Русини а Москалї/Чорний день московских наймитів
| ◀ Як виглядає кацапска правда і кацапска ідея | Русини а Москалї Чорний день московских наймитів |
Історична мапа україньско-руських земель з р. 1700., в часї як Буковина належала ще до Молдави ▶ |
|
Що „кацапи“ — се зрадники нашого народу, шпіони росийскої держави, наймити наших ворогів, — що вони обтуманюють наш нарід, роз'єднюють єго і тим ослаблюють єго силу, — що вкінци раді би весь наш нарід знищити, змести з лиця землї і перемінити на Москалїв — про се не тільки богато писало ся, — але се сегодня річ доказана ріжними фактами, їх власними документами і судовими процесами.
Однак „кацапи“, хотяй так ревно роблять своє погане ремесло, — удають всюди чесних і невинних людий а навіть „мучеників за ідею“. А коли ми виказуємо їх подлі „здєлки“ — то вони удають, що обурюють ся за те, що ми нїби безпідставно їх обчорнюємо. Вони так роблять, як то зьвіря, що
Кацапскі ватажки: судия з Серету Др. Моґільнїцкий і Др. Ґеровскій з Чернівцїв почули ся „обидженими“ статею секретаря „Рускої Ради“ добр. Луцкого п. з. „Збори московских наймитів“ поміщеною в 42-ім числї „Народного Голосу“ із 1910 року тай заскаржили добр. Луцкого і одвічального редактора добр. Веретельника перед черновецкий суд. Розправа відбула ся дня 13-го лютого 1911 р. перед лавою присяглих в Чернівцях.
Розправі проводить предсїдатель Винницкий, як вотанти засїдають судові радники: Коралевич і Давід. Добр. Луцкого і Веретельника боронять адвокати др. Галїп і др. Френдель; д-ра Ґеровского і д-ра Могильнїцкого заступають адвокати Невечежиль і др. Менчель. Розправа почала ся о год. 9 рано при численній участи публики.
такий: На вступі предсїдатель хоче спорячі сторони погодити.
Д. Луцкий заявляє, що може дати до протоколу таку заяву, що він не хотїв лично обидити анї д-ра Моґільнїцкого анї д-ра Ґеровского, бо тих панів взагалї навіть не знає і перший раз їх бачить на розправі. Закиди д. Луцкого в ґазетї відносили ся до цїлої партиї кацапскої, він їх в цїлости піддержує і може перевести доказ правди.
Тут повстала між адвокатами одної і другої сторони перепалка над тим,
Др. Невечежель закидує, що д. Луцкий навіть тут перед судом обиджає називаючи партию єго клїєнтів „кацапскою“. Се назва згірдна і понижаюча, тому жадає, аби трибунал візвав д. Луцкого до порядку.
Др. Френдель доказує, що назва „кацап“ і „кацапский“ є звичайно уживана не тільки в розговірній мові, але також в лїтературі.
На се заявив д. Луцкий, що єму не ходить о слова, але о саму річ. Предсїдатель не удїлив нїякого упімненя і д. Луцкий в ходї цїлої дальшої розправи уживав слів „руссофільский“ і „кацапский“ на переміну.
До злагоди не прийшло, бо кацапи зажадали 200 корон „відступного“, тому предсїдатель заприсягнув судиїв присяглих і велїв відчитатиІз акту обжалованя виходить що др. Ґеровскій і Моґільнїцкій почули ся обиджені сими місцями статї д. Луцкого:
1. „…а з сьвітских панів заслугують між кацапскими ватажками на увагу: пан судия з Серету Моґільнїцкий і пан доктор Ґеровскій“.
2. „…кацапскі панотцї як і всї кацапскі вожди се волоске сьмітє, зрадники нашої хлїборобскої справи і погані мантії, які спекулюють хиба лиш на темноту наших хлїборобів“.
