О руський унїверзитет у Львові/Авдиєнция в справі руського унїверзитету
| ◀ Ваша Ексцелєнциє! | О руський унїверзитет у Львові Авдиєнция в справі руського унїверзитету |
В справі руського унїверзитету ▶ |
|
в справі руського унїверзитету.
В депутациї наукового товариства ім. Шевченка, висланій до Відня в справі руського унїверзитету у Львові, брали участь члени товариства: рад. дв. проф. д-р Горбачевський і проф. д-р Пулюй з Праги, проф. д-р Смаль-Стоцький з Чернівцїв і посли до ради державної Романчук і Барвінський. Тая делєґация була на послуханю у Його Ексц. мінїстра осьвіти д-ра фон Гартля дня 26-го сїчня 1902 року.
Рад. дв. д-р Горбачевський передав мінїстрови мемориал і сказав у своїй промові, що в послїдному столїтї істориї культури руського народу у всїх його верствах і всюди, де живуть Русини, нїколи ще не було такого душевного зворушеня, як тепер, коли повстала думка основаня руського унїверзитету, котру то думку всюди принято з великим одушевленєм. Під такий час мусїло і наукове товариство ім. Шевченка у Львові зазначити своє становиско в тій справі і поручило своїм делєґатам, передати Вашій ексцелєнциї дотикаючий ся справи мемориал.
Правда, що Русини що-до своїх змагань культурних вже нераз заводу зазнали, бо високе правительство вже нераз оправдані їх жаданя не сповнило а все на час пізнїйший відсувало. Мимо того депутация ще раз предкладає Вашій ексцелєнциї петицию основаня руського унїверзитету, в надїї, що ся справа тепер буде корисно полагоджена, тим більше, що тут ходить тілько о культурне дїло та о пекучі культурні потреби Русинів, що зовсїм не йдуть в супереч інтересам держави, а напротив вийшли-б на її добро.
Сповняючи свій посольський обовязок, депутация просить Його ексцеленцию, щоб докладно розглянув справу основаня самостійного руського унїверзитету і причинив ся до корисного рішеня тої справи.
У відповідь на се висказав мінїстер д-р Гартель поперед всього свій жаль, що в Австриї культурні питаня звязані з полїтикою, з чого виходять великі трудности для розвязки тих питань. Крім того залежить основанє окремого руського унїверзитету у Львові від двох річий: чи будуть на се потрібні гроші і чи є достаточне число науково вишколених сил, що могли-б обняти руські катедри. Що-до грошевих кредитів, то се не дїло ресорту мінїстра осьвіти, але може бути, що держава знайшла-б на се потрібні капітали. Щож до обсадженя катедр, то після інформациї, удїленої мінїстрови його дорадником, (цїкавоб знати котрим? Цьвіклїнським чи мінїстром Пєнтаком?) нема у Русинів достаточного числа фахових людий. Обсадженє катедр се не легка річ, бо навіть на нїмецьких унїверзитетах тяжко інодї знайти відповідні сили для опорожнених катедр. Під такими обставинами мінїстер готов, поки-що, давати стипендиї таким руським кандидатам, що схочуть приготовлюватись до академічної кариєри.
Після тої заяви мінїстра сказав проф. д-р Пулюй, попросивши о слово: Як Його ексцелєнция запримітили, то се правда, що не рідко так буває, що і на нїмецьких унїверзитетах дуже тяжко знайти відповідні сила для опорожнених катедр, хоч унїверзитети вже є, тай не бракує їм средств, щоб виховати нове поколїнє людий науки, а те молоде поколїнє завсїгди має певні вигляди, що може колись таки дочекатись катедр, які вже є. Длятого і не повинно-б нїкого дивувати, колиб для руського унїверзитету, що має бути доперва оснований, не для всїх катедр знайшлись відповідні наукові сили. З другого боку не так то й лихо стоїть річ між Русинами з тими науковими силами, як се Його ексцелєнциї дорадник його представив, і нехай буде бесїдникови вільно вказати тільки на тих фахових людий, що з немалими успіхами працюють на нїмецьких, польських, росийських і чеських унїверзитетах.
До того-ж ще й руська академічна молодїж майже самі незаможні люди, що, скінчивши академічні студиї, примушені братись за такі практичні званя, що їм забезпечують житє. При дуже малих виглядах для науково осьвічених Русинів добитись колись до катедри, буде й кожному розумно, що інтелїґентні Русини тільки зовсїм виїмково можуть пускатись на непевні шляхи висшої науки, на яких тільки найвитревалїйші і найспосібнїйші з них могли досї дочекатись катедр на чужомовних унїверзитетах, де і пропали для свого народу. Бесїдник пересьвідчений, що по тій дорозї, на яку пан мінїстер, виявляючи Русинам свою прихильність, вказує, і під такими обставинами, які тепер склались на львівському унїверзитетї, і за 100 років не дочекатись руському народови свого окремого унїверзитету. Алеж на такий предовгий час руська нация не може зректись благодатних овочів всесьвітних наук. В минувших віках могли народи жити в невіжі і все таки зберегати себе, але тепер мусить кождий нарід пропасти, котрий лишить ся культурно позаду.
