Пожалували — за пізно!..

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пожалували — за пізно!.. (1929
Н. А. Соловєв-Нєсмєлов, переклад — Стефан Чарнецький
Видання: Львів: «Світ дитини», 1929.
Обкладинка
РЕПЕРТУАР
„ДІТОЧОГО ТЕАТРУ“
 
Н. А. СОЛОВЄВА-НЄСМЄЛОВА.
ПОЖАЛУВАЛИ — ЗА ПІЗНО!..
 
ЛЬВІВ.
НАКЛАДОМ ВИДАВНИЦТВА: »СВІТ ДИТИНИ«
1929.

Книжечка: 90.

 
Н. А. СОЛОВЄВА - НЄСМЄЛОВА.
 
ПОЖАЛУВАЛИ — ЗА ПІЗНО!..
 
Сценічна картина в одній відслоні.
 
Переклав з російської мови:
 
Стефан Чарнецький.
 
ЛЬВІВ.
НАКЛАДОМ ВИДАВНИЦТВА: »СВІТ ДИТИНИ«
1929.

 
Право передруків застережене.
 
ДРУКАРНЯ ОО. ВАСИЛІЯН У ЖОВКВІ
 

Дієві особи:
 

ЮРКО, ученик IV кл. ґімн., 14 літ, рослий хлопець.
ВЛОДКО, ученик II кл. ґімн. 12 літ, рухливий хлопчина.
СОНЯ, учениця, 10 літ, мрійлива дівчина.
КАТРУСЯ, 5 літ, любить селянські діти та їх прості забави, тихеньке дівчатко.
ПРОЦЬ, селянська дитина, 10 літ, бувалий, говіркий.
ПАЛАЗЯ, селянська дитина, 6 літ, молодша сестра Проця; любить пісні й казки; до Катрусі відноситься дуже сердешно.
СЕЛЯНСЬКІ ДІТИ, хлопці й дівчата, цікаві, несміливі.

Діється на селі з початком літа. Широке, вільне місце в саді, висипане піском, на середині цвітник. На право й на ліво від глядачів довгі лавки, перед лавкою, на ліво, довгий огородовий стіл.

 

ЯВА 1.
 

КАТРУСЯ (сидить праворуч на піску, коло лавки, коло неї лялька в ліжечку, під ковдрою. Катруся гладить ляльку по ковдрі і підспівуючи гомонить):

Ой, люлі, люлі, моє маленьке
В день і вночи,
В день і вночи…
Уже твій котик, котик-муркотик,
Вснув на печи,
Вснув на печи.

 
ЯВА 2.
 

КАТРУСЯ і ПАЛАЗЯ (боса, простоволоса дівчинка в синій запасці, підходить по заду Катрусі і плеще в долоньки):

ПАЛАЗЯ: Та на що ти кота накликуєш? Прийде, шусть — і повалить твою колисочку.

КАТРУСЯ (налякана, озирається): Ти що? ти що? відкіля взялася? Не говори так… іди геть! Я лялі нікому не дам! нікому… Люблю її більше від усіх.

ПАЛАЗЯ: Ех, ти… і більше від твоєї мами? А що колись казала, як я тобі співала про Бурка? »Маму люблю і тебе, Палазю!« Ось тобі, а тепер бачиш, ляльку любиш більше від усіх… Он як! Правда?

КАТРУСЯ: Іди, не перебивай мені… атже бачиш, що ляля задрімала…

ПАЛАЗЯ: Яж не перебиваю; от сяду з боку, про горобчика заспіваю, вона й усне.

КАТРУСЯ: Я сама заспіваю і казку скажу… Це моя донечка, не твоя!..

ПАЛАЗЯ: А я її нянька… Моя мама кормила тебе, а я буду кормити твою лялю…

КАТРУСЯ: За няньку треба більшої, ти ще маленька.

