Повна збірка веселих віршів/Подорож до Єрусалима
| ◀ Штукою знайшов | Повна збірка веселих віршів Приказки про Жидів Подорож до Єрусалима |
Мошкова пісня ▶ |
|
Межи нашими Жидами
Поголос пустив ся,
Що нїби то в Русалимі
Месіяш родив ся…
І зібрало ся аж десять
Грубих бородатих,
Грубих десять арендарів
Та самих богатих.
І зібрались в Русалиму,
Скриньку гроший взяли,
В проводатарі для себе
Чумака наняли.
Дають йому свою скриньку
І в перед пускають,
А за ним самі поважно
В поход виступають.
Ідуть, сопуть арендарі,
Жаден нї словечка…
Аж ось в ночи забілїла
Перед ними гречка…
„Чи бачите, — чумак каже, —
Як білїє море?”
А Жиди всї: „Вей мір, вей мір!…
Лихо нам та горе!”
— „Яке лихо, — чумак каже:
Підіймайте поли!
Ви пройдете через море,
Нїби через поле!…
Лиш за мною як у око,
А то буде й амінь!…
В саму прірву, аж до біса
Підете, як камінь!”
Захиталась під ногами
Зарошена гречка…
Ідуть Жиди, аж трясуть ся,
Жаден нї словечка…
Вийшли з гречки арендарі,
Аж і лїс видати.
Ідуть вони аж до лїса,
Стають ночувати.
Поставали Жиди на ніч,
Став один ходити —
Чи де який не згубив ся,
Хоче полїчити…
Ходить, ходить, Жидів лїчить —
Тілько девять має…
А себе самого дурень
То і забуває.
Становить ся сам у лаву,
Другий виступає:
Лїчить, лїчить, не долїчить,
І все девять має…
Всї лїчили, але жаден
Дурень бородатий
Не згадає, не зміркує
Що він сам десятий…
Не зміркують арендарі,
Нїчого робити —
Ідуть вони до Івана,
Просять полїчити.
Полїчив він, втихомирив,
Пора-б спочивати…
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?”
— „Так, Іванцю, положи нас,
Щоб вовк не почуло,
Щоб всї були в серединї,
А з краю не було!…”
— „Добре, — каже, — арендарі!
Я вже й місце маю:
Як уложу, то не буде
Нї жадного з краю…”
А там саме на полянї
Груша зогнивала,
А під нею прездорова
Комашня стояла.
Іде чумак до комахів
Із орендарями,
Розкладає на-около
Жидів головами.
„Та глядїть же, — промовляє, —
Лежіть, Жиди, тихо!
А то послї почуєте,
Яке буде лихо!…”
Пішов і сам постелив ся
Під зеленим дубом
І заснув собі до раня
Кохано та любо.
А тим часом арендарів
Обсїли комахи…
Гризуть, їдять на всї боки, —
Мовчать сїромахи.
Гризли, гризли на всї боки
З вечера до раня;
Нагризли ся собі в волю
Та до вподобаня…
Пробудив ся чумак рано,
Жидів оглядає.
„А що? добре було спати?”
Жидову питає.
— „Ай, Іванцю, що тут було?
Яке було лихо?
Але ми, таки розумні,
Всї лежали тихо!…”
— „Тілько й щастя, арендарі,
Що тихо лежали,
А то були-б вас до лиха
Всїх позаїдали…
Уставайте-ж, арендарі,
Та молїть ся Богу!
Роса впала, зійшло сонце —
Пора у дорогу!”
Повставали арендарі,
Богу помолились
І снїдати не снїдали,
В дорогу пустились.
Ідуть вони за Іваном
В лихую годину
Через нетрі, через пущі,
Та через тернину.
І де вже їх не носила
Нечистая сила!
А все таки серед лїса
Нічка захопила.
Смерклось добре. Стало темно.
Треба ночувати.
„А що мої арендарі,
Де будете спати?”
— „Іваночку, голубчику!
Кажуть Жиди грубі, —
Сеї нічки ночувати
Хочемо на дубі”.
І полїзли аредарі
На верх дуба спати,
Ще й говорять чумакови
Гиляки обтяти…
А чумак обтяв гиляки,
Ще й капця одному,
Узяв собі скриньку з грішми
Тай пішов до дому…
Зійшло сонце по-над лїсом —
Жиди не злїзають,
Як ворони на гиляках,
Чумака чекають.
Просидїли до полудня
Все Івана ждали,
Але його нема й духу,
Поминай як звали!…
Починають арендарі
Самі міркувати,
Як їм грубим арендарям
З дуба позлїзати.
Присудили, щоби Лейба
За гиля вчепив ся,
Щоби Лейбі грубий Мошко
За ноги вхопив ся;
Щоб за Мошка взяв ся Гершко,
Щоб за Гершка Хаїм…
„Як вчепим ся, — кажуть,-— разом,
То всї позлїзаєм…”
Бере Лейба за гиляку,
Що сили вчепив ся,
По нїм злазить грубий Мошко,
За нього вхопив ся.
По Мошкови злазить Героїко
І його хватає,
По них решта арендарів
Повзає, злїзає.
Кричить Лейба, репетує —
Не може тримати.
Але йому Мошко радить
Руки поплювати…
— „Поплюй руки, поплюй руки!”
Жиди бормотїли,
Але Лейба ще не плюнув,
Як всї полетїли!…
Щось з годину арендарі
Покотом лежали!
Прочумались, як з похміля —
Ледви повставали.
Повставали арендарі;
Всї були хороші —
І без хлїба й без одежі
Та ще і без гроший.
Беруть вони, за Мойсея
Лейбу обирають,
І холодні і голодні
В похід виступають.
І пішли Жиди голодні,
І йшли день і нічку,
Аж наткнулись перед сьвітом
На глибоку річку.
Наткнули ся тай ґерґочуть,
Що мають пригоду.
Але Лейба десь наглянув
Липову колоду.
Біжить живо до колоди,
На неї сїдає;
Ще живійше арендарів
Решту закликає.
Тай каже їм на колодї
Себе підійняти
І до неї поясами
Ноги привязати…
І збігли ся арендарі,
Підняли колоду,
Привязали Лейбі ноги,
Пустили на воду.
Але тілько старий Лейба
Проплив середину, —
Так у воду й повернув ся
В лихую годину!
І не стало уже Лейби,
Тільки видно пяти!
І дурні арендарі
Стали викрикати:
„Ото дурень старий Лейба!
Ото дурень хусит!
Так далеко до берега,
А він ноги сушит!…”