Згадавши опісля про подїї на львівському унїверзитетї і розказавши про громадну еміґрацию руських академіків, котрої причину певні польські круги шукають в аґітациї, просив проф. Пулюй, щоб мінїстер розважив, чи се можлива річ, так тілько в дорозї аґітациї намовити більше як 600, по більшій части незаможних студентів, котрі лєкциями на хлїб щоденний заробляти мусять, щоб такі люди розійшлись по чужих містах, з певною думкою, що не мавши там жадних заробітків, прийдеть ся їм в бідї та нуждї жити.
Причиною громадньої еміґрациї студентів є найперше зневага руського слова львівського зі сторони унїверзитету, деяких дальше теперішних нехтованє державцїв прав, даних правительствами Русинам на унїверзитетї, і не менше того, саме поступованє академічного сенату львівського унїверзитету, котрий критичного часу звернув ся до польської молодїжи з покликом, взиваючи її, щоб вона, памятаючи на шлюбне своє слово, з цїлою рішучостию боронила там якихсь, близше неозначених «привілєїв», і берегла повагу і достоїньство «своєї Alma Mater» проти обявів «дичі» руської молодїжи.
Бесїдник просив опісля мінїстра розсудити ласкаво, чи під такими обставинами громадна еміґрация руських студентів не була конечностию, і чи не годить ся звинити той поступок їх, над котрим руська нация має найбільшу причину висказата свій жаль. Для бесїдника нема ще й жадного сумнїву, що колиб прийшло було до бійки між обома таборами академічної молодїжи, то і прийшла-б конечність вмішаня оружньої сили, та що в такому случаю Русини були-б не тілько побіджені переважною силою, але напятновано би їх ще як «гайдамаків». На такі проби кулаків шкода руської молодїжи, тому то вони й еміґрували.
На те відповів мінїстер: Він признає, що знамениті руські вчені працюють на ріжних унїверзитетах, але се ще питанє, чи ті вчені були-б готові пійти на руський унїверзитет, якби їх туди покликано. Що-до заявленя академічного сенату, то воно було простоване не до польської, але до всьої молодїжи. (Коли до всьої, то проти кого?)
Щож до питаня язикового, то мінїстерство візвало академічний сенат і ц. к. намісництво у Львові, щоб висказали свою думку, а рада мінїстрів старатиметь ся, як найскорше полагодити сю справу.
Після того сказав проф. Пулюй, попросивши ще раз слова, що хочби системізовано на утраквістичному унїверзитетї у Львові всї паралєльні руські катедри, то й тодї, здаєть ся, не буде мир запевнений, бо після досьвідів зроблених в Чехах, не може бути спокою між двома національними таборами на унїверзитетї, поки оба і що-до місця не будуть розлучені, і поки таким чином можливість національних задерок не буде усунена. Воно-ж і для державних фінансів майже однаково, чи професори побирають плату на двох окремих унїверзитетах, а студенти вчать ся у двох окремих менших будинках, чи в одному, відповідно більшому будинку.
На се відповів п. мінїстер: «Ми не думаємо про утраквістичний унїверзитет, але що до обтяженя фінансів, то рахунок не зовсїм вірний».
Після тої розмови попрощав мінїстер прихильно делєґатів.
В понедїлок 27 сїчня була депутация ще в мінїстра-президента дра фон Кербера. Авдиєнция була визначена як-раз перед конференциєю мінїстрів з одним парляментарним сторонництвом, в наслїдок чого і авдиєнция тревала тілько коротенький час.
Рад. дв. проф. Горбачевський передав по коротенькій промові мінїстру-президентови такий самий мемориял, після чого д-р фон Кербер сказав, що він не може робити инших обіцянок, як мінїстер осьвіти.
По тій заяві мінїстра розказав ще проф. д-р Пулюй коротко про відносини на львівському унїверзитетї і про еміґрацию руських студентів.
Після того згадав мінїстер-президент про польські уличні бучі у Львові, до яких і військо мусїло мішатись, про котрі то бучі мінїстра-президента телефоном увідомлено, і сказав, що теперішні відносини у Львові неможливі. Тим і скінчилась авдиєнция.
Прага 9-ого лютого 1902.
Рад. дв. проф. д-р Горбачевський. – Проф. д-р Пулюй.