Подорож довкола землї в 80 днях/XV
| ◀ XIV. Пилип Фоґ їде чудовою долиною Ґанґеса і не думає єї оглядати | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XV. Мішок з банкнотами стає знов порожнїйший о кїлька тисячів фунтів |
XVI. Фікс удає, що не розуміє, що до него говорять ▶ |
|
Поїзд задержав ся на стациї. Перший Паспарту висїв з ваґона, за ним пан Фоґ подаючи руку молодій товаришцї. Пилип Фоґ задумав перевезти ся просто на корабель, щоби там умістити вигідно міссіс Ауду, котрої не хотїв і на хвилю відступити, доки полишить ся в тім для неї небезпечнім краю. В хвили коли пан Фоґ мав опустити стацию, приступив до него полїциянт і спитав:
— Чи ви пан Фоґ?
— Я.
— А сей молодий чоловік то ваш служачий?
— Так.
— Будьте ласкаві, ходїть оба зі мною.
Пан Фоґ не показав нїяким рухом зачудованя. Сей аґент був представителем права, а для кождого Анґлїйця право сьвяте. Паспарту, звичайно Француз, хотїв розбалакувати ся, але полїциянт діткнув єго своєю паличкою а Пилип Фоґ приказав єму мовчати.
— Чи тота молода дама може іти з нами? — спитав пан Фоґ.
— Може, — відповів полїциянт.
Відтак завів він всї троє до „палькіґарі“, т. є. воза на чотирох колесах і з чотирома сидженями, запряженого парою коний. В часї їзди, що тревала яких двацять мінут, не промовив нїхто й одного слова.
Віз переїхав насамперед т. зв. „чорне місто“ з вузкими й брудними улицями та хатами, де аж кишіло від обдертої товпи з усїх народів, відтак через місто европейске, гарне, з мурованими домами, отїнене пальмами кокосовими, повне маштів і вітрил.
Палькіґірі задержав ся перед домом, на око приватним, але призначеним на уряд. Полїциянт велїв арештованим висїсти, завів їх до комнати з зелїзними решітками на вікнах і сказав:
— Пів до девятої станете перед судиєю Обадія.
Відтак вийшов і замкнув за собою двері на ключ.
— На маєш! зловили нас! — закликав Паспарту і упав з стогоном на крісло.
Міссіс Ауда обернула ся зараз до пана Фоґа і зворушена сказала:
— Пустїть мене, пане! То задля мене вас переслїдують, за те що ви спасли мене!
Пилип Фоґ відповів спокійно, ще се не може бути. Яким способом могли єґо переслїдувати за увільненє вдови. Годїж припустити, щоби обжаловуючі сьміли отверто виступити. Тут мусить бути якесь непорозумінє. Вкінци додав, що нїяк не полишить панї Ауди і що завезе єї до Гонґ-Конґ.
— Але корабель відходить в полудне, — замітив Паспарту.
— До полудня будемо на корабли, — відповів спокійно пан Фоґ.
Ті слова були так рішучо сказані, що Паспарту не міг здержати ся, щоби не сказати:
— Очевидно! до полудня будемо на корабли. — Мимо того не був цїлком о тім пересьвідчений.
О пів до девятої отворили ся двері, війшов полїциянт і попросив арештованих до примежної комнати. Се була саля переслухань, а численна публика Европейцїв і тубольцїв заповнила вже ґалєриї. Фоґ, Ауда і Паспарту засїли на лаві, напротив місця призначеного для суду.
Незабаром війшов судя Обадія, а за ним писар. Судя був чоловік грубий, округлий. Здоймив перуку завішену на гвоздю і легко вложив єї на голову[1].
— Перша справа, — сказав.
Відтак, сягаючи до голови, закликав:
— Алеж се не моя перука!
— Дїйстно, пане Обадія, се моя, — сказав писар.
— Любий пане Ойстерпуф, щож ви хочете, щоби судя видав добрий засуд в перуцї писаря?
Замінили перуки. В часї тих приборів, Паспарту сидїв як на вугли, бо сказівка на годиннику посувала ся, здавалось, дуже скоро.
— Перша справа, — повторив Обадія.
— Пилип Фоґ? — відозвав ся писар Ойстерпуф.
— Єсьм, — відповів пан Фоґ.
— Паспарту?
— Єсть!
— Добре! — сказав судя. — Обжаловані! вже від двох днїв глядають вас по всїх дорогах.
— О щож нас обжаловують! — крикнув Паспарту.
— Зараз о тім дізнаєтесь, — сказав судя.
— Пане, — обізвав ся тогдї пан Фоґ, — я анґлїйский горожанин і маю право…
— Чи вас чим обиджено? — запитав судя.
— Цїлком нї.
— Добре, закличте жалібників.
На приказ судї отворили ся двері і возьний увів трех індийских сьвящеників.— Маєш! — шепнув Паспарту, — се-ж ті самі гультаї, що хотїли спалити нашу молоду даму!
Сьвященики поставали перед судєю, а писар відчитав голосно жалобу о сьвятотатство, против пана Пилипа Фоґа і єго служачого, що зневажили місце осьвячене браманьскою релїґією.
— Ви чули? — запитав судя Пилипа Фоґа.
— Так, пане, — відповів Пилип Фоґ, глядячи на свій годинник, — і признаю ся до вини.
— А! ви признаєте ся?…
— Так признаю ся і жадаю, щоби ті три сьвященики признали ся з своєї сторони, що они робили при паґодї Пілляї.
Сьвященики поглянули на себе. Здавало ся, що не розуміють слів обжалованого.
— Так, — так! — крикнув Паспарту загонисто, — при тій паґодї Пілляї, де хотїли спалити свою жертву!
Сьвященики постовпіли, а судя незвичайно зачудований, запитав:
— Яку жертву! кого спалити? серед міста Бомбаю?
— Бомбай? — повторив Паспарту.
— Очевидно. Тут нема бесїди о паґодї Пілляї, лише о паґодї Малєбар-Гіль в Бомбаю.
— Яко доказ стоять тут черевики зневажника, — додав писар, кладучи на судовім столї пару черевиків.
— Мої черевики! — закликав Паспарту, що з великого зачудованя не міг здержати ся, щоби мимохіть не обізватись.
Легко порозуміти, як змішали ся пан і слуга. Они цїлком забули на пригоду в бомбайскій паґодї, котра то пригода завела їх перед судю в Калькутї. Аґент Фікс умів справдї зручно використати нещастну пригоду. Він опізнив свій виїзд з Бомбаю о дваняцять годин і нарадив ся з священиками з Малєбар-Гіль; обіцяв їм значний зворот коштів, бо знав, що анґлїйске правительство карає дуже строго такі провини, відтак пустив ся разом з ними слїдуючим поїздом за виновниками. Але в наслїдок проволоки на освободженє молодої вдови, прибув Фікс з Індийцями до Калькути перед Пилипом Фоґом і єго слугою, котрих полїция, повідомлена наперед телєґрафічно, мала арештувати при виходї з ваґона. Можна собі представити розпуку Фікса, коли дізнав ся, що Пилип Фоґ не показав ся в столици Індий! Був певний, що сей злочинець схоронив ся з якоїсь посередної стациї до всхідних провінций. Цїлих двацять чотири годин чатував Фікс серед смертної непевности на зелїзничім двірци. Якже утїшив ся коли побачив Фоґа висїдаючого з ваґона, хоч в товаристві молодої жінки, котрої присутности не умів собі витолкувати. Він післав до него зараз полїциянта і таким чином всї троє дістали ся перед трибунал судї Обадії.
Єсли би Паспарту був менше занятий своєю справою, був би добачив в кутї салї аґента полїциї, що з горячковою цїкавостию слїдив за ходом розправи — бо і в Калькутї, подібно як в Бомбаю і Суезї не було доси приказу арештованя.
Тимчасом судя Обадія казав записати до протоколу признанє, яке мимохіть вирвало ся Паспартутови.
— Признаємо, — відповів зимно пан Фоґ.
— Отже зваживши, — говорив дальше судя, — що закон анґлїйский опікує ся однаково всїми віроісповіданями населеня індийского; зваживши, що до проступку признав ся пан Паспарту, обжалований о зневаженє помоста в паґодї Малєбар-Гіль в Бомбаю, дня 20. жовтня, засуджує ся того-ж Паспартута на пятнайцять днїв вязницї і на кошти триста фунтів штерлїнґів.— Триста фунтів? — крикнув Паспарту, котрому властиво ходило головно о кошти.
— Тихо! — закричав возьний пискливим голосом.
— Крім того, — говорив дальше судя, — зваживши, що нема доказу, аби не було порозуміня між служачим а паном, що на кождий случай повинен сей послїдний відповідати за учинки і рухи свого слуги, засуджує ся згаданого на початку Пилипа Фоґа на вісїм днїв арешту і на заплаченє сто пятьдесять фунтів кари. — Возьний, введїть дальшу сторону!
Фікс в своїм кутику дізнавав незвичайної утїхи. За вісїм днїв арешту Пилипа Фоґа в Калькутї мусїв конче надійти так горячо вижиданий розказ з Лондона. Паспарту був пригноблений. Сей засуд руйнував єго пана. Заклад о двайцять тисячів фунтів лише для того програний, що він як правдивий дурак, війшов до тої проклятої паґоди! Пилип Фоґ зимний, непорушений, якби засуд не дотикав єго особи, навіть оком не моргнув. Але в хвили коли писар мав прикликати дальшу сторону, наш джентельмен піднїс ся і сказав:
— Складаю кавцию.
— Маєте до того право, — відповів судя Обадія. Фікса переймив мороз, але він зараз прийшов до себе, коли судя „зваживши, що пан Пилип Фоґ і єго служачий чужинцї“, установив для кождого з них кавцию аж по тисяч фунтів.
Отже два тисячі фунтів (20.000 зр.) коштувало би пана Пилипа Фоґа, єсли би не очистив ся з закидів.
— Плачу! — відозвав ся джентельмен.
І з торби, що єї нїс Паспарту, добув пачку банкнотів та положив їх на столї.
— Ся сума буде вам звернена, як вийдете з вязницї. Тимчасом ви вільні за кавциєю.— Ходїм, — сказав Пилип Фоґ до слуги.
— Але нехай менї бодай мої черевики віддадуть! — закликав Паспарту з обуренєм. Єму віддали черевики.
— За дорого коштують! — бурмотїв під носом. Більше як по тисячу фунтів кождий, хоч мене тиснуть!
Паспарту ішов скривлений за паном Фоґом, котрий подав руку молодій жінцї. Фікс дурив себе надїєю, що єго злодїй не відважить ся на страту двох тисячів фунтів та що відсидить час арешту, отже пустив ся в слїд за ним.
Пан Фоґ сїв до повоза разом з панею Аудою і Паспартутом.
Фікс побіг за повозом, котрий задержав ся в морскій пристани.
Пів милї від берега стояв парохід Ранґун з завішеною на щоглї хоругвою на знак, що готовий до дороги. Била одинацята, лишала ся ще година часу до від'їзду. Пан Фоґ висїв з повоза і відплив човном разом з панею Аудою і Паспартутом. Аґент кидав ся як скажений.
— Злодюга, — кричав, — від'їзджає і жертвує два тисячі фунтів! Такий гойний може бути лише злодїй! О! буду за ним гонити, хоч би й на конець сьвіта, як буде треба; але на такий спосіб він змарнує цїлий украдений капітал!
Аґент не без причини зробив сю послїдну замітку. Дїйстно від часу, як пан Фоґ виїхав з Лондона, видав він на кошти подорожи з преміями, на купно слона, на кавцию і кару більше як пять тисячів фунтів, а тим способом процент від відобраної злодїєви суми, що мав припасти аґентови, зменшав ся що раз більше.
——————
- ↑ Перука єсть тут урядовим анґлїйским накритєм голови.