Москалева крыныця

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Москалева крыныця (1889
Т. Г. Шевченко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний ярижкою. • Існують інші версії цієї роботи: Москалева криниця


МОСКАЛЕВА


КРЫНЫЦЯ


ПОЭМА


Т. Г. Шевченко.


Шевченко Т. Г. Москалева крыныця (1889). Символ №01.png


ОДЕССА
Типографія Е. И. Фесенко, Ришельевская, соб. д. №47
1889.


сторінка

ВЪ КНИЖНЫХЪ И МУЗЫКАЛЬНЫХЪ
МАГАЗИНАХЪ
БОЛЕСЛАВА КОРЕЙВО,

Коммиссіонера ИМПЕРАТОРСКАГО Русскаго Музыкального Общества въ КІЕВЪ. Крещатикъ. № 35, въ ОДЕССА, Дерибасовская, против городскаго сада.

Продаются всѣ музыкальныя сочиненія
М. ЛЫСЕНКА.

Для пѣнія съ аккампаниментомъ фортепіано:

РИЗДВЯНА НИЧЪ. Комико-Лирична опера въ чотырехъ діяхъ (Тема по Гоголю) Текстъ М . Старицкаго. Цѣна 10 руб.

ЧОРНОМОРЦИ. Оперетта у 3 діяхъ. Текстъ по Кухаренку склавь М. Старацкій

Збирныкъ украинскыхъ писень I. выпускъ. цѣна 2 р. 50 к. Збирныкъ украинскыхъ писень II. выпускъ. цѣна 2 р. 50 К. Збирныкъ украинскыхъ писень III. выпускъ. цѣна для хору. Перший десяток

МОЛОДОЩИ Збирныкъ танковъ та веснянокъ. Гры, спивы весилни, дытячи, дивочы, жоночи и мишани. цѣна 1 р. 20 к.

ПЛАЧЬ ЯРОСЛАВНЫ. Частына зъ поемы „Слово о плъку Игореві". Цѣна 50 к.


Кромѣ того въ магазині иміется большой выборъ малороссійских нотъ.


сторінка


МОСКАЛЕВА


КРЫНЫЦЯ


ПОЭМА


Т. Г. Шевченко.



ОДЕССА
Типо-хромолитографія Е. И. Фесенко, Ришельевская, соб. д. №47
1889.


сторінка









Дозволено цензурою. — Одесса 9 іюня 1889 года.


сторінка

МОСКАЛЕВА КРЫНЫЦЯ




(На памьять 7 Мая 1857 року).



Не на Вкраини, а далеко —
Ажъ за Ураломъ, за Елекомъ,
Старый недобытокъ — варнакъ
Мени росказувавъ оттакъ
Про сю Крыныцю Москалеву;
А я, сумуючы спысавъ,
Та рыөму ныщечкомъ додавъ, —
Та невелычку и дешеву
(Звычайне, крадене!) зобгавъ
Тоби поему на спомыны,
Мій друже щырый, мій единый!


І.

Писля велыкои зимы,
За Катерыны за царыци,
Москаль ту выкопавъ крыныцю,
А якъ винъ выкопавъ, то мы
Оце й розскажемо въ прыгоди,
А вы запысуйте; не шкодыть
Такую ричъ и запысать,
Бо се не казка, а былыця,
Або бувальщина, сказать.
Оттакъ пышить: Була крыныця…
Ни, не криниця, а село —
Пышить — давно колысь було
Межы садамы, пры долыни,
Такы у насъ, на Украини,
Було те Божее село.

 Въ сели тому вдова жыла,
 А у вдовы дочка росла
 И синъ малолитокъ.
 Добре маты дитокъ
 Багатому: хвалыть Бога
 Въ роскошахъ; а вбогій
 Вдови не до того
 (Бо залылы за шкуру сала —
 Трохы не пропала)—
 Думала, иты въ черныци,

Або утопытысь.
Такъ жаль маленькихъ дитокъ стало
(Звычайне, маты! — що й казать!)
Та, може, ждався такы й зять,
Бо вже Катруся пидростала:
(Катрусею вдовивна звалась)
Чи викъ же ій продивувать,
Зносыты бривонькы ни за що?
Хиба за те, що сырота?
А красота-то, красота!..
Мій Боже мылый! А трудяще,
А чепурне, та роботяще,
Та тыхе… бачъ и сырота,
А всимъ була на-вдывовыжу;
Бувало, выгляне изъ хыжи,
Якъ тая квиточка зъ росы,
Якъ тее сонечко зъ-за хмары:
Весь похолону, нежывый
Стою, бувало…