3. „…Що кацапскі вожди не лиш мантії, але і погані лайдаки, про се мусить переконати ся кождий чесний чоловік“.
4. „Кацапскі ватажки, як слуги наших ворогів, не можуть позволити на се, аби між нашими хлїборобами була згода і сила!“
5. „Обдурені кацапскими вождами наші хлїбороби готові щирим серцем клонити ся до кацапских провідників, бо сї хлїбороби не знають, що кацапскі провідники се хитрі зрадники рускої хлїборобскої справи, наймити наших ворогів, що солею в очах кацапских провідників є гаразд і сила нашого народу“.
6. „Кацапскі ватажки — се мантії і лайдаки, які старають ся вбити силу нашого народу“.
7. „Кацапскі ватажки… се наймити всїх наших ворогів“.
8. „Так само з жидівскими лихварскими пявками. Сих остатних придусили не кацапи, але ми і не на кацапів уїдають тепер жидівскі лихварі і їх часописи, але на нас і на посла Василька!… Вислугують ся кацапскі ватажки Волохам, Полякам і лихварям, але найрадше хотїли би вони запродати наш нарід Москалям, московскому цареви“.
9. „Всьо, що веде наш нарід до сили, до просьвіти до гаразду завели ми і наші посли. Як довго була руска полїтика на Буковинї в руках кацапских вождів, так довго була тут темнота і нїхто нашим народом не журив ся. Тепер кацапскі провідники розбивають наш нарід… і радіби завести наш нарід під страшний кнут росийского царя“.
10. „Промовчують се.... кацапскі ватажки, бо при сїм вже і обдурені ними хлїбороби зрозуміли би, як то підло туманять їх кацапскі макогони і до чого йде се крутїйство“.
11. „Ми все боронимо нашого православія, але хочемо, аби в православній церкві мав наш нарід таке саме право, як Волохи! Не хочуть сего кацапскі ватажки, бо вони вороги нашого народу і волоскі наймити“.
12. „Кацапскі провідники спекулюють на темноту і дурноту наших хлїборобів. Чим раз красша і висша просьвіта між нашим народом, се чимраз глибший гріб для крутїйств і лайдацтв кацапских ватажків“.
13. „Ось в чім річ! Сю свою нїкчемність і своє лайдацтво посунули тепер кацапскі ватажки так далеко, що на кацапских зборах у вівторок ухвалено, що кацапи покинуть православіє і перейдуть на липованьску віру, якби православним єпископом в Чернївцях іменовано тепер православного Русина або инакше сказавши Українця. Се ухвалено на внесенє дра Ґеровского“.
Др. Ґеровскій і др. Моґільнїцкий жадають в актї оскарженя, аби суд не допустив до доказу правди, але без нїякого доказу покарав д. Луцкого і д. Веретельника.
По відчитаню акту обжалованя судиї присяглі і правні заступники оскаржуючихАле д. Луцкий так від себе як і в імени д. Веретельника заявив, що хотяй добре уміє говорити по нїмецки, то однак перед судом не буде инакше говорити лише по руски!! Суд, очевидно, не міг присилувати анї д. Луцкого анї д. Веретельника, аби вони говорили по нїмецки і тому оба через цїлий час розправи зізнавали по руски. Наступила
Д. Луцкий не почуває ся до вини. Всї закиди в єго статї були звернені до руссофільскої партиї, а не до д-ра Ґеровского і д-ра Моґільнїцкого особисто, про котрих згадав заледво одним реченєм. В виду того бесїдник приневолений перевести
Кацапску партию мусїв поборювати, бо ся партия справдї є партиєю зрадників народу і йде на шкоду Русинів і австрийскої держави.
Аби пізнати підставу і причини, які спонукали виступити до борби з кацапскою партиєю, а в слїд з тим написати против неї статю в „Народнім Голосї“, мусить бесїдник звернути увагу на
тої справи. Як звісно — Русини є окремим, самостійним народом. Вони живуть в Австриї і в Росиї. Під Австрию дістали ся Русини в р. 1772 згл. в. р. 1774.
