Низько, низько похилилась Наша рідна хата: Не єдна любов до краю Білше з братом брата; Там, де кров лилась річками За свою країну, Там недбалість і байдужість Бачимо єдину.
Але-ж не сумуйте! Не скрізь ще руїна:
Високі душею єсть люде,
І в серцї в людей тих живе Україна
І жити повік вона буде!
Низько, низько похилилась Наша рідна хата: Не єднає праця спільна Білше з братом брата; Там, де сила процьвітала, Сяла де просьвіта, Там тепер країна млява, В темряву повита.
Але-ж не сумуйте! Ми будемо жити,
Ще темрява нас не здолїла:
Єсть руки невтомні, що вміють робити,
Жива ще вкраїнськая сила!
Низько, низько похилилась Наша рідна хата, І не скоро ще в їй знову Брат пізнає брата. Невелика наша праця, Невелика сила, — Довго ждати ме ще сонця Україна мила.
Але-ж не сумуйте! Не згине та праця
І виведе нас із недолї,
Того-ж, хто тій працї міг щиро віддатьця,
У нас не забудуть нїколи!