 А ни кара,
Ни мукы, кайданы,
Ниже лита, сыну,
Тіи сылы не втомылы....
Оттакъ и загину, —
Такъ, и згыну, — бо дывыся:
Смерти сподиваюсь,
А рыдаю, мовъ дытына,
Якъ я нагадаю
Катерыну… Слухай, сыну,

Мій друже едыный!
Слухай добре, та запысуй,—
Та на Украини
Якъ Богъ тебе допровадыть,.
То розскажы, сыну,
Що ты бачывъ діявола
Своими очыма!...

II.

Такъ, бачышъ, дивонька отта
Росла соби; и роботящый
(Бо всюды сыроты — ледащо)
У наймахъ вырисъ сырота,
Неначе батькова дытына.
Отто жъ, той самый сыротына
У наймахъ, сякъ соби, то такъ
Прыдбавъ сирома грошенятъ,
Одежу справывъ, жупаныну,
Та не видсиль и не видтиль
Купывъ садочокъ и хатыну,
Подякувавъ за хлибъ, за силь
И за науку добрымъ людямъ,
Та до вдовивны навпростець,
Шелесть за рушныкамы!...
Не торгувались зъ старостамы,
Якъ те бува зъ багатырямы,
Не торгувавсь и панъ отець
(На дыво людямтц, та на чудо!):
За тры копы звинчавъ у буддень
Безъ пыхы, такъ, якъ довелось...

Оттутъ-то, голубе мій сызый,
Оттутъ-то, й лыхо почалось.

III.

Уже, лыбонь, писля Покровы
Вертався зъ Дону я, та знову —
(Бо я вже двичи посылавъ
До Дивчыны за рушныкамы)—
Послать и въ третте миркувавъ,—
Та зъ чумакамы, та зъ воламы,
Якъ-разъ въ недилю на весилля
До удовивны прычвалавъ.
Пропало, все добро пропало,
А ни щытынкы не зосталось!...
Пропавъ и я, — та не въ шынку,
А на кобыли... На вику
Вси люде бачять лыхо, сыну:,
Але такого, мій едыный,
Такого лютого — нихто,
Нихто и здалека не бачывъ,
Якъ я, лукавый! А тымъ часомъ
Просохлы очи у вдовы:
Неначе въ Бога за дверыма,

 У зятя та въ сына
 Стара соби спочывае
 А на Катерыну,
 На дытя свое едыне,
 Тилькы поглядає.
 А я въ шынку зъ пьяныцямы

 Душу пропиваю,—
 Та й пронивъ! Запродавъ, душу, —
 И душу, и тило:

Тило катови, а душу...
О, Боже мій мылый!
Хотилося бъ жыть на свити,
Та-ба! треба вчытысь,
Якъ на свити жыты,
А то бытымуть, та й дуже!...
Не знаю, мій друже!...
Чи сатана лыхо коивъ,
Чи я занедужавъ,
Чи то мене злая доля
Привела до того!...
Такы й доси ще не знаю,
Не знаю ничого...
Знаю тилькы, що тверезый,
(Бо вже а ни вина,
Ни меды, ни оковыта
Не пылыся, сину)!...
Оттаке-то сподіялось!
Вмеръ, батько и маты,
Чужи люды поховали,
А я, мовъ проклятий
Той Іуда, одрынутий
И людьмы и Богомъ,
Тиняюся, ховаюся —
И дійшло до того;
Що я, въ-ночи пидкравшыся,

Ажъ гулькъ!.. одъ матушкы-царыци,.
Такы изъ самой столыци,
Прыйшовъ указъ — лобы голытъ.
Се въ першый разъ такый указъ
Прыйшовъ зъ Московщыны до насъ,
Бо на Вкраини въ насъ бувало
У козакы охочи йшлы,
А въ пикынеры вербувалы —
Та тежъ охочыхъ... На сели
Зибралася громада радыть —
Кого голыть у москали.