ПАЛАЗЯ: Маленька! Ще що вигадаєш… А ось братчика Миханя бавлю і ніколи на землю ще не кинула. І не заплаче він у мене… Я йому про котика, про горобчика заспіваю, а він або спить, або всміхається… ні чи-чирк…

КАТРУСЯ: Ну, сідай, ось тут (показує рукою на ліво від ліжечка) в ногах у лялі… заспівай про горобчика…

ПАЛАЗЯ (співає):

Ой, ти сірий горобчику,
Не гуляй,
Тай з під стріхи на стодолу
Не стрибай!
З-за дуброви яструбонько
Надлетить… (уриває).

 
ЯВА 3.
 

ТІ-САМІ і ЮРКО (проходить із рушницею і ловецькою торбою через плече на право від дівчат, не звертаючи на них уваги. Сідає коло стола, на лавочку ліворуч цвітника, кладе торбу на стіл, опускає рушницю на пісок і продивляє її).

КАТРУСЯ: Ну, чого перестала?.. Співай!

ПАЛАЗЯ: (Глядить із великим зацікавленням на Юрка і говорить півголосом): Пожди хвилиночку… вонаж не вередує… Глянемо на панича… що він робитиме… Ох, скільки у нього всяких приладів. (Обі глядять, не зводячи очий з Юрка).

ЮРКО (опершися на рушницю, незадоволений говорить): Казав Василь, що чистив рушницю, а вона ось яка занечищена… Не продуєш… ледви воздух проходить. (Вкладає набійник у дуло, бє ним обережно, знову продуває, оглядає і бурмотить): Ех, скільки бруду! А ти не доглянь, набий — розсадить і йди з жалобою до Бога! А так хотілось би піти на лови, просто й тягне! Хоч кажуть, що до св. Петра не вільно, та годі так довго ждати… Тато поїхали, мама зайнята… Влодко й Соня не бачуть; а в тім вони й так не сказали би, а то… (Суворо глядить у сторону на право). Піду, постріляю. (Задумується і не перестає падькатися з рушницею).

ПАЛАЗЯ (трівожно, півголосом): Чуєш, Катрусю, панич хоче вбити птицю… Не гарно… птиці тепер дітий виводять…

КАТРУСЯ: Дітий кормлять?

ПАЛАЗЯ: Невже-ж ти не знаєш? Усяка птиця весною сидить на яйцях… Ось так квочки висиджують курят, так і всяка птиця в лісі… у полі… все одно.
 
ЯВА 4.
 
Ті самі і Влодко.
 

ВЛОДКО (голосно підбігає до Юрка): Ти Юрку на лови? на качки?

ЮРКО: Не кричи на весь рот! Бачиш, що йду. На качки… що лучиться… А тобі, яке діло, пустуне!… (Гладить собі під носом, наче вуса).

ВЛОДКО: І я з тобою… Даш мені раз стрілити?

ЮРКО: Теж найшовся ловець! Ти-ж не знаєш, як держати рушницю… ще себе пострілив би.

ВЛОДКО: Як ти собі не підстрілив, то й я не пострілюся. Чого так загордів?.. аж вуса скубе… Остав, остав… ні одного волоска ще нема… лише скіру надреш!..

ЮРКО: Йди, йди до дівчат! Краще бався ляльками… або »в котика і мишки«, як тобі скучно… А так, вибач, і Соня схоче йти на лови…

КАТРУСЯ (держить руки на ковдрі ляльки, ледви чутно підспівує):

Ой люлі, люлі моє маленьке…

ПАЛАЗЯ: Чуєш, Катрусю… паничі перечаться з собою, щоб це до якого лиха не довело…

 
ЯВА 5.
 
Ті самі і Соня.
 

СОНЯ (біжить з ловецькою собакою, з книжкою в руці і кричить); Зельман! Зельман! ходи!.. А-а!.. Юрку, Влодку — ви на полювання? Я веду вам Зельмана.

ЮРКО: Не треба Зельмана, не треба! Я не піду на болота! (До Соні). От, заголосила… весь дім підніме на ноги… І по що я сюди заходив! Ось побачили зазирливі (За той час, з правого боку сцени, де сидить Катруся й Палазя, підходить кіт, та побачивши собаку, тікає).

