Подорож довкола землї в 80 днях/XIV
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ XIII. Новий доказ, що щастє сприяє сьмільчакам | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XIV. Пилип Фоґ їде чудовою долиною Ґанґеса і не думає єї оглядати |
XV. Мішок з банкнотами стає знов порожнїйший о кїлька тисячів фунтів ▶ |
|
Сьміливе пірванє удало ся. Ще годину опісля сьміяв ся Паспарту зі своєї дотепної, успіхом увінчаної гадки. Сер Франц Кромерті стиснув руку відважного хлопця. Єго пан сказав єму „гарно“, а се слово в устах сего чоловіка рівняло ся найбільшій похвалї. Паспарту відповів на се, що цїла честь належить ся єго панови, єму самому прийшла лише „кумедна“ гадка до голови. І сьміяв ся з того, що він, Паспарту, давний акробат, бувший старший при сторожи огневій, був кілька хвиль вдівцем по прегарній жінцї, старим набальсамованим раягом!
Молода Індийка не знала з початку нїчого, що з нею стало ся. Обвинена подорожним коцом лежала в коши.
Тимчасом слон, правлений певною рукою Парса, біг скоро ще темним лїсом і годину по опущеню паґоди, дістав ся на величезну рівнину. О семій задержано ся. Молода женщина все ще була непритомна. Провідник влив їй в уста трохи води з горівкою, але одурюючий дим конопель не стратив ще своєї сили і обморок мусїв якийсь час тревати. Сер Кромерті знав сї наслїдки то й не бояв ся о єї здоровлє.
О много більше непокоїла ґенерала гадка о будучности молодої Індийки. Він не вагував ся сказати отверто Пилипови Фоґови, що єсли міссіс[1] Ауда лишить ся в Індиях, то впаде знов в руки своїх катів. Ті божевільні, розкинені по цїлім індийскім півострові, зуміли би помимо зоркости анґлїйскої полїциї дістати назад жертву в свої руки чи в Мадрасї, чи в Бомбаю або в Калькутї. На доказ навів сер Франц подібну пригоду, яка недавно лучила ся. На єго погляд молода жінка була би безпечна лише поза границями Індий.
Пилип Фоґ відповів, що не забуде сеі перестороги і постарає ся о те, щоби Аудї не грозила нїяка небезпечність.
О десятій годинї довів провідник подорожних до Аллагабада, звідки мали дістати ся зелїзницею за 24 години до Калькути.
Молоду женщину уміщено в ждальни на двірци зелїзничім. Паспарту мав займити ся купном потрібних їй річий, як: одежи, шалю, кількох тоалєтних предметів і т. и., на що дістав від свого пана необмежений кредит.
Він пішов зараз до міста. Аллагабад, т. є. боже місто, єсть одною з найбільше почитаних Індийцями місцевостий, бо лежить над двома сьвятими ріками Ґанґесом і Джумою, котрих води стягають товпи богомолцїв з цїлого півострова. Після релїґійних лєґенд Рамаяни, має Ґанґес випливати з неба, звідки з ласки бога Брами спливає на землю.
Коли Паспарту ходив за своїми орудками оглянув місто, боронене колись цитаделею, що тепер замінена на вязницю. В містї колись промисловім і торговельнім нема тепер нї промислу нї торговлї. Паспарту глядав на дармо склепу з жіночими одягами і ледве найшов у якогось тандитяра потрібні єму річи, т. є. сукню зі шкотскої материї, обширний плащ і чудесне футро видрове. Не вагаючись заплатив за се сїмдесять пять фунтів і вернув з триюмфом на стацию.
Міссіс Ауда приходила поволи до себе і єї гарні очи набирали лагідного блеску. Вдова по раязї з Бунделькунда була чудесною жінкою в цїлім европейскім значіню того слова. Говорила дуже чисто по анґлїйски і провідник не помиляв ся, кажучи, що вихованє цїлком змінило молоду Індийку.
Тимчасом мав незабавом відійти поїзд з Аллагабада; треба було відправити Парса. Пан Фоґ заплатив єму умовлену належитість без нїякого додатку, що сильно зачудувало Паспартута, бо він знав, як богато мусїв єго пан завдячувати пожертвованю провідника. Парс ризикував дїйсно своє житє в пригодї коло Пілляї, бо єсли би єго Індийцї пізнали, то ледве чи зміг би він уникнути їх мести.
Розходило ся тепер о слона. Пан Фоґ рішив справу на свій лад.
— Парсе, — сказав до провідника, — ти був менї услужний і вірний. Я заплатив тобі за услугу, але не за вірність… Хочеш сего слона? Бери єго.
Очи провідника заяснїли.
— Ласкавий пане, даруєте менї маєток!
— Бери, друже, — відповів пан Фоґ, — я й так буду твоїм довжником.
— Отсе як раз по моєму! — закликав Паспарту. — Бери приятелю, Кіуні добра, відважна зьвірина.
Відтак приступив до слона, подав єму кілька кусників цукру і сказав: На, Кіуні, на!
Слон заявив своє вдоволенє муркотанєм, відтак вхопив Паспартута трубою в половину, піднїс єго до гори понад голову і легонько поставив на землю. Паспарту, цїлком не перепуджений, стиснув слоневи рукою трубу у відповідь на єго заяву радости.