 Порадылы громадою —
 И вдовыченка ледащыцю
 Забили въ скрепыцю,
 Та й повезли до прыёму!
 Онъ-яке твориться
 На симъ, свити! яка правда
 У людей, мій сыну!.
 Така й доси, я думаю,
 Въ насъ, на Украини;
 Та другом и не буде
 Вь невольныкахъ-людяхъ

V.

„Ни вже,“ каже, „добри люде,
Не такъ воно буде,
Оттакъ хиба!“ Максымъ каже:
„Яки зъ мене люде
У наймытахъ! Иду служыть;

Нехай”, каже, „вдовынъ сынъ
Та не стане пидъ аршынъ,
А я стану“.
 Изъ прыёму
Вернувся до дому.
До матери вдовыченко;
А Максымъ зъ прыёму
Пишовъ соби у москали,
Помолывшысь Богу.
Мени полегшало, — а зъ чого,
Зъ чого полегшало мени?
Зъ того, що ворога не стало..
Якого жъ ворога, мій Боже!
Моя пекельная душа
Кого боялася? Максыма!
Ни, не Максыма, а когось.
Когось боялася проклята:
Люценерови служила
Та ёго й страшылась!..

VI.

Черезъ годъ отто, й велыка
Зима наступыла;
До зеленой недили
Въ байракахъ билилы
Снигы били,— тоди жъ отто
И Очаковъ бралы
Москали; а Запорожжя
Перше зруйнувалы
Розбрелося товариство

(А що то за люде
Булы тыи запорожца —
Не було й не буде
Такыхъ людей!..)

 Пидъ Очаковъ
Погналы й Максыма:
Тамъ-то ёго скаличено,
Та й на Украину
Повернено зъ одставкою.
Бачышъ, праву ногу,
Чи то ливу, пидстрелеио...
Мени не до того
Було тоди: знову люта
Гадына внылася
Въ саме серце; кругомъ ёго
“Трычи обвылася,
Якъ той Иродъ... Що тутъ робыть?
Не дамъ соби рады;
А Максымови крывому
Ничого не вадыть:
Шкандыбае на мылыци
И гадкы не мае;
А въ недиленьку святую
Мундыръ надивае,
И медаль и хрестъ прычепыть,
И заплете косу
Та ще й борошномъ посыпле...
(Я не знаю й доси,
На-що воно москали ти

Косы заплиталы,
Мовъ дивчата, та святее
Борошно псувалы?...
На играшку, я думаю —
Такъ соби абы-то!)
Отто ж було, мовъ генералъ
Максымъ сановыто
Прыбереться у недилю
Та й пошкандыбае
У храмъ Божый: на крыласи
Стане та й спиває
Зъ дякомъ такы, а то возьме
Та ще й прочытае
Апостола середъ церквы
(Вывчывся чытаты
У москаляхъ). Непевный бувъ
Максымъ оттой, брате, —
Та трудящый, роботащый,
Та тыхый до-того,
Та ласкавый... Було тоди
Ниже а никого
Не зачепыть ниже диломъ,
Ниже якым словомъ!..
„И таланъ, и безталання —
Все,а“ каже, „видъ Бога,
Вседержытеля святого,
А бильшъ ни видъ кого...“
Преблатый бувъ мужъ на свити
Максымъ оттой, сыну;
А я! а я!... не вымовлю,

Моя ты дытыно!..
Я... вбывъ ёго!.. Постривай лышъ,
Трохы одпочыну,
Та тоди вже...

VII.

 Такъ, ты кажешъ,
Що бачывъ Крыныцю
Москалеву, що ще й доси
Берутъ зь ней воду?
И хрестъ, кажешъ, коло шляху
И доси Господній
Стоить соби на роздолли;
А не розсказалы
Тоби люде тамъ ничого?...
Вже повымиралы
Тыи люде, мои свидкы,
Праведный люде;
А я й доси караюся
И каратысь буду
Й на тимъ свити...
 Ось послухай,
Доводыть до чого
Сатана той душу нашу:
Якъ не схаменеться
Та до Бога не вернеться,
То такъ и ввипьесться
Пазурамы въ саме серце...
Ось слухай же, сыну,
Про Максыма праведного!

