Перехресні стежки (19??)/V

by Іван Франко

◀ IV

Перехресні стежки Іван Франко V

VI ▶

Ляйпціґ: Українська Накладня

V.

Др. Рафалович швидко мав нагоду переконати ся, що Стальський не пересолив, говорячи, що місто збудоване дуже акустично. Відповідно до принятого звичаю, йому прийшло ся зробити візити у всїх гонораціорів^[1] міста. Він був у президента суду, потім у старости, потім у бурмістра^[2]; далї пішов до віцепрезидента суду, до податкового інспектора й до директора ґімназії; потім прийшлось обійти всїх судових радників по старшинї, бути у латинського й руського пароха, в комісаря від староства, в декого з лїкарів і декого з ґімназіяльних учителїв, і, вкінцї, в колєґів-адвокатів, у нотаря і у виднїйших міських купцїв та багачів. І він міг завважити, що наскілько жіноча часть товариства дуже зацїкавлена ним і приймає його надзвичайно чемно, як кавалєра й дуже добру партію, настілько »урядові шпички« (так перекладав Стальський нїмецький термін Spitzen der Behörden) виявляли супроти нього певну добродушну протекційність, а деякі в чотирі очі давали йому дружні поради й науки. Староста мовив:

— Тїшу ся дуже, що наш повіт дістав такого здібного адвоката, але… Пан меценас не візьмуть менї того за зле, коли скажу по щирости… Я старий чоловік і хотїв би мати в повітї спокій in politicis. Жадних там віч, зборів, читалень, аґітацій, товариств. Я чув, що пан меценас мають трохи демаґоґічні амбіції. Прошу не гнївати ся, кажу, що думаю. Я просив би дуже й дуже, щоб менї не теє… Я мусїв би виступити проти того як найгострійше, і в такім випадку не сумнїваю ся, що й канцелярія пана меценаса мусїла б потерпіти. А користи з того й так не буде нїякої. А я, обіймаючи власть у повітї, присяг собі, що доки жию, то піддержу авторитет влади без ущербу й отсе, Богу дякувати, двацять лїт стою, як той журавель на своїй сторожі. Прошу, пане меценасе, до побачення, і нехай се буде між нами, але памятайте, не робіть менї неприємности!

Пан президент суду мовив:

— Дуже менї приємно… Щиро рад… Справдї, по вашій першій розправі я сказав до прокуратора: »Ну, з таким оборонцем — то приємно провадити розправу, нїколи не дасть заснути«. Їй-Богу! Тільки… даруйте, пане меценасе… ви тут у містї чужі, не обзнайомлені з відносинами, а те, що ви наняли помешканнє в домі Ваґмана… Прошу дарувати! Не хочу, щоб ви підозрівали мене в бажанню образити вас, але по щирости мовлю вам, се може дати причину до ріжних поголосок. Не перечу, помешканнє для вас догідне, але той Ваґман — ви, може, сього не знаєте, — то найтяжша пявка в нашім повітї, лихвар, чоловік, що не цураєть ся найбруднїйшого ґешефту. Особливо він любить закидати сїти на урядників і адвокатів. Уже три многонадїйні ад'юнкти пропали через нього: один залїз у довги й повісив ся, два другі посунули ся до дефравдацій і фальшовання документів, і були прогнані зі суду. Прошу вас, остерігайте ся того чоловіка!

Податковий інспектор, старий кавалєр, чоловік жовчний і злий на язик, по перших привитаннях і байдужих фразах, відразу скочив на сю саму тему:

— Ха, ха! Чув я, чув, що пан »презус« остерігав вас перед Ваґманом. Не хочу боронити Ваґмана — зрештою, думаю, що пізнаєте його близше, в усякім випадку варта, цїкавий чоловік, хоч і лихвар. Але пан »презус« має рацію, що остерігає перед ним, бо ті всї три многонадїйні ад'юнкти — правда, він так називав їх? — то його кузени! Ну, ад'юнктом не був із них жаден, се вже евфемізм пана »презуса«. Тільки один скінчив із бідою права^[3] і був на судовій практицї, і той повісив ся, але не через Ваґмана, а більше з вини самого пана »презуса«, що не хотїв поплатити його фальшованих векслїв; а два иньші, то прості голодранцї, писарчуки, нероби та злодюги, не варті тої гиляки, на котрій слїд би їх повісити. Вони й тепер під протекторатом пана »презуса« ґрасують^[4] по повітї й займають ся покутним^[5] писарством. Надїюсь, що у своїй практицї швидко наткнете ся на тих пташків. Було б дуже добре, як би ви якнебудь повкручували їм голови, бо то небезпечні індивідуа, правдиві опришки!^[6]

Директор ґімназії, дім котрого як правдивий квітник красував ся чотирма дорослими паннами, захвалював Рафаловичеві приємности сїмєвого життя й запрошував його приходити що-недїлї в вечір на чайок.