ПАЛАЗЯ (взяла на руки ляльку, пригорнула до грудий і глядячи на кота, півголосом співає):

Ой, ти Бурку, Буреньку,
Не марнуй ти ніченьку,
На гулянку не ходи,
Напитаєш ще біди.
Ходи в хату ночувати,
Нашу лялю колисати!.

ВЛОДКО (в час пісні Палазі, вперто звертається до Юрка): Куди ж ти, куди підеш?

ЮРКО: От так по саду походжу… раз вистрілю… рушницю прочищу… (готовить рушницю).

СОНЯ: І я з вами піду.

ЮРКО (на бік, не глядячи ні на сестру, ні на брата): Не вгадав я? Ще лиш цього не доставало. (Звертається до Соні). Ти-ж дівчинка — ну йдиж до дівчат — чуєш, вони мурликають, помурликай з ними й ти! Влодку, не крутися під рукою. (Остро говорить до брата, що крутився коло рушниці). Доторкнешся, тарахне! (Знов звертається до сестри). Іди, Сонечко, бався з дівчатами; а то всі на полювання, на полювання! Лови — не ляльки… Вибіжить звір — то зі страху помреш!..

СОНЯ: Що, Юрку, вовк чи медвідь? У нас же їх нема… Вовка, і медведя бачила я лише на малюнку… От, заяць торік забіг був у сад…

ЮРКО (сміючись): I ти його підстрілила?

СОНЯ (ображено): Смійся… Полевий Максим говорив…

ЮРКО: Максим! Максим!.. Ой, інститутка! Ти здається і заяця боїшся?…

СОНЯ: Но, ні! Заяці травичку скубають, вони не кидаються на людий!..

ЮРКО: О ні, як попадеш на деякого, то теж тебе вхопить.

СОНЯ (не розуміючи): Що ти плетеш; у нього й зубів мало… Я бачила, як старий Максим патрошив заяця… Здається чотири зуби були в нього і то не гострі…

ЮРКО (бере рушницю на руку, сміється): Ти помиляєшся… сестричко.... Мабуть цей заяць був старий, тому не мав зубів....

 
ЯВА 6.
 
Ті самі і селянські діти, хлопці й дівчата.
 

(З лівого боку, позаду Юрка, подалік від лавочки, зібралися гуртком пять хлопчиків і двоє дівчат; півголосно говорять):

ПЕРШИЙ ХЛОПЕЦЬ: Глядіть, діти, яка у панича стрільба!

ДРУГИЙ ХЛОПЧИНА: Микитко, не заступай!

ТРЕТИЙ » А як сіяє! —

ЧЕТВЕРТИЙ » Хлопці, а з боку звязаний мішочок… глядіть і ріжок!

ПЕРШИЙ ХЛОПЧИНА: Ну, скажіть-же, а ріжок на що, щоб голос подавати?

ПРОЦЬ (оглядаючи всіх, говорить самопевно): Ой, з вас то! Це не ріжок! Це шротівниця!.. У татуня теж є така… Він, як ще ходив із медалем Марії Тереси… то пан йому подарували… двобічна… з одного боку шріт, а з другого порох. Гляди, де на цівці крючок, там знаєш, дають кабзлю… Як крючок піднесеш і потиснеш, він ударить у кабзлю, кабзля дасть огонь, огонь піде в цівку, порох займеться і цівка вистрілить. Шріт просто, як горох посиплеться. Най попадеться птиця, або звір — ляже на місці, крильцями, чи ногами й не тріпне… Тут їй і смерть!..

ТРЕТИЙ ХЛОПЧИНА: Ай, горенько!..

ПЕРША ДІВЧИНКА: Ксенька, диви, як Палажка з паннунцею покумалася…

ДРУГА ДІВЧИНА: Ти що, ти дурна; вона до них у хату ходить. Її мама була нянею паннунці… ну то й любляться…

ВЛОДКО (глядячи в сторону дітий, кричить): Ви тут по що зібралися? Чого вам треба? (Діти мовчать, випихають вперед Проця).