Було не спочыне
Николы винъ, а въ недилю,
Або въ яке свято,
Бере свитый псалтырь въ рукы
Та й иде чытаты
У садочокъ (у садочку
Тамъ, у холодочку,
Катерыну поховалы...)
Отто жъ у садочку
За упокой души іи
Псалтырь прочытае.
Потимъ соби тыхесенько,
Тыхо заспивае
„Со святымы,“ та й заплаче,
А потимъ помьяне
„О здравіи“ тешу зъ сыномъ,—
И веселый стане:
„Все одъ Бога,“ скаже соби:
„Треба викъ дожиты!
Оттакый-то мужъ праведный
Бувъ винъ на симъ свити;
А у буддень, — то винъ тоби
Не посыдыть въ хати —
Все нышпорыть по надвирью:
„Треба работаты,“
Було скаже по-московськи,
„А то, лежа въ хати,
Ще опухнешъ“. Та взявъ якось
Заступъ и лопату,
Та й пишовъ соби у поле

Крыныцю копаты.
„Нехай," каже, „колысь люде
Будуть воду пыты,
Та за мою гришну душу
Господа молыты“.
Выйшовъ въ поле, геть одъ шляху
У балку спустывся,
Та й выкопавъ пры долыни
Глыбоку крыныцю.
(Не самъ одынъ: толокою
Ёму помагаты
И добри люде прыходылы
Крыныцю копаты).
И выложывъ цямрыною,
И надъ шляхомъ въ поли
Высоченный хрестъ поставывъ:
Зове его роздолля
Шырокого було выдно;
Се, бачышъ, для того,
Щобъ знать було, що крыныця
Есть коло дорогы,
Щобъ заходылы зъ крыныци
Люде воду пыты,
Та за того, що выкопавъ
Богу помолытысь.

VIII.


А теперь уже,— онъ бачышъ,
Доходыть до чого! —
Що я стратыть намиряюсь

Максыма святого...
Оттаке-то! А за вищо?
За те, за що Кавнъ
Убывъ брата Праведного
У свитлому раю.
Чи то було у недилю,
Чи въ якее свято,
(Слухай:, сыну, якъ навчае
Сатана проклятый!)
„Ходимъ,“ кажу, „Уласовычъ,
На твою крыныцю
Подывытысь“.— „Добре,“ каже,
„Ходимо напытысь
Воды зъ ней погожои“.
Та й пишлы обое,
И видерце и вижечкы
Понеслы зъ собою.
Отъ, прыходымъ до крыныци;
Я першъ подывывся —
Чи глыбоко. „Власовычу!“
Кажу, „потрудыся
Воды достать; я не вмію“.
Винъ и нахылывся,
Опускаючы видерце;
А я... я за ногы
Вхопывъ его, та й укынувъ
Максыма святого
У крыныцю...
 Оттаке-то
Сотворывъ я, сыну!

Такого ще не творылось
Въ насъ на Украини,
Та й николы не сотворыться
На всимъ свити, брате!…
Всюды люде, а я одынъ —
Діяволъ проклятый!..

IX.

Черезъ тыждень вже вытяглы
Максыма зъ крыныци
Та у бальци й поховалы;
Чималу каплыцю
Поставылы громадою,
А ёго крыныцю
Москалевою назвалы…
Отъ тоби й былыця
Про ту крыныцю москалеву,
Нелюдська былыця.
А я… пишовъ у Гайдамакы
Та на сибири й опынывсь,
(Бо тутъ Сибиръ була колысь)…
И пропадаю, мовъ собака,
Мовъ той Іуда… Помолысь
За мене Богу, мій ты сыну.
На тій преславній Украини,
На тій веселій сторони
Чи не полегшае мени?.

1857. Новопетровское укрѣпленіе.



сторінка

В КНИЖНЫХ МАГАЗИНАХЪ
И. А. РОЗОВА

КІЕВЪ, Крещатикъ , домъ Марръ.

ОДЕССА. Дерибасовская ул., противъ городского сада.

Продаются слѣдующія книги:

БИЛЕЦКІЙ — НОСЕНКО. Горпинида, чи вхопленная Прозернина, жартливая поэма. Въ 3 писняхъ. Кіевь, 1871 г.. ц. 30 к.

ЕГО-ЖЕ. Гостинець землякамъ. Казки слипого бандуриста, чи спивы объ ризнихъ ричахъ. Кіевъ. 1871 г., ц. 1р.

