По валах у Саламанці (Гейне/Леся Українка)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

По валах у Саламанці



По валах у Саламанці
Тихий вітер повіває,
Літнім вечором зо мною
Люба донна походжає.

І її стрункую постать
Мої руки обіймають,
Мені чутно, як зітхання
Груди горді їй здіймають.

Понад нами в темних липах
Вітер шепче полохливо,
Сни лихі бринить струмочок
Таємничо і журливо.

«Ox, sennora! серце чує, –
Хутко маю мандрувати,
І по мурах саламанських
Більше нам не походжати!»