Листи до братів-хліборобів/III/Лист 11

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел

11. Звідки черпає національна аристократія свою силу?

Перш за все зі свого власного стихийного ірраціонального хотіння. І тут, як часто при студіюванню ріжних фактів громадського життя, стаємо перед чимось непояснимим. Чому у одних людей єсть ота воля до орґанізування, до громадської творчости, до проводу, до звязаного з ним риску, до жертви для громади, до влади і до сили — а у инших цієї волі нема? Чому у одних людей оця стихийна воля до влади ⁣»ставить нівощо роскоші, покой, користи, інтрати і всі привати« — Як каже відома характеристика Богдана Хмельницького — а знов инші бажають тільки особистого спокою, бажають тільки, щоб ними добре правили, дали їм добру соціяльно-політичну орґанізацію, в якій вони могли-б собі спокійно жити і працювати? Відповіді на ці питання знайти не можна. Отже констатуймо лише самі факти.

Перший факт: в кожній нації єсть елєменти політично пасивні і елєменти політично активні, або кажучи иншими словами: єсть люде здачі войовничої, лицарської і люде вдачі пацифістичної, обивательської.[1] Другий факт: без стихийної волі до влади, до сили, до риску, до саможертви, до панування — не може повстати серед нації національна аристократія. Тому між иншим, такі етнічно відмінні колєктиви, серед яких активні войовничі, лицарські елєменти — зі стихийною волею до влади і здатностю до саможертви для своїх політичних ідеалів — слабі, не добре зорґанізовані і нечисленні, все мусять опинитись в залежности од чужих національних аристократій. І чесні та патріотичні, але пацифістичні обивателі, які серед таких етнічно відмінних колективів навіть щиро захоплюються справами рідного краю, не спасуть своїх земляків од підданчої долі національно недорозвинених ⁣»провінціялів«⁣ доти, доки серед них не появляться оці войовничі лицарські елєменти, здатні конкурувати і боротись за владу з пануючою чужою національною аристократією.

Отже без такої стихийної волі до влади і сили, без політичної активности, без психольоґії і моралі войовників-лицарів, не може бути національної аристократії. І мабуть тільки сама оця стихийна, ірраціональна воля рішала про факт повстання аристократії серед тих примітивних людських громад, які живилися тільки тим, що знайшли, і у яких одинокими технічними засобами для боротьби з природою і для боротьби з иншими людьми були лише такі палиці і таке каміння, які кожний, хто тільки хотів, міг взяти і ними користуватись.

Але вже від моменту, коли люде навчились гострити палицю і обробляти камінь, одна лише воля до влади і сили не вистарчали. Той хто хотів людьми правити і людей орґанізувати, щоб придбати потрібну для цього матеріяльну силу, мусів не тільки хотіти правити, але ще й заволодіти і уміти володіти загостреною палицею і ошліфованим камінем, або-ж мусів уступити своє місце тому, в чиїх руках ця палиця і цей камінь опинились. І хоч потім, через сотні тисяч літ, ця палиця і цей камінь сильно перемінились, хоч прибрали вони всі ріжноманітні могутні форми сучасної техніки продукції і техніки війни, але суть матеріяльної сили національної аристократії осталась та сама, що тоді що й тепер.

Як тоді, так і тепер, національна аристократія, щоб мати потрібну для виконання своїх орґанізацийних завданнь матеріяльну силу, мусить: 1. хотіти правити, орґанізувати та за для цього уміти жертвувати і рискувати своїм життям, 2. мусить володіти технічними засобами війни та оборони; державою, зброєю та армією, і 3. мусить володіти технічними засобами економічної продукції землею, фабриками та машинами.[2] При чім мусить вона володіти такими технічними засобами війні і продукції, які в даний момент матеріяльного розвитку людства являються необхідними для економічного життя і для матеріяльної оборони нації в її тяжкій боротьбі за істнування. Ця вічна істина стверджується фактами з історії всіх націй у всіх історичних добах; вона освітлює і дає ключ до зрозуміння численних, на перший погляд незрозумілих прояв сучасного громадського життя.

Наприклад ґрупа людей, що на даній національній території володіла-б землею і фабриками і тому вважала-б себе аристократією, може стати дійсно національною аристократією тільки тоді, коли вона захоче сотворити ще й власну державу, тоб-то крім засобів продукції, якими вона вже володіє, ще схоче заволодіти засобами оборони своєї продукції і разом з тим засобами оборони своєї нації, якими володіла досі якась чужа аристократія. До того часу назву аристократії присвоює вона собі зовсім неслушно, бо вона єсть в дійсности тільки смирною і пасивною юрбою, якої працю та продукцію завоювала і зорґанізувала своєю державою, своєю армією, своїм риском, своїми жертвами якась чужа національна аристократія. Тому теж всяка нація, коли вона дійсно хоче стати нацією, не може зупинитись на пів дороги і вдовольнитись якоюсь ⁣»автономією«, бо без власної держави вона не матиме власної національної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не стане нацією і лишиться по віки балакаючим на иншій мові племенем, підлягаючим державно-національній орґанізації чужої аристократії.

Але знов таке балакаюче на иншій мові племя не перетвориться в націю і не сотворить своєї національної держави тоді, коли серед нього появляться володіючі тільки пером, хочби при тім найзавзятіщі ⁣»самостійники«. Бо доки свою власну державу не захочуть своєю волею, своїм риском, своїми жертвами творити ті, що серед такого племени володіють землею, фабриками і зброєю, доти всяке ⁣»самостійництво«⁣ буде в цій країні тільки словесною політичною спекуляцією, тільки книжним чи газетним державно-політичним гаслом, пустопорожнім доти, доки в нього не віллється реальний зміст якоїсь реальної матеріяльної сили.

 
 

——————

  1. ↑ Ці останні теж часто, не зважаючи на свою пацифістичну вдачу, простягають руки до політичного панування. Але це буває тільки в таких історичних моментах, коли до влади і панування можна дійти не рискуючи своїм життям, і коли для ⁣»політики«⁣ не тільки не треба жертвувати, але можна з неї прожити і на ній добре заробити. Цілий демократичний метод орґанізації національної аристократії за допомогою виборів преси — словесної аґітації і анонімних писаннь — власне збудований на цьому бажанню таких пацифістичних елєментів, які за ліниві до економічної продукцийної творчої граці, зробити ⁣»політичну карєру«, тоб-то без праці, без потрібної для инших занятть технічної підготовки і без всякого риску, пролізти в правителі нації та, плещучи язиком на тій чи иншій публічній трибуні і прикриваючись ⁣»посольською недоторканостю«, вдавати лицаря, що ділом і риском бореться за свої ідеали.
  2. ↑ Для читача, який серіозно ставиться до питаннь громадського життя і який сам для себе хоче знайти правду цього життя, особливо підкреслюю, що ознакою матеріяльної сили кожночасної національної аристократії єсть володіння засобами (знаряддям) продукції: землею, фабриками, машинами, а не володіння грошима, тоб-то попередньою продукцією, скапіталізованою в формі умовних грошових знаків, які посідають тільки номінальну, а не реальну матеріяльну силу. Грошове багацтво навпаки нищить, ослаблює і розкладає кожну національну аристократію, бо звільняє її од дальшої жертви, од дальшого риску і од дальшої праці. Найкращі аристократії світа: напр. земельна аристократія англійська і німецька, римські патриції, японські самураї, в добах свого розцвіту не були багаті, але володіли землею, при чім напр. японські самураї дуже невеличкими клаптиками землі. Деґенерація льордів, юнкерів, патриціїв і самураїв все йшла в парі з їх непомірним грошовим збагаченям. Так само період розвитку міщанської аристократії припадає на часи ⁣»героїчної промисловости«, коли промисловці будували свої Фабрики і заводили свої машини з небезпекою для свого життя і самі ними персонально володіли. Переміна промисловця в обрізуючого спокійно купони і спекулюючого на біржі багатого банкіра, йде в парі з деґенерацією міщанської аристократії. Отже напр. матеріяльну силу для того, щоб стати національною аристократією мають однаково як великоземельні так і малоземельні хлібороби. І одні і другі, володіючи персонально землею і продукуючи хліб власною працею, можуть, коли того схочуть, стати аристократією, сотворивши власним риском і власними жертвами для своєї нації таку відповідну політичну орґанізацію, яка їм дасть змогу правити нацією. Але правління багатого землевласника-рентієра, тоб-то капіталіста, володіючого землею за допомогою гроша і найманих управителів, звязано з не-персональним правлінням всього фінансового капіталістичного міщанства і залежить од долі того міщанства та од вічно змінливої долі і умовної вартости гроша. Анонімне, оперте на умовній силі гроша правління багатого фінансового міщанства не має нічого спільного з правлінням персонально володіючих основним реальним незмінним засобом хліборобської продукції — землею — великоземельних чи малоземельних хліборобів-продуцентів.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Листи_до_братів-хліборобів/III/Лист_11&oldid=689346