ПРОЦЬ (виступає на перед): Та ми, паничу, значить, переходили сюди, от дивимося…

ВЛОДКО (перебиває): На що дивитеся?

ПРОЦЬ (хитається з боку на бік): От, глядимо… Панич Юрко, значить, сидить… рушниця при ньому… цікаво… І діти дивляться… Ну? що? як?… от зібралися.

ЮРКО (встає): Ну, я пішов…

(Діти відступивши назад, подалися на бік, поглядаючи здалека).

ПРОЦЬ (говорить дітям півголосом). Ідіть, діти, обережнійше, стежучи, бо він, як помітить, так зараз прожене. На польованню, як на забаві, під руку не пхайся! Не можна! Сполошиш птицю… Ось татуньо говорили… вона чуйна!

(Діти щезають, дівчата підходять до Катрусі й Палазі і сідають близько них на боці. Соня сідає коло столика, відчиняє книжку і читає. Юрко йде гордо цвітником; Влодко біжить за ним, підстрибуючи).

ЮРКО: Кажу тобі… не йди… не возьму!

ВЛОДКО: Яж тобі не перешкаджаю… Я піду позаду, погляну, як ти стрілятимеш… як не поцілиш…

ЮРКО: Як не поцілиш?.. я братчику, вмію ціляти!

(Відходить).

(Влодко відступає від брата, біжить до маленьких дівчат, перевертає, нехотячи, ногою ліжечко з лялькою, плеще в долоні над ухом кота, тягне за ухо собаку).

КАТРУСЯ (пхикає): Он який!… лізе до всіх! Палазю, накрий лялю, він її розбудить!

ПАЛАЗЯ (заслонює її): Не бійся, Катрусенько, не бійся! Я її прикрила. Обережно держу… бачиш і засипляє. От я їй казочку скажу, вона засне… »Йшла коза із Пацикова з маленькими діточками козенятами.« (Дівчата з боку прислухуються, пригорнувшись одна до другої, відчинили губи. Влодко, побігавши по сцені, щезає. Палазя співуче продовжує казку). »Йшла коза полем, ішла коза лісом, великий густий ліс… не проглянеш… Ішла коза доріжкою, йшла стежечкою… йшла… йшла… на стрічу їй вийшов вовк — нема переходу. (Катруся тоді підсувається близше до Палазі, клонить головку на її плече і слухає). Величезний вовк… станув перед козою, скалить зуби… стоїть, блеє по козячому: Козо, козо, — я тебе зїм! (Катруся задрожала). »Не їж мене, вовче, яж дітий кормлю, малих козенят« — блеє коза жалібно… А вовк до неї: »Козенят кормиш — так я зїм козенята!« Коза стоїть ногою туп-туп-туп… »Не їж козеняти, цеж мале дитя — воно і тиждня не живе на світі… Чейже і в тебе, вовче, є діти!« (Катруся стала дрімати; у віддали глухо чути вистріл. Соня схопилася, поклала книжку на бік. На цвітник знову вибіг Влодко).

 
ЯВА 7.
 
Ті самі і Влодко.
 

ВЛОДКО (біжить до Соні). Чула, Соню, вистріл?

СОНЯ (трівожно): Ще й який! Кого це він убив?

ВЛОДКО: Зараз уже і вбив! Певно не влучив. Вір йому. Він хвалиться, гордіє, гадає, що вже правдивий стрілець.

