Під хмарним небом/Профессор Пшик

Матеріал з Вікіджерел
Під хмарним небом
Василь Чайченко
Профессор Пшик
• Цей текст написаний желехівкою. Львів: Наукове Товариство ім. Шевченка, 1893
Профессор Пшик.
(Баллада сьогочасня.)

Він профессор був великий
І наукою він жив,
Закопавшися у книги,
Працював невтомно він.

І збентежувало тілки
Трохи прізвище його:
Прозивався мій профессор,
Прозивавсь кумедно — Пшик…

Тілки-ж згодом і цю справу
Подолїв нарештї він:
Нашукав якісь легенди
Й на підставі тих легенд

Так він прізвище кумедне
Виясняв собі, що „пшик
Слово давнє і походить
Від легенд про коваля,


Що, схотївши щось зробити,
Все кував, кував, кував
І нарештї зміг скувати…
Зміг скувати — пшик самий!“

Те знайшовши вияснення,
Гордий, він собі сказав,
Що і прізвищем він також
Є цїлком национал.

Вірив він в национальне
Українськеє життя, —
„Тілки-ж спершу відшукати
І дізнатись треба нам

„Про підстави історичні
Українським всїм думкам
Показать первопочаток,
Відкіля усе пішло.

„А на це нам треба пильно
Дослїдити корінь наш:
Відкіля, з якого ґрунту
Виріс він на божий сьвіт.

„І с часів доісторийних
Треба вислїд роспочать,
Пошукати давнїх сьвідків
І розглянути усїх;

„Ибн-Фоцлана та Ибн-Даста
Критицисмом я пройму,
Покажу я, що такеє
Наш уславлений народ.“

Закопався він у книги
І шукав, шукав, шукав!…
Пролинули довгі роки
І сказав, зітхнувши, Пшик:


„Пильнував я дїла добре,
Та впевнився я тепер,
Що нїчого ще не можу
Досї певного сказать,

„Бо Ибн-Даст, як то відомо,
Був не наш, але Ораб,
А в Орабів і культура
Не такая, як у нас:

„Щоб писання ті орабські
Зрозуміти до пуття, —
Всю орабськую культуру
Добре вивчить мушу я.“

І він знов пірнув у книги
Та й ізнов шукав, шукав, —
Пролинули довгі роки,
І сказав зітхнувши Пшик:

„Пильнував і тут я щиро,
Але знову бачу я:
Щоб орабськую культуру
Зрозуміти до пуття —

„Вплив культурний од народів,
Що з Орабами жили,
На орабськую культуру
Добре вивчить мушу я.“

Та й ізнову закопався
І, почавши там з Жидів,
Всї культури націй с сходу
Довго вчив профессор Пшик.

І казав він часом: „Скоро
Я до краю вже дійду,
На підставі тих здобутків
Дух народнїй покажу.


„Покажу, як мусим жити
І які писать книжки,
Щоб народними зостатись
І розвитися як слїд.“

Так казав блїдий і ссохлий,
Так казав профессор Пшик:
А тим часом на Вкраїнї
Темний, стоптаний народ

Без книжок, без хлїба й сьвіту
Низько кланявсь глитаям
І не знав, що там працює
Рідний наш профессор Пшик.

І не знав, та і до віку
Він не знатиме того:
Над культурою Іранцїв
Вмер профессор, бідний Пшик.

Як умер — те невідомо,
Тілки люде брешуть, мов
Задавив його товстючий
Величезний хволїянт.