ЕГО-ЖЕ. Приказки Въ чотирохъ частяхъ. Кіевь. 1871 г., ц. 2 р. 50 коп.

ГАЛКА ІЕРЕМІЯ. (Костомаровъ) Збриныкъ творивъ. Одесса. 1875 г., ц. 1 р. 75 коп.

ЕВГЕНЬЕВЪ В. Розмовы. Кіевь. 1873 г., ц. 30 коп.

ЗНАХАРКА. Оповидання Днипровои Чайкы. Одесса. 1835 г., ц. 5 коп.

КОТЛЯРЕВСКІЙ И. П. Полное собраніе сочинений. Изданіе безъ пропусковъ. 1889 г., ц. 75 к.

ЕГО-ЖЕ. Наталка Полтавка. Украинская оперетта въ двохъ діяхъ. 1831 г., ц. 25 коп.

ЕГО-ЖЕ. Москаль Чаривныкъ. Малоросійскій водевиль въ одни діи. 1889 г., ц. 25 кон.

ЕГО-ЖЕ. Вергиліева Энеида. На украинску мову перелыцевана. 1889 г., ц. 50 коп.

КОЦИНИНЬСКІЙ А. Писни, думки и шумки руського народа на Подоли, Украини и въ Малороссіи. Опысани и переложени пидъ музыку. Кіевь. 1885 г., ц. 50 коп.

ЛЕВИЦКІЙ М. С. Повисти. 1874 г., ц. 1 р. 50 коп.

ЛИСЕНКО М. Чорноморци Оперетта въ 3 картынахъ. Музыка М. Лисенка по Кухаренку. Кіевь 1885 г., ц. 25 коп.

НЫВА. Украинській литературный збирныкъ. Одесса. 1885 г., ц. 1 р.

ОССОВСКІЙ Г. Мотруня. Оперетка въ 1 мъ дійстві и на малороссійскомь языкѣ. Подражаніе французскому. Житомиръ. 1867 г., ц. 60 к.

ОЧЕРЕТЯНЫЙ Н. Оповидання. Кіеві. 1881 г., ц. 10 к

ПИСКУНОВЪ Ф. м. Малороссійско-Червонорусскій словарь живаго и актоваго языка. Пзд. 2-е. Кіевь. 1882 г., ц. 1 р. 50 к.

РАЕВСКІЙ П. Сцены и разсказы изъ малорусскаго народнаго быта. Третья книжка, 2-е нзд. 1887 г., ц. 75 к.

РУЦИНСКІЙ В. Голосъ украины (послі-1861 года). Кіевь, 1872 г., ц. 60 к.

СТАРИЦЬКІЙ. Рада, украинській альманахъ. Частына перша на 1883 рикъ, ц. 2 р. Частына друга на 1881 рикъ. ц. 1 р. 30 к., г. Кіевь.

ЕГО-ЖЕ. Утоплена. Оперета въ 3 діахь, 4 картынахъ. Одесса. 1885 г., ц. 40 к.

Кромѣ того имъется большой выборъ малорусскихъ книгъ.
Въ магазинаъ И. Розова и Б. Корейво и въ
других книж. магазин. Одессы продаются:

Ныва, украинській альманахъ. Одесса 1885 г. ц. 1 р.

Оповидання про комахъ. О. Степовика. К. 1883 г. 50 коп.

Общепонятные разсказы о полезныхъ и вредныхъ насѣкомыхъ. О. Степовика. 1883 г. п. 50 к.

Простые разсказы о садоводствѣ, огородничествѣ и полеводствѣ, составилъ А. Комаровъ. ц. 30 к.

Народная школа. Руководство для учащихъ, составилъ А. Комаровъ ц. 80 к.

Обзоръ фонетическихъ особенностей малорусской рѣчи. В. Науменко. К. 1889 г. ц. 60 к.

На Вкраини. Виршы и письни И. Тарасенко. К. 1889 г. ц. 40 к.

Антигона. —  Софокла. Перевіршувавъ П. Н. 1885 г. ц.

Москалева крыныця. Поэма Т. Шевченко. Одесса 1889 г. ц.

Княжна. Поэма Т. Шевченко. Одесса 1889 г. ц. 40 к.

Назаръ Стодоля. Дія Т. Шевченко. Одесса 1889 г ц.



сторінка

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.