Перейти до вмісту

Листи до братів-хліборобів/III/Лист 5

Матеріал з Вікіджерел

5. В двох напрямах звичайно ведеться робота слова в моменти зневіри і упадку свідомої волі тих соціяльних ґруп, які ще не виродились або не переродились і не загубили ще свого первісного стихийного хотіння. В напрямі раціоналізації самої соціяльноі віри, самого соціяльного образу і в напрямі раціоналізації методів боротьби за віру, раціоналізації способів здійсненя даного соціяльного образу.

Одні письменники намагаються своїм словом відновити саму віру, зробивши її більше раціональною, більше переконуючою; инші знов шукають нових методів, якими-б краще можна було боротись за стару віру. Одні думають, що коли не вдалось здійснити соціяльного ідеалу, то треба словесно поправити сам той ідеал — наприклад зробити його більше раціональним, науковим, поступовим; инщі кажуть, що ідеал все мусить оставатись той самий, тільки методи для його здійсненя мусять бути кращі. Попробуймо розглянути окремо ці два завдання слова.

Всяка раціоналізація самої віри в моменти зневіри і упадку свідомої волі має на меті: 1. переконати противника в обєктивній правдивости даної віри і тим захитати його віру в себе та зменшити тим його силу спротиву і 2. переконати самих стомлених і зневірених борців за віру, що їхня перемога мусить прийти навіть незалежне од їх ослабленої волі, бо того вимагає сама ⁣»обєктивна природа«, ⁣»науковість і льоґічність«⁣ їхньої віри. З оцих двох бажаннь родиться переважна частина численних наукових соціольоґічних виданнь, які прикрашують собою бібліотеки письменників і політичних діячів, віруючих, що слово саме по собі має силу лікувати недужих, має властивість маґічних заклинаннь.

Треба зазначити, що в часах твореня держав і надій ніколи не бачимо розвитку соціяльної літератури і соціяльних теоретичних утопій. Теорії найкращого і найрозумніщого будучого соціяльного ладу, оперті на ⁣»обєктивних і наукових даних, взятих з законів розвитку людскости«, появляються все в часах упадку і руїни старих форм людської орґанізації, витворених волею і силою попередніх поколіннь. Народи, чи якісь инші соціяльні ґрупи в періоди твореня своїх орґанізацій інтересуються звичайно двома річами: оружжам і практикою а не теорією віри. Оружжам, як обороною і панцирем для тіла і практикою віри — моралю а не теософією — як обороною і панцирем для духа. Натомість появи ріжних теорій віри і раціоналізація вір все знаменують собою часи упадку і розкладу старих орґанізацій.

Розвиток раціоналізму в лоні католицької Церкви йшов у парі з таким моральним упадком і внутрішнім розвалом її орґанізації, що викликав Реформацію, яка в початках була рухом протесту проти раціоналізації віри, рухом містиків і фанатиків первісного християнства. Згодом Реформація, вичерпавши своє стихийне хотіння, витворила орґанізацію з далеко більшою перевагою раціоналізму ніж у відродженої пізніще католицької Церкви. Раціоналізація соціялізму в формі ⁣»позитивної і наукової соціялістичної теорії«⁣ йшла в парі з деґенерацією робітничих орґанізацій в дрібно-буржуазні парламентські партії і викликала серед соціялістів комуністичну єресь (III Інтернаціонал), яка на наших очах, вичерпуючи в російській революції своє стихийне хотіння, падає і одночасно раціоналізується, творячи ⁣»наукові«⁣ комуністичні теорії. Так само раціоналізація в XVIII віці, сотвореної стихийним хотінням наших предків за часів Богдана Хмельницького гетьманської національної української ідеї — раціоналізація, яка прийняла врешті ⁣»наукові«⁣ форми з одного боку теорії ⁣»возсоединенія Руси«⁣ а з другого теорії ⁣»триєдиної Польщи«⁣ (Польща, Русь і Литва і т. зв. ⁣»полянська теорія«) — йшла в парі з фізичним винищеням (засланням найбільше активної гетьманської старшини в Сібір, зведеням зі світу цілої плеяди Виговських і Богунів, яких розстріляла Польща), сильною політичною деґенерацією і національним упадком носителів цієї ідеї: української козацької та шляхецької верстви і викликала українську демократичну реформацію, яка тільки ⁣»в народі«⁣ стала бачити спасения української національної справи.

Ця наша демократична національна реформація — народившись з опозиції шляхецьких і козацьких синів до своїх, загубивших первісну стару національну віру, батьків та перейшовши через літературне романтичне народолюбство, — вичерпала врешті своє стихийне хотіння в твореню ріжних поступових, радикальних, демократичних, есдецьких, есерівських, комуністичних і т. п. ⁣»проґрам«. Але й ці льоґічні, наукові і раціоналістичні теорії, як показав досвід послідніх літ, не змогли потягнути за собою ⁣»народ«, для якого вони призначались, і йшли в парі з дезорґанізацією і повним моральним упадком української здеклясованої інтеліґенції, якою вони фабрикувались.

З цих прикладів бачимо, що всяка раціоналізація тієї чи иншої соціяльної віри нічого крім шкоди для даної соціяльної ґрупи не приносить. Творити ⁣»переконуючі і наукові«⁣ утопії такого чи иншого будучого соціяльного ладу, раціоналізувати і условеснювати до безконешности витворені в первісних стадіях стихийного хотіння первісні прості соціяльні образи того хотіння — це значить далі продовжувати діло упадку і руїни. Бо раціоналізація не тільки не відроджує, а навпаки ще більше присипляє стихийне хотіння даної ґрупи; вона родить руйнуючий всяке хотіння квієтизм, опортунізм, тупе та мертве доктринерство і безконешну толерантність (в надії на ⁣»неминучу«⁣ перемогу теоретичної ⁣»вічної і правдивої науки«) до тієї реальної щоденної моральної гнилі, яка все більше дану соціяльну ґрупу розїдає. З другого боку, вона притягає до даної ґрупи найслабші і найгірші елєменти инших ґруп, які, давши себе ⁣»науково«⁣ переконати, приходять зі своїм кволим, але все-ж таки відмінним стихийним хотінням і тим ще більше в самих основах дезорґанізують та розкладають ⁣»переконавшу«⁣ та прийнявшу їх ґрупу.

Тільки в напрямі реґенерації старої віри, в напрямі відродженя живих і захоплюючих старих ідеольоґічних образів новими методами, відповідаючими зміненим зовнішнім умовам істнування даної ґрупи, може вестися творча робота слова в моменти зневіри і упадку свідомої волі. Бо дійсно переконати противника можна тільки ділом, а не словом, тільки силою, а не теорією. Бо наприклад доказати утопічність теорії диктатури пролєтаріяту зуміло багато краще своїми ділами наше селянство, ніж своїми книжками всі теоретики противо-соціялістичної науки. Бо тільки від субєктивної а не обєктивної вартости залежить здатність даної віри піднімати людей на діла. Бо будуччина твориться ділами, а не ⁣»робиться сама«⁣ і вона закрита навіть перед тими, хто її творить, але належить вона до них, а не до тих, що її тільки, хочби й науково, предсказують. Бо ніхто не може знати, що єсть за тою темною стіною, перед якою кожної хвилини зупиняється в своїм поході поділене на тисячі своїх соціяльних вір, працююче і воююче людство. І не роздумувати перед стіною; вгадуючи ріжними способами, що там буде за нею, а перетворити, тесати її по образу своїх стихийних ірраціональних хотіннь — ось одиноке завдання всіх дійсних соціяльних творців.

Католицьку Церкву спасали у всіх часах від розкладу і упадку не учені диспути з іновірцями, диспути, що були лише раціоналістичною обороною і чисто зверхніми проявами руху, — не запевненя, що перемога католицтва передрішена Богом, а спасли її монаші ордени, що своїм завзяттям і відродженям чернечої моралі, відродженям орґанізованого реліґійного фанатизму, відродили відповідно до змінених умов саму суть католицтва, як воюючої Церкви, як орґанізації того аванґарду небесних святих, що на землі бореться за перемогу добра і старих та непорушних Божих законів. Православна українська Церква відродилась в XVII століттю не полемікою з католиками, яка була вже наслідком відродженя, а відродженям аскетичного православного монашества і уморальнюючих, воюючих за свою віру Православних Брацтв. Робітничий соціялізм не ⁣»наукою і пресою«, а робітничими синдикатами і ⁣»прямою акцією«⁣ намагається спасти себе з одного боку од деморалізуючого впливу ⁣»всякої — кажучи словами синдикалістів — наволочі із інтеліґентських політиків«, а з другого од руйнуючого самі засоби продукції примітивного і варварського комунізму. Український національний рух не спасе себе фабрикацією словесних соціяльних утопій, які-б на стільки мали подобатись ⁣»народові«, що він захоплений талантом письменників, зробиться національно свідомим, аби тільки мати приємність взяти участь в будучім предсказанім і змальованім цими письменниками соціяльнім устрої. Не літературою відродиться Україна, а моральним відродженям, зростом і боротьбою тих соціяльних ґруп, які стихийно хочуть і можуть Націю Українську творити і які без Нації Української не можуть жити…

Так само наша національна віра, усвідомлена і зформулована в образі українського Гетьманства-Монархії — образі, за який боролись зі своїми республіканцями, з Польщею і Москвою наші предки за Богдана і Юрія Хмельницьких, за Самойловича, за Мазепи, за Розумовського[1], буде спасена од упадку не раціоналізацією її і не словесним та льоґічним переконуванням комуністів, соціялістів та республіканських демократів, що наша віра більше наукова і більше раціональна од їхніх вір. Не слова, а діла наші переконають наших супротивників, що віра наша правдива. Тільки відродженям — регенерацією а не раціоналізацією — самої тієї старої, по предках одідиченої і нашому власному стихийному хотінню відповідаючої віри, відродимо себе ми самі — ці, од кого залежить її здійсненя. І це відродженя нашої старої віри, а з нею і нас самих залежить од того, чи зуміємо ми знайти нові методи, відповідаючі сучасним умовам нашого істнування, які-б допомогли нам наново нашу стару віру оживити, усвідомити і в живім слові зформулувати. А вдруге, чи зуміємо ми витворити такі нові раціональні форми нашої орґанізації, які-б знов обєднали нас, які-б морально скріпили нас і які-б дали нам ту саму внутрішню силу, що в колишніх, тепер вже занепавших і загинувших орґанізаціях запевнила перемогу нашим предкам під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями, під Конотопом і у всіх тих; їхніх ділах, завдяки яким не пропала стара віра в сильну, велику і незалежну Гетьманську Україну ще й досі.

 

 

——————

  1. Боротьба між українськими монархістами і республіканцями в XVII і XVIII ст. за установленя дідичного, а не виборного Гетьманства і за скріпленя та врятування в той спосіб козацької Української Держави представлена коротко в примітках до моєї праці „Україна на Переломі“. Цю тему маю надію опрацювати незабаром ширше.