Листи до братів-хліборобів/III/Лист 7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

7. Коли, бажаючи пізнати методи політичної орґанізації державно-національних рухів, приглянемось до життя людських громад то побачимо, що істнування якогось колективу з певними ознаками окремішности, як відмінна розговірна мова, инший тип, характер, звичаї і т. д., ще не означає його національної індивідуальности. Ця індивідуальність, тоб-то національна а не етноґрафічна чи провінціональна окремішність, це продукт історичного процесу соціяльного життя даного колективу — це твір, формація історії, як кажуть одноголосно всі дослідники національного питання.

Алеж творами історії являються всі взагалі форми людського співжиття, яких поза поняттям часу помислити не можна. Твором і формацією історії єсть не тільки нація але й політична партія, професіональна спілька, співоче чи наукове товариство і т. д. Мало того — твором історії єсть однаково як і те, що єднає людей, так і те, що їх розєднує, — однаково, як народженя, життя і розвиток нації, так і її руїна, занепад і смерть.

І коли під поняттям нації розуміти зовсім окремий і індивідуальний, живий і життєздатний, з покоління в покоління переходячий твір людського співжиття, то нація єсть формацією не тільки взагалі історії, а історичного наростання і розвитку серед певного етнічно-відмінного людського колективу іменно конструктивних а не деструктивних, іменно орґанізуючих а не руйнуючих політичних вартостей. Витворювання і здійснювання оцих політичних конструктивних вартостей — починаючи від якоїсь політичної орґанізації, обєднаної одною національно-політичною ідеєю і кінчаючи найвищою формою національної орґанізації: національною державою — має на меті усвідомити і зорґанізувати даний людський колектив, звязаний механічно певними вродженими йому рисами подібности і одним стихийним ірраціональним хотінням, в одну орґанічну, свідому себе цілість, що вже свідомо бореться за своє істнування, за свій розвиток, за здійсненя свого вже усвідомленого спільного національного хотіння.

Доки такий людський колєктив фізично істнує і доки він на підставі оцієї вродженої йому зовнішньої подібности, на яку складається звичайно розговірна мова, спільна територія, зближений фізичний тип, характер і т. д., розвиває в собі свої власні індивідуальні обєднуючі і орґанізуючі політичні вартости — доти істнує, живе і розвивається нація. Коли-ж колєктив фізично гине, або-ж перестав розвивати і укріпляти в собі оці свої окремі обєднуючі і орґанізуючі його для цілей самозбереженя і розвитку політичні вартости, то нація розкладається, гине, перестає яко нація істнувати.

Хто і як в данім етнічно відміннім колєктиві і на даній території, яку цей колектив займає, веде перед в процесі його орґанізації і обєднання? Хто і як творить в ньому вищі громадські національно-конструктивні вартости? Хто і як, кажучи образно, відограє в ньому ролю дріжджів, на яких пасивне етноґрафічне тісто того колєктиву росте і перетворюється в активну націю?

Бо що це не робиться автоматично, в силу якогось, обовязуючого всіх людей, »наукового соціяльного закону«, найкращим доказом служить те, що одні етнічно відмінні колективи, посідаючи свій окремий характер, тип, територію, окрему розговірну мову (напр. провансальці, бретонці, шотландці, ріжні ґерманські племена, кашуби і т. д.), націями не стали, а инші такіж етнічно відмінні колективи в собі прикмети окремої індивідуальної нації розвинули. Значить не етноґрафічна маса, яко така, не тип, не характер, не мова, не окрема територія творять самі по собі, автоматично, націю, а творить націю якась активна ґрупа людей серед цієї етноґрафічної маси, ґрупа, що веде серед неї перед в розвитку обєднуючих, орґанізуючих, будуючих надію політичних вартостей.

Що така ґрупа, чи такі ґрупи людей в кожній нації дійсно істнують, це ми побачимо, коли уважно глянемо на життя націй. В кожній з них є більша або менша, така або — в залежности од історичної епохи та відмінних умов істнування — инша ґрупа людей, що кермує нацією, стоючи на чолі її політичних орґанізацийних установ, що витворює певні культурні, моральні, політичні і цивілізацийні вартости, які потім присвоює собі ціла нація, і якими ця нація живе і держиться. Хто вони ці »Божії люде« нації? Які їх зовнішні і внутрішні прикмети? Яка їх історична еволюція? Яких методів вживають вони для здійсненя своїх цілей? — ось ряд питаннь, що від них »одмахнутися« не вільно тому, кому дійсно дорога справа буття чи не буття власної нації; тому, хто в поті чола хоче знайти вихід з тієї руїни, в якій його нація опинилась.

Щоб не вживати довгих окреслень, назовім ці ґрупи людей »національною аристократією«. Цей термін я вважаю кращим від инших, бо він в первіснім своїм значінню власне цих, з точки погляду завданнь обєднання і орґанізації, найкращих людей означав. Пізніще його стали вживати для означеня родової аристократії, в протилежність до аристократії не родової. Але як родова аристократія, тоб-то нащадки аристократії, бувають неподібними до своїх предків і в процесі проводу і орґанізування націй, якому ці предки служили, не відограють иноді ніякої ролі, так знов »безродні« орґанізатори і правителі націй, коли вони дійсно виконують оце вічне аристократичне завдання, стають новою аристократією, предками нової національної аристократії.

Отже підкреслюю, що тут і завжди, вживаю слово аристократія не в тім насмішкуватім значінню, яке надає йому сучасна інтеліґентська демократія, не для означеня нащадків тієї чи иншої посідаючої свою історію верстви (яку зрештою все можна і слід називати її власним іменем: шляхта, козацтво, патриції, лицарство, самураї і т. д.), а в значінню первісному того слова, так би мовити в його значінню ґраматичному, для означеня тієї ґрупи найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються орґанізаторами, правителями і керманичами нації.

Рішаючим тут єсть факт, що ці люде стоять в даний момент на чолі нації, що нація їх провід признає і, під їх проводом орґанізована, вона живе, росте і розвивається. Значить ці люде серед своєї нації найкращі, без огляду на це, чи в порівнанні з аристократією инших націй, вони стоять на вищій чи низчій степені цивілізацийного, морального і політичного розвитку. І тому в цім значінню аристократією треба називати і лицарів-феодалів за часів розвитку феодалізму, і двірську французську шляхту за часів абсолютизму, і офіцерів Наполєона, і пруських »юнкерів« часів розвитку Германської Імперії, і фінансову буржуазію, що править сучасною Францією чи Америкою, і російську бюрократію часів Петербурґської Імперії, і анґлійську робітничу аристократію, зорґанізовану в англійських робітничих орґанізаціях, яка поруч старої аристократії починає грати все більшу ролю в національнім життю Анґлії. Так само, як аристократією прийшлось би назвати навіть сучасні російські »совнаркоми«, коли-б вони не пограбували російську націю, а змогли її зорґанізувати і забезпечити їй дальший розвиток, і як предками нової української аристократії стали-б сучасні українські інтеліґентські соціялісти та демократи, коли-б вони своїми республікансько-демократичними політично-орґанізацийними методами зуміли перетворити і зорґанізувати українську етноґрафічну масу в свідому і незалежну націю, коли-б вони здатні були стати тим, чим вони хочуть бути: провідниками і орґанізаторами нації, тоб-то власне національною аристократією!


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.