Листи до братів-хліборобів/III/Лист 11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

11. Звідки черпає національна аристократія свою силу?

Перш за все зі свого власного стихийного ірраціонального хотіння. І тут, як часто при студіюванню ріжних фактів громадського життя, стаємо перед чимось непояснимим. Чому у одних людей єсть ота воля до орґанізування, до громадської творчости, до проводу, до звязаного з ним риску, до жертви для громади, до влади і до сили — а у инших цієї волі нема? Чому у одних людей оця стихийна воля до влади »ставить нівощо роскоші, покой, користи, інтрати і всі привати« — Як каже відома характеристика Богдана Хмельницького — а знов инші бажають тільки особистого спокою, бажають тільки, щоб ними добре правили, дали їм добру соціяльно-політичну орґанізацію, в якій вони могли-б собі спокійно жити і працювати? Відповіді на ці питання знайти не можна. Отже констатуймо лише самі факти.

Перший факт: в кожній нації єсть елєменти політично пасивні і елєменти політично активні, або кажучи иншими словами: єсть люде здачі войовничої, лицарської і люде вдачі пацифістичної, обивательської.[1] Другий факт: без стихийної волі до влади, до сили, до риску, до саможертви, до панування — не може повстати серед нації національна аристократія. Тому між иншим, такі етнічно відмінні колєктиви, серед яких активні войовничі, лицарські елєменти — зі стихийною волею до влади і здатностю до саможертви для своїх політичних ідеалів — слабі, не добре зорґанізовані і нечисленні, все мусять опинитись в залежности од чужих національних аристократій. І чесні та патріотичні, але пацифістичні обивателі, які серед таких етнічно відмінних колективів навіть щиро захоплюються справами рідного краю, не спасуть своїх земляків од підданчої долі національно недорозвинених »провінціялів« доти, доки серед них не появляться оці войовничі лицарські елєменти, здатні конкурувати і боротись за владу з пануючою чужою національною аристократією.

Отже без такої стихийної волі до влади і сили, без політичної активности, без психольоґії і моралі войовників-лицарів, не може бути національної аристократії. І мабуть тільки сама оця стихийна, ірраціональна воля рішала про факт повстання аристократії серед тих примітивних людських громад, які живилися тільки тим, що знайшли, і у яких одинокими технічними засобами для боротьби з природою і для боротьби з иншими людьми були лише такі палиці і таке каміння, які кожний, хто тільки хотів, міг взяти і ними користуватись.

Але вже від моменту, коли люде навчились гострити палицю і обробляти камінь, одна лише воля до влади і сили не вистарчали. Той хто хотів людьми правити і людей орґанізувати, щоб придбати потрібну для цього матеріяльну силу, мусів не тільки хотіти правити, але ще й заволодіти і уміти володіти загостреною палицею і ошліфованим камінем, або-ж мусів уступити своє місце тому, в чиїх руках ця палиця і цей камінь опинились. І хоч потім, через сотні тисяч літ, ця палиця і цей камінь сильно перемінились, хоч прибрали вони всі ріжноманітні могутні форми сучасної техніки продукції і техніки війни, але суть матеріяльної сили національної аристократії осталась та сама, що тоді що й тепер.

Як тоді, так і тепер, національна аристократія, щоб мати потрібну для виконання своїх орґанізацийних завданнь матеріяльну силу, мусить: 1. хотіти правити, орґанізувати та за для цього уміти жертвувати і рискувати своїм життям, 2. мусить володіти технічними засобами війни та оборони; державою, зброєю та армією, і 3. мусить володіти технічними засобами економічної продукції землею, фабриками та машинами.[2] При чім мусить вона володіти такими технічними засобами війні і продукції, які в даний момент матеріяльного розвитку людства являються необхідними для економічного життя і для матеріяльної оборони нації в її тяжкій боротьбі за істнування. Ця вічна істина стверджується фактами з історії всіх націй у всіх історичних добах; вона освітлює і дає ключ до зрозуміння численних, на перший погляд незрозумілих прояв сучасного громадського життя.

Наприклад ґрупа людей, що на даній національній території володіла-б землею і фабриками і тому вважала-б себе аристократією, може стати дійсно національною аристократією тільки тоді, коли вона захоче сотворити ще й власну державу, тоб-то крім засобів продукції, якими вона вже володіє, ще схоче заволодіти засобами оборони своєї продукції і разом з тим засобами оборони своєї нації, якими володіла досі якась чужа аристократія. До того часу назву аристократії присвоює вона собі зовсім неслушно, бо вона єсть в дійсности тільки смирною і пасивною юрбою, якої працю та продукцію завоювала і зорґанізувала своєю державою, своєю армією, своїм риском, своїми жертвами якась чужа національна аристократія. Тому теж всяка нація, коли вона дійсно хоче стати нацією, не може зупинитись на пів дороги і вдовольнитись якоюсь »автономією«, бо без власної держави вона не матиме власної національної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не стане нацією і лишиться по віки балакаючим на иншій мові племенем, підлягаючим державно-національній орґанізації чужої аристократії.

Але знов таке балакаюче на иншій мові племя не перетвориться в націю і не сотворить своєї національної держави тоді, коли серед нього появляться володіючі тільки пером, хочби при тім найзавзятіщі »самостійники«. Бо доки свою власну державу не захочуть своєю волею, своїм риском, своїми жертвами творити ті, що серед такого племени володіють землею, фабриками і зброєю, доти всяке »самостійництво« буде в цій країні тільки словесною політичною спекуляцією, тільки книжним чи газетним державно-політичним гаслом, пустопорожнім доти, доки в нього не віллється реальний зміст якоїсь реальної матеріяльної сили.


Примітки[ред.]

  1. Ці останні теж часто, не зважаючи на свою пацифістичну вдачу, простягають руки до політичного панування. Але це буває тільки в таких історичних моментах, коли до влади і панування можна дійти не рискуючи своїм життям, і коли для »політики« не тільки не треба жертвувати, але можна з неї прожити і на ній добре заробити. Цілий демократичний метод орґанізації національної аристократії за допомогою виборів преси — словесної аґітації і анонімних писаннь — власне збудований на цьому бажанню таких пацифістичних елєментів, які за ліниві до економічної продукцийної творчої граці, зробити »політичну карєру«, тоб-то без праці, без потрібної для инших занятть технічної підготовки і без всякого риску, пролізти в правителі нації та, плещучи язиком на тій чи иншій публічній трибуні і прикриваючись »посольською недоторканостю«, вдавати лицаря, що ділом і риском бореться за свої ідеали.
  2. Для читача, який серіозно ставиться до питаннь громадського життя і який сам для себе хоче знайти правду цього життя, особливо підкреслюю, що ознакою матеріяльної сили кожночасної національної аристократії єсть володіння засобами (знаряддям) продукції: землею, фабриками, машинами, а не володіння грошима, тоб-то попередньою продукцією, скапіталізованою в формі умовних грошових знаків, які посідають тільки номінальну, а не реальну матеріяльну силу. Грошове багацтво навпаки нищить, ослаблює і розкладає кожну національну аристократію, бо звільняє її од дальшої жертви, од дальшого риску і од дальшої праці. Найкращі аристократії світа: напр. земельна аристократія англійська і німецька, римські патриції, японські самураї, в добах свого розцвіту не були багаті, але володіли землею, при чім напр. японські самураї дуже невеличкими клаптиками землі. Деґенерація льордів, юнкерів, патриціїв і самураїв все йшла в парі з їх непомірним грошовим збагаченям. Так само період розвитку міщанської аристократії припадає на часи »героїчної промисловости«, коли промисловці будували свої Фабрики і заводили свої машини з небезпекою для свого життя і самі ними персонально володіли. Переміна промисловця в обрізуючого спокійно купони і спекулюючого на біржі багатого банкіра, йде в парі з деґенерацією міщанської аристократії. Отже напр. матеріяльну силу для того, щоб стати національною аристократією мають однаково як великоземельні так і малоземельні хлібороби. І одні і другі, володіючи персонально землею і продукуючи хліб власною працею, можуть, коли того схочуть, стати аристократією, сотворивши власним риском і власними жертвами для своєї нації таку відповідну політичну орґанізацію, яка їм дасть змогу правити нацією. Але правління багатого землевласника-рентієра, тоб-то капіталіста, володіючого землею за допомогою гроша і найманих управителів, звязано з не-персональним правлінням всього фінансового капіталістичного міщанства і залежить од долі того міщанства та од вічно змінливої долі і умовної вартости гроша. Анонімне, оперте на умовній силі гроша правління багатого фінансового міщанства не має нічого спільного з правлінням персонально володіючих основним реальним незмінним засобом хліборобської продукції — землею — великоземельних чи малоземельних хліборобів-продуцентів.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.