Хай люде женутьця за втїхами сьвіту,
Женутьця за брязкотом злота дзвінким,
Затоптану душу, багном оповиту,
В останнє затопчуть нехай перед їм.
Хай люде женутьця за владою в сьвітї,
Вганяють за правом велїти страшним,
І хай Рубікони, всї кровю политі
Не страшно для його проходити їм.
Хай люде женутьця за славою в сьвітї
І за фиміямом її запашним
І в йому знаходють нехай, немов дїти,
Усе, що бажали, що марилось їм, —
II.
Те право велїти і сяйво від слави,
А з їм і ті гори усї золоті
Віддам я за милої погляд ласкавий,
Віддам за кохання хвилини сьвяті;
Віддам я за милої карії очі,
За погляд, за усьміх, як щастя ясний,
Віддам за ті райськії місяшні ночі
І за поцїлунок, як сонце палкий.
Віддам, не жалївши, віддам без вагання:
Без влади, без слави, без втїх золотих —
Я знаю — в хвилини палкого кохання
Я дужчий, щасливіший буду за всїх.
III.
Але-ж і ті очі ясні, що кохаю,
Але-ж і рожеві ті пишні вуста
І те раювання солодке без краю,
Що дасть нам кохання доба золота,
Але-ж я усе це віддам без вагання,
За те, чого краще нїколи не знав,
Що вище од влади, од слави й кохання,
Що раз тілки й мав би, як би я придбав.
І хоч після того не міг би я жити,
І хоч я на мить тілки й бачив би рай,
Але-ж я віддав би усе на цїм сьвітї
За змогу умерти за рідний свій край!