Однак Росия нїколи не тратила надїї і охоти забрати Галичину і Буковину. Цар Николай І. сказав виразно в р. 1846:
„Радо возьму Галичину, бо се наш край!“
Не могла Росия дістати сих країв анї війною анї угодою (т. зв. дипльоматиєю), отже розпустила в тих краях платних аґентів тай розвела руссофільску аґітацию.
іде богатьома дорогами. Передовсїм кацапскі аґітатори старають ся вмовити в наш нарід, що наша а московска мова — то все одно. В тій цїли слово „русский“ накручують на своє копито. Далї ганять наші порядки а вихвалюють порядки росийскі і доброту московского царя, — чи як вони кажуть: „русского царя“ і називають єго „нашим царем“.
Та руссофільска аґітация довела до звісного полїтичного процесу Ольги Грабар і тов. і той процес доказав, що є аґенти і шпіони росийскі, які старають ся, аби Галичину і Буковину відорвати від Австриї і прилучити єї до Росиї. Сей процес перший раз звернув увагу Австриї на шкідливу і небезпечну роботу кацапских запроданцїв.
В Росиї повстали нарочно окремі товариства, які поставили собі за цїль підпирати руссофільску аґітацию в Галичинї і на Буковинї. Між иншими є таким товариством „Общество воспомоществованія Славянъ“ і „Галицко-русское общество“ в Петербурзї.
Між тим прийшла япаньска війна. Росия була тодї занята на сходї і в тім часї руссофільска аґітация в Галичинї і на Буковинї троха ослабла.
Але по нещасливій війнї з Япаном Росия забагла зискати на Австриї те, що стратила в тій війнї на сходї. І тепер
В цїли поширеня руссофільскої аґітациї приїзджають до Австриї не звичайні собі люди, але представителї пануючих кругів. До Праги на з'їзд приїзджає ґраф Бобриньский, провідник найбільшого сторонництва в росийскій думі, ґенерал Владиміров і Ґіжицкій, стоячий близько царского двору.
Про сей з'їзд згадує бесїдник, тому, бо він зачав ся вправдї в Празї, але закінчив ся у нас в Серетї. Іменно руссофільскі ватажки спровадили ґр. Бобриньского до Серету. Сей приїзд відбув ся так:
Ґрафа Бобриньского привитали кацапи убрані в державно росийскі ленти. Відтак на вічу промовляв і ґр. Бобриньский. Між иншим ганив австрийскі порядки, критикував нашого цїсара, — а натомість вихвалював росийскі порядки і хвалив доброту росийского царя. Коли оден з присутних запротестував против того, аби підданий чужої держави критикував наші порядки і нашого цїсаря, тодї кацапи викинули єго з віча.
З поворотом до Петербурга ґр. Бобриньский взивав, аби Росия боронила „русских“ в Австриї і виразно заявив, що „війна з Австриєю не є виключена“.
Ось за чим приїздив ґр. Бобриньский і товариші до нас в „гостї!“ Рівночасно
там тримають промови, нарікають на Австрию і вихвалюють московский царизм. З Буковини їхав до Петербурга о. др. Богатирець і о. Козак.
О. Богатирець згадував ті „гарні часи“, коли то частина Галичини і Буковини належала до Росиї і висказав надїю, що ті „гарні часи“ нам ще вернуть ся. І богато говорив тим подібних річий. Щось там мусїло бути на дїлї, коли по переведеню слїдства о. Богатирця скинено із пароха і він тепер є сотрудником у Веренчанцї.
приневолила наше правительство пильнїйше приглянути ся тій державно росийскій пропаґандї (аґітациї). І показало ся, що товариства, які числили ледво кілька членів розкидали тисячами, мали свої бурси і інтернати, де вщіплювано ненависть і погорду до своєї рідної мови а вчено мови росийскої, де ширено ідею росийского царизму і т. д. і т. д.