ПАЛАЗЯ (на хвилину мовкне, прислухується, опісля глядить на Катрусю; Катруся на хвилинку відчиняє очи і знов жмурить, Палазя говорить):

Спить, а ляля, як бачу, не спить… ось і вередує… кш… кш… (Продовжує казку). »Не знаю, козо, не знаю… були дітоньки та по лісу розбіглися, може мисливі постріляли, а мені їсти хочеться… Твоїх діток таки зїм… зїм!.. (Дівчата сидять непорушно). »Аж тут — стрільці надїздять — козі радість — вовкови страх… Вовк став тікати! А за ним песики миленькі, — а мисливі нацьковують: — Бери сіроманця, бери! Вовка ймили та задушили… А он тобі: не їж козенят, малих діточок… Пішла коза своєю дорогою із козенятами живими-живенькими. Тут і конець казки…

Згодом скажу ще другу:

Ні то на небі, ні на землі, не знати, у якій стороні був-жив цар Додон… Став він будувати кістяну палату… З усього царства назвозили костий, стали кости мочити — перемочили — стали кости сушити — пересушили, знов намочили, а як вже добре намокнуть, тоді дальше скажу казку…

»Ось така є приказка, а опісля йде казка«… А-а, панич уже зявився…

 
ЯВА 8.
 
Ті самі і Юрко.
 

ЮРКО (знов виходить у цвітник і підходить на ліво до лавочки. В його торбі вбита горлиця, на ній видно кров… каплі впали на лавочку):

Уф!..

ВЛОДКО (підбігає цікаво): Вбив? яку птицю?

ЮРКО (гордо піднімає голову). Бачиш, горлицю.

СОНЯ (підійшовши близько, говорить зі сумом). Ах, кров!.. На що ти вбив її?.. Вонаж жити хотіла… У неї тепер діти в гнізді… маленькі… ридають…

ЮРКО (насмішливо): От заголосила, плачка! Поплач, легше її дітям стане.

СОНЯ: Мені жалко і її і їх.

ЮРКО: Пізно тепер жаліти… Це бач одна хвилина… паф — і крильцем не затріпала… конець… впала з дуба!

ВЛОДКО: Ой хвалько, хвалько… Ну вдалося, що поцілив, уу… і це мабуть не відразу вбив… ось, скільки крови.

СОНЯ (боязко гладить горлицю рукою): Кров… який ти, Юрку, недобрий!

ЮРКО (сердито): Милосерна найшлася… а курята що днини їсть… Жаль тобі птиці… не їж її, безкоромнице!

ВЛОДКО (довго глядить на горлицю): Ні, я не буду вбивати птиць… кров… противно…

ЮРКО (роздразнено): Трус, а хотів іти зі мною… боїшся своєї тіни, а лізе!… Ну плач, плач, разом зі Сонею… штубаки!… Ось, що ви!

 
ЯВА 9.
 
Ті самі і Проць з дітьми.
 

(З ліва підходить Проць, а за ним діти. Проць держить щось обережно в широкому рукаві сорочки).

ПРОЦЬ (переступає з ноги на ногу): Паничу, Юрку!

ЮРКО (гнівно): Чого се?

ПРОЦЬ (поволи): От, як ви стрілили з рушниці… то вона… горлиця впала… тріпоталася, тріпотала по траві довкола дуба… а ви стоїте, просто зжахнулися… Ми з дітьми недалечко сховалися, глядимо… і так стало вас жалко — вас і її, ее, уу, так жалко… слеза покотилася… Вона бється, а ви як полотно побіліли… Відомо… птиця і їй життя миле… А малі пташенята у неї в гнізді… пі, пі! — голосять…

ЮРКО (задумчиво і ображено): Ну, ну… до чого ти все те говориш, ти доглядач? Хто вас кликав?

ПРОЦЬ: Та правда… ніхто не кликав… От, діти хотіли чути, як то стріляється… і почули… грюкнуло… посідали на місці… просто здурніли… Сидять… мацяють голови, ноги, чи живі? (Юрко всміхається, Проць продовжає). Отямилися… глядимо… Ви, видно, теж прийшли до себе, підняли горлицю… вона тріпочеться… і ви пішли. А ми шусть, тай сховалися за дуба. А на дубі, на самому вершечку, таке голосіння йде… Микитка поліз на вершок… виліз і кличе: братчики, тут маленькі пташенята, голосять аж жовтенькі губки роздирають… Бери, кажемо, вони й так погинуть… бери, занесемо паничеви… Нехай він годує їх, або постріляє… один конець… ось вони, беріть! (Проць виймає з рукава двоє молоденьких горленят, вони жалісливо пищать. Пі-пі!).