Незабаром Пилип Фоґ, сер Франц Кромерті і Паспарту сидїли в вигіднім ваґонї, в котрім також і міссіс Ауда займала найлїпше місце і їхали з найбільшою скоростию в напрямі до Бенарес.
За дві години перебули тих вісїмдесять миль, що віддїляють се місто від Аллагабада.
В дорозї прийшла молода жінка цїлковито до себе. Якже она зачудувала ся, коли побачила, що она в ваґонї одїта в европейску одежу, в товаристві цїлком незнаних їй подорожних.
На вступі окружили єї товариші і покріпили кількома каплями лїкеру, а відтак оповів їй ґенерал, що стало ся. Описав пожертвованє Пилипа Фоґа, що не вагував ся виставити своє житє на небезпечність, щоби єї спасти і сьміливу гадку Паспартута, завдяки котрій удав ся ратунок.
Пан Фоґ слухав оповіданя не відзиваючи ся одним словом. Паспарту був засоромлений і повторив заєдно: „Не варто о тім говорити“.
Міссіс Ауда дякувала з одушевленєм своїм спасителям, більше сльозами як мовою. Єї гарні очи висказували більше як уста необмежену вдячність. Але відтак на згадку страшних подїй, на вид індийскої землї, на котрій ждало єї ще тілько небезпечностий обіймила єї трівога.
Пилип Фоґ порозумів, що дїяло ся в душі панї Ауди і, щоби єї успокоіти, обіцяв відвезти єї до Гонґ-Конґ, де могла би лишити ся доки справа не забуде.
Міссіс Ауда приймала з вдячностию предложенє Фоґа. Іменно в Гонґ-Конґ мешкав один єї свояк, Парс як і она і один з головних купцїв того міста на пів анґлїйского, хоч лежить на хиньскім побережу.
О пів до першої задержав ся поїзд в Бенарес. Браманьскі віруваня релїґійні оповідають, що се місто стоіть там, де було давно Казі, що висїло між зенїтом і надіром[2], як гріб Магомеда. Нинї, в часах більше природних, Бенарес, зване індийскими Атенами, лежить просто на земли і Паспарту міг хвильку приглядати ся єго домам з цегли і хатам з тростини, що надавали єму занедбаний вигляд, без нїякої місцевої закраски.
Тут мав висїсти сер Франц Кромерті. Віддїл войска, до котрого він мав прилучити ся, був розтаборений кілька миль на північ від міста. Отже ґенерал попращав Пилипа, бажаючи єму щасливої дороги, хоч не такої дивачної то за те пожиточнїйшої. Пан Фоґ стиснув легко пальцї товариша. Прощанє з міссіс Аудою було сердечнїйше. Она завірила єго, що нїколи не забуде, кілько она єму винна. Паспарту доступив також чести, що ґенерал подав єму руку. Се дуже єго зворушило і він спитав, як і коли міг би єму стати в пригодї. По тім наші подорожні розійшли ся з Кромертім.
З Бенарес ішла зелїзниця ще якийсь час долиною Ґанґеса. Крізь шиби ваґона в погоду видко було різнородну околицю Бегара, гори покриті зеленю, поля з житом, кукурузою і пшеницею, ріки і озера повні зеленуватих алїґаторів (крокодилїв), села добре побудовані, буйні лїси.
Кілька слонів і горбатих зебу[3] купало ся в сьвятих водах, а навіть бачено громади Індийцїв обого пола, що мимо зимної вже пори відбували ревно приписом релїґійні купелї. Ті вірні, завзяті неприятелї буддизму суть ревними віроісповідниками браманїзму, котрого цїха є віра в три особи божі: Вішну, бога сонця Сїва, бога сил природних і Брама, бога сьвящеників і законодавцїв. Але яким же оком глядять тепер Брама, Сіва і Вішну на ті занґлїйщені Індиї, коли пароход з шумом поре сьвяті води Ґанґеса, полохаючи птахи, черепахи і вірних, що розложили ся здовж цих берегів!
Цїлий сей краєвид пересунув ся як блискавка, покритий деколи туманами білої пари. Наші подорожні ледве могли добачити кріпость Хунар, давну твердиню раягів Бегара, Ґазепур зі знаменитими фабриками рожаної води, гробницю льорда Корнвалїса, укріплене місто Буксар, велике промислове і торговельне місто Патна, що веде головну торговлю опіюмом індийскім, Монґір місто так анґлїйске як Менчестер або Бермінґем, славне зелїзними гутами, фабриками бляхи і карабінів, котрих високі комини затемнювали чорним димом небо Брами.
Надійшла ніч і серед витя тигрів, медведїв, вовків, утїкаючих перед льокомотивою перебіг поїзд скоро, не дозволяючи подорожним бачити чудес Бенґаля, Ґольконди нї Шандернаґора, одинокої францускої посїлости на півострові індийскім, де Паспарту з гордостию був би побачив повіваючу хоругов своєї вітчини. Вкінци о семій годинї рано приїхали до Калькути. Парохід, що їхав до Гонґ-Конґ, мав відійти аж о дванацятій в полудне, так що Пилип Фоґ мав ще пять годин часу.
Після свого „Провідника“ повинен був джентельмен прибути до столицї Індий дня 25. жовтня, т. є. двацять три днї по виїздї з Лондона, і дїйстно прибув тут в означенім дни без страти і зиску на часї.
——————