Точні слїдства довели до замкненя кацапских бурс і до розвязаня кацапских товариств, бо плекали державну зраду.
Всї ті подїї відбили ся голосним відгомоном в нашій Радї державній.вивела на сьвітло денне дуже важні і цїкаві докази противнародної і противдержавної аґітациї наших руссофілів.
Бесїдник покликає ся на дотичні промови в парляментї послів Василька, Вітика, Морзея, Пігуляка, а в послїднім часї Василька і Крамаржа в делєґациях.
Бесїдник видячи всю ту нїкчемну роботу плачених росийских наймитів, котра доводить до знищеня нашого народа і до державної зради, — уважав своїм обовязком напятнувати ту погубну роботу і се, — а нїякі инші особистї справи, — було причиною до написаня тої статї в „Народнім Голосї“. І тому она не відносить ся до осіб д-ра Моґільнїцкого і д-ра Ґеровского, а до цїлої партиї.
Правдивість поодиноких закидів статї доказує бесїдник як слїдує: Що
на се доказ: відчитанє ч. 24. „Православної Руси“ з дня 11. (24.) червня 1910. р. статї „„Величавий з'їзд мужей довіря“. Іменно там сказано, що на тім з'їздї оба панове були в президиї (др. Моґільнїцкий як предсїдатель, а др. Ґеровскій як секретар), а звісно — до президиї не вибирають звичайних собі людий а найвизначнїйших провідників.
Правдивість закиду, що
Що до самої справи, то закид опирає ся на слїдуючих причинах: Передовсїм
Загально звісно, що руссофіли свої райфайзеньскі каси прилучили до волоского союза, а тим самим причинили ся до побільшеня економічної сили Волохів, бо чим який союз має у себе більше число кас, тим більшу представляє він економічну силу.
І тут бачимо ще одну цїкаву річ: Як відомо — на Буковинї є кілька сїл справдїшних Москалїв-Липованів. Они також мають липованьскі каси, — але правдиві Москалї свої каси прилучили до нашого руского союза „Селяньскої Каси“.
Таким чином належать до нашого союза липованьскі каси в Климівцях, в Лукавици-Липовенах і и. Не досить того: З огляду, що ті каси не вміють по нашому урядувати і писати, тільки по росийски, — то „Селяньска Каса“ переписуєть ся з ними в росийскій мові.
Виходить, що наші русофіли більше московскі як правдиві Москалї (Päpstlicher als der Papst selbst).
Правдивість сеї обставини докажуть сьвідки о. Богатирець, др. Лупу і о. Козарищук.
Коли ми старали ся о рівні права для Русинів в православній церкві, то кацапи представляли се, що ми аґітуємо за „унїєю“. Послів Василька, Пігуляка, Семаку і Спинула називали „унїятами“, а бесїдника представляли за висланника ґрафа Шептицкого для ширеня „унїї“ на Буковинї.
Очевидно — всьо то крайна брехня, бо згадані наші посли не „унїяти“ а православні і борють ся о рівні з Волохами права в православній церкві. Бесїдник з ґрафом Шептицким анї взагалї із нїяким „унїяцким“ єпископом нїколи не був і не є в нїяких зносинах.
Всї ті бріхнї вигадують кацапи тільки на се, щоби збаламутити наш нарід і не допустити, щоби він виборов належні єму права в православній церкві.
Не досить того. Ненависть кацапів до всього рідного іде так далеко, що на своїм вічу в Чернівцях на Зелені сьвята 1910 р. ухвалили на внесок дра Ґеровского резолюцию, що кацапи покинуть православіє і перейдуть на липованьску віру, як би православні Русини здобули рівні з Волохами права в православній церкві, як би православним єпископом іменовано православного Русина.
Що така робота кацапів веде до скріпленя волоскої сили — се річ очевидна і тому в повнї оправданий закид, що кацапи вