Як очі у тебе зорять!
Дай губоньки пишні мінї, —
Так хочетьця їх цїлувать,
Так тягнуть до себе вони!
Тремтиш ти з жаданнїв палких…
О, знаю, — впиватимусь я
Коханням з уст пишних твоїх, —
Моя ти, кохана, моя!
II.
Бачиш, ластівки черкають
Крильми низько над водою:
Знаю вже, кохана, знаю —
Жди дощу та ще й з грозою!
Тілки-ж нас той дощ, кохана,
Анї трохи не лякає,
Бо нас той вогонь обсушить,
Що у серцї нам палає.
III.
Як я розставався с тобою,
Схиливсь я на грудях твоїх, —
Там серце, розбите журбою,
Як пташка тремтїло у їх.
Ой як воно бєтьця і вяне,
Яка йому мука страшна
Тепер, як зосталась кохана
Сама, тілки з смутком вона!…
IV.
Я убрав мою хатину,
Як любила ти вбірать, —
Буде твій портрет, єдина,
Перед мене тут стоять.
Хоч широкий степ безкраїй
Проміж нас тепер полїг, —
Перед мене, як живая,
Ти в думках стоїш моїх.
Бачу я тебе й кохаю
В цїлім морі любих мрій,
І неначе затихає
Смуток лютий і тяжкий…
V.
Ми під місяшним сянням до схочу
Цїлувались с тобою колись,
І пливли не спиняючись ночі
І тепер запливли вже кудись.
О, бажав би я всї поривання,
Поцїлунки, розмови і вас,
Ті солодкії сльози с кохання
Повернути ізнов у цей час.
Та шкода! Ночі темні й похмурі,
Ти далеко, кохана моя,
І під сьпіви скаженої бурі
Одинокий сумую тут я.
VI.
На добра ніч!
Вже багато зійшло цїї ночі,
Дзвін давно вже на північ дзвонив,
І самі заплющаютьця очі,
Мою голову сон похилив.
На добра ніч, голубко кохана,
Одинока в далеких краях!…
Поки сонечко завтра устане, —
Ніч с тобою я буду у снах.
VII.
Я кохав тебе без краю,
Але знав єдину мить,
Бо твоє сьвятеє серце
Вже в землї холодній спить.
Знав тебе одну хвилину,
Та забути я не міг
Нї твого кохання, мила,
Нї великих мук твоїх…
VII.
Безсонна ніч.
Тихо… В хатинї нї згука…
Як і що дня, — я тут сам…
Стихла неначе вже мука,
Край вже прийшов і сльозам…
Сьвічка ще блима помалу…
Тиша похмура й нїма…
Хоч би скоріше сьвітало, —
Ночі і краю нема!…
1885.
|