ЮРКО (недобрий): На що-ж вони мені? Ви взяли, то й держіть!

ПРОЦЬ (рішуче й твердо): Виж покінчили з їх мамою, виходить, вам, і володіти сиротами… Беріть!…

(Юрко мовчить здіргається, моститься на лавці, його обступили Влодко, Соня, Катруся, Палазя, Проць, хлопчики й дівчата).

КАТРУСЯ (здивовано): Птички! Чого вони ридають?

СОНЯ: Свою маму шукають.

КАТРУСЯ: Деж їх мама, де? Палазю найди їх маму…

ПАЛАЗЯ: Не найти її вже, Катрусенько… Ось вона лежить… убита… (Всі глядять докірливо на Юрка; Юрко похилив голову, рисує прикладом рушниці на піску і півголосом шепоче: »Убив… убив… противно«)

ПРОЦЬ (обводить усіх поглядом): Що-ж тепер, братчики, буде з пташенятами? Голодом морити — не годиться… Невже повбивати? чи як?

ДІВЧАТА (в один голос): Як убивати!? Не можна!

ПАЛАЗЯ (рішуче): Давай їх, Процю, мені! Вигодуємо, освоєні будуть — під рушницю вже не попадуться!…

ПРОЦЬ (передає пташата Палазі): Бери, та доглядай їх, а не дозволяй мучити…

СОНЯ: Я тобі поможу, Палазю!

КАТРУСЯ: I я!

ПРОЦЬ: Глядіть, дівчата, щоб їх кіт не вхопив… Ось він чигає, вже крадеться бочком… Ох Боже, малій птичці від усіх лихо!

(Занавіса паде).
 

КАТАЛЬОҐ »ДІТОЧОЇ БІБЛІОТЕКИ«:

Сотиків:

