитися не з талантом а з партийним цензом людини. До того вона заінтересована в тім, щоб ніхто здібніщий, ніхто дійсно талановитий коло неї при праці державній не опинився, бо виборець тоді готов стратити любов і довіря до своїх народніх представників. Врешті всяка виборна, часова влада тільки використовує час свого правління і принаймні незареґістровані історією всіх республіканських демократій такі факти, щоб виборні кабінети міністрів і виборні президенти старались улекшити працю і забезпечити славу своїм більше щасливим конкурентам і наступникам.

Тільки той, хто стоїть понад всякими виборами й понад всякими партіями — той хто заінтересований у зрості, в скріпленню, а не використовуванню держави, — хто несе за цю державу не часову, а постійну аж до смерти і по смерти перед своїми нащадками відповідальність — тільки Господар Монарх захоче й зможе тих найкращих орґанізаторів знайти, до діла державного поставити, а негодящих — що не менше важно — не вяжучись ніякими партіями, від партацької роботи усунути.

Держави у нас немає, але села українські, хоч з великою бідою, досі ще живуть, орють, сіють і якось самі управляються. Народ навіть в тій страшній руїні поволі виділяє із себе найкращих орґанізаторів — нову українську аристократію. І вона повстає там, де від початку світа кожна дійсна аристократія повставала: при праці й при війні, при обсіві ланів і при обороні села від бандитів і реквізицій.

Тільки на місцях: по селах і волостях, тільки в продукуючих класах: в селянстві, в робітництві, в культурнім працюючім поміщицтві, в технічно творчім міщанстві — виробляться й найдуться орґанізатори держави. Забезпечити цю природню й єдине раціональну людську селєкцію якнайширшою децентралізацією й якнайбільшим збереженям чистоти класового принціпу — ось велике завдання будучої Української Держави.

Ні одного ні другого не може зробити Народня Республіка. Всяка демократична республіка, що повстала з монархії, при децентралізації розпадається. Тому мусіла знищити всі місцеві самоврядування Франція, тому все більше централізується Німеччина, Чехія, Польща і т. д. Бо тільки влада єдиного центрального парляменту означає єдність республіки, бо тільки один центральний парлямент приємлемий для фінансової буржуазії, яка при допомозі всенародніх послів усіма республіками править. І тільки, перемішавши всі класи в одну демократичну виборчу масу, можуть виходити з виборів демаґоґи політики-інтеліґенти, що ні до якого продукуючого класу не належать і тільки з політики республіканської живуть і в піря поростають.

Натомість Господар-Монарх, всею Нацією і всею Землею признаний, що стоїть понад усіми класами й понад усіми селами, в якого особі принціп єдности Нації й Землі зберігається, може без ніякої шкоди ні для Землі ні для Нації якнайширшу автономію й кожному класові й кожному селу дати. Але разом із тим тільки він один у силі примусити всіх найкращих людей із сел і з класів пожертвувати інтересами свого села й свого класу для спільних інтересів Нації й Держави. Бо він, Господар, особисто звязаний з будуччиною Нації й Держави. Бо сила держави, це його сила. Він сам росте з її зростом і падає з її упадком. Тільки президенти республік, чи єсть чи немає держави, виїзджають собі на спочинок. Адвокати не відповідають за підсудних, але голова господарства за своє господарство все й скрізь головою своєю відповідає. Коли єсть відповідальність за ослабленя держави й нації, то нести її може тільки один наслідственний Монарх.

Авторітет, влада й відповідальність у народа внизу, а свобода й безвідповідальність зверху —  це державний принціп Народньої Республіки. Свобода внизу, а авторітет, влада й відповідальність зверху — це державний принціп Трудової Монархії.

Старе бюрократичне, зцентралізоване кулачно-отаманське самодержавіє з правлінням парусот, чи парудесятків невідповідальних ні перед ким демаґоґів — це єсть Народня Республіка. Ряд автономних, класових, професійних і сельських республік, обеднаних владою відповідального за будучність нації й держави своїм життям і життям своїх нащадків Господаря — це єсть нова, грядуча Трудова Монархія.

Вся влада Великому Господарю-Монарху української землі — вся свобода Українському Народові! Діло Монарха — зорґанізувати армію й державну адміністрацію; діло Народа — уладнати найкраще своє життя й свою працю в селах і містах, у полях і фабриках. Під таким тільки гаслом може бути збудована Українська Держава.

Примітки[ред.]

  1. Коли мене память не зраджує — а замітки мої всі підчас революції пропали — здається Бонковський.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.