За те руський парох, у котрого також були три панни, остерігав його перед директорським чайком. Директор, ґенеральний шпіцель^[7] у містї, на всїх пише доноси до намісництва^[8], своїх учителїв переслїдує як своїх найтяжших ворогів, особливо жонатих і тих, що не хочуть бувати в нього. Його доньки, хоч Русинки по батькові, завзяті польські шовінїстки, зрештою, дївчата без освіти, кокетки і вже ославлені в містї численними романсовими^[9] пригодами. »Прошу вас«, — говорив о. парох з обуреннєм, — »се вже крайнїй скандал, як вони деморалїзують ґімназіяльну молодїж. Жаден старший і пристойний^[10] ґімназист не уйде їх кокетерії, а торік один, здібний хлопець і порядних батьків син, утопив ся, занедбавши ся через одну з них у науках і не здавши матури^[11]«.

А латинський пробощ^[12] оказав ся ще лїпше поінформованим. Він мовив:

— Прошу не гнївати ся, пане меценасе, — ви давно знайомі з паном Стальським?

Меценас витріщив очі.

— Прошу не дивувати ся! Ви з ним часто сходите ся, він буває у вас, хвалить ся вашою знайомістю. Не знаю, чи ви знаєте докладно сього пана, і навіть навпаки, хочу допускати, що він підлизуєть ся вам, хоче втерти ся в вашу приязнь, щоб визискати вас для якоїсь своєї цїли. Отже вважаю потрібним остерегти вас перед ним. Се небезпечний чоловік. Се поперед усього глибоко неморальний чоловік. Поминаю вже те, що не ходить до костела, що від десятьох лїт не сповідав ся — се може болїти мене, як тутешнього духовного пастиря, але може в ваших очах не мати доказової сили. Але прошу вас, пане меценасе, те, як він поводить ся зі своєю жінкою, то таке дике, таке нелюдське, що я не розумію, як чесний чоловік може подати йому руку.

Др. Рафалович ще дужше витріщив очі.

— Я розумію, вам дивно, що я зачав говорити про такі річі, — поспішив поправити ся ксьондз-пробощ. — І, справдї, на першій візитї слїд було б говорити про щось приємнїйше. Ну, але то вже така моя натура: що на думцї, те й на язицї. А доля тої бідної Стальської дуже лежить менї на серцї.

— Але ж отче-канонїку^[13], — промовив др. Рафалович, — я отсе тільки перед кількома днями припадково довідав ся, що Стальський жонатий, а як виглядає його жінка, й як він жиє з нею — Їй-Богу, не маю найменьшого поняття!

— Вірю, вірю, — мовив ксьондз-пробощ, — і длятого не хочу розмазувати сеї неприємної теми. Може, ще коли буде нагода побалакати про се. А тепер — як собі знаєте. Я остеріг вас, сповнив обовязок свойого сумлїння, а ви вже міркуйте собі, як знаєте.

Оттакі остереження в найріжнїйших точках збирав Євген на кождій візитї, і, обійшовши всїх міських гонораціорів, він мав таке почуттє, немов би відбув мандрівку по якійсь cloaca maxima.

»Така невеличка купка тих матадорів^[14],« думав він собі, »а стілько в них на душі й на сумлїнню поганї, стілько злости і взаїмних ураз! І вони живуть якось у тій затроєній атмосфері й не дуріють, не топлять ся! Та що найінтереснїйше, що кождий бризькає жовчею на свого ближнього з великої любови, обкидає його болотом із найчистїйшої прихильности, підрізує його добру славу зі щирої гуманности й наповнює твої вуха поганню з найчемнїйшими перепросинами. І се все при першій візитї! Що ж то буде далї, коли обживемо ся і десь-колись наступимо один одному на нагнїтки?«^[15]

Йому робило ся страшно на думку, що й його, може, жде та сама доля: бовтнути ся з головою в отсе каламутне озеро й потонути в ньому з душею й тїлом. Та в нього були свої пляни роботи, що додавали йому відваги. Він постановив собі як найменьше стикати ся з сим товариством і витворити довкола себе иньший світ, иньше товариство, хоч би се мали бути прості передміщани та селяни. Він мав намір розпочати просвітну роботу, а далї й полїтичну орґанїзацію в повітї, стягати сюди помалу добірні інтелїґентні сили, витворити хоч невеличкий, та енерґічний центр національного життя, — і се додавало йому духа серед важкої канцелярійної працї й серед того струпішілого та заплїснїлого товариства.

——————

1. Видатнїщі люде, почесніщі, представники, влади, урядів, лїкар, пан-отець, нотар і т. д.
2. Городський голова
3. Правничий (юридичний) факультет унїверситету
4. Увихають ся, вештають ся (зі шкодою для когось)
5. Ті, що не мають дипльомів, десь »по кутах« укладають людям прохання, і з того живуть
6. Гайдамака, розбійник
7. Шпиг
8. Намісництво — найвища полїтично-адмінїстраційна влада в Галичинї, відповідає рос. ґубернаторству
9. Любовними
10. Гарний собою, поставний
11. Атестат зрілости
12. поль. слово — парох
13. Латинські ксьондзи звичайно діставали в Галичинї від своєї влади відзнаки благочинного (крилошанина, канонїка), щоб мати повагу у своїх прихожан і тим могти успішно суперничати з українськими пан-отцями.
14. Визначнїщі люде — вживаєть ся в іронїчному значінню
15. Мозіль, намулений на пальцях у ноги тїсним черевиком