1.
Оскар Уайльд: Зоряний хлопчина
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
75
2.
Вільгельм Буш: Максим і Марко
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1·00
3.
О. Білоусенко: Пригоди Вовка-Неситого
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
00
4.
Вільгельм Буш: Нечемне вороня
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
00
5.
Я. Вільшенко: Чорнокнижник з Чорногори
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
90
6.
» » Червона Шапочка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
7.
Антін Лотоцький: Вільгельм Тель
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
00
8.
Фільгелєнес: За Вітчину
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
9.
Микола Ваврисевич: Лісова казка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
10.
Ґрація Товпліс: Дарунки русалок
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
11.
Я. Вільшенко: Коник-Стрибунець
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
12.
Леся Верховинка: Іменини Влодка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
13.
Осип Маковей: Пригоди горобчика
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
14.
Клявдія Лукашевич: Бунт ляльок
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
15.
В. Хронович: Пригоди Лиса-Панаса
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
16.
Василь Софронів: Печери
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
17.
М. Денисенко: Наша Січ-Мати
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
18.
Софія Куликівна: Алі-Баба і 40 розбійників
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
00
19.
Марія Штеліґівна: За склянною стіною
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
20.
Я. Вільшенко: Гостина св. Миколая
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
21.
Юра Ігорків: Сирота
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
20
22.
Ґуґу: Добре серце
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
23.
В: Островський: Соняшник
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
24.
Марія Вериго: Волове очко
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
30
25.
Слава Яремова: Жертвенні огні
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
26.
Марійка Підгірянка: В чужім пірю
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
27.
Джордж Айнс: Попри джунґлі
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
28.
Ґуґу: Лесик і коминяр
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
29.
Іванна Блажкевич: Св. Миколай в 1920 р.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
30.
Микита Магир: Байки
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
31.
Вуйко Влодко: Пригоди Юрчика Кучерявого
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1·00
32.
Антін Лотоцький: Езоп
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
33.
Тарас Шевченко: Малий Кобзар
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
34.
Вільгельм Буш: Веселі оповідання
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
35.
Павло Бендорф: Зачарований каліф
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
00
36.
В. Королів-Старий: Чарівний камінець
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
70
37.
Володимир Гнатюк: Народні байки
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
38.
Анатоль Франс: Оповідання
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
39.
»Найкрасші байки і казки« — збірка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1·20
40.
В. Королів-Старий: Русалка-жаба
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
41.
»Веселка« — збірка віршованих оповідань
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
42.
Вільгельм Буш: Співомовки
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
43.
Іван Бідний: Добрі діти
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
00
44.
Іванна Блажкевич: Тарас у дяка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
45.
Леся Верховинка: Стріча в лісі
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
46.
В. Королів-Старий: Зустріч
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
47.
Я. Вільшенко: Швець Копитко
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
48.
В. Королів-Старий: Підкладень
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
49.
Роман Завадович: Серед ангелів
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
50.
 » » Рицар Лесь
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
51.
В. Королів-Старий: Лісове свято
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
52.
Роман Завадович: Князь Марципан
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
53.
Іванна Блажкевич: Діло в честь Тараса
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
54.
Іван Ґабрусевич: Український Вертеп
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
00
55.
Франтішек Вольф: При ватрі
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
30
56.
Микита Магир: Пригоди лінивого котика
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
57.
Галина Орлівна: Золотий черевичок
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
58.
Р. Завадович: Казка про царевича Івана
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
59.
Василь Атаманюк: Материна сльозинка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
60.
В. Королів-Старий: Вередлива принцеса
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
61.
Микола Кокольський: Байки
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
62.
П. Волобуїв: Мені 13-тий минало…
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
63.
Дід Модест: Дві казки
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
64.
Вільгельм Буш: Дядькова пімста
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
25
65.
М. Підгірянка: Зайчик і лисичка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
20
66.
Я. Вільшенко: Покотигорошок
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1·00
67.
Микола Шугаєвський: Дід-Мороз
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
80
68.
Вільгельм Буш: Бжоли
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1·00
69.
Антін Лотоцький: Япанські казки
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
70.
Василь Софронів: Свято весни
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
90
71.
Марія Загірна: Історія про Галю
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
72.
Вільгельм Буш: Стрілець Тріска
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
25
73.
Антін Лотоцький: Лицар Добриня
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
40
74.
Борис Грінченко: Олеся
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
25
75.
Зенон Горницький: Воробець-Молодець
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
20
76.
Пантелеймон Куліш: Чумацькі діти
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
25
77.
Микола Шугаєвський: Весела сопілка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
70
78.
Іванна Блажкевич: Мила книжечка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
70
79.
Вільгельм Буш: Хитрий Мехмет
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
30
80.
О. Білоусенко: Лисичка-Сестричка
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
2·40
81.
Марія Пеленська: Святий Миколай
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50
82.
Вільгельм Буш: Діравий зуб
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
83.
О. Білоусенко: Зайчик-Побігайчик
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1·20
84.
Іванна Блажкевич: Пушистий король
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1·25
85.
Дмитро Макогон: Святий Миколай
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
60
86.
Авенір Коломиєць: Тарасів день
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
50

„СВІТ ДИТИНИ“
ілюстрований журнал для дітий.
Виходить вже 8-ий рік у Львові під редакцією
Михайла Таранька.
На зміст кождого числа складаються: байки, казки, оповідання, сміховинки, забави, іграшки, пісні та ріжноманітні загадки.
Велика скількість образків.

Заряди Шкіл, Виділи Читалень і Кооператив в цілім краю нехай безумовна передплачують цей дитячий орґан, щоби в той спосіб допомогти Видавництву до побільшення обєму і змісту цього журналика та до загального його поширення. Ради шк. місцеві повинні обовязково передплачувати „СВІТ ДИТИНИ“ для шкіл по всіх наших селах.

Умови передплати:
На цілий рік
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
12 зл.
На пів року
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
6  
На чверть року
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
3  
Поодиноке число коштує: 1 зл.
Замовлення слати на адресу:
Видавництво „СВІТ ДИТИНИ“
ЛЬВІВ, ул. Зіморовича ч. 3.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1944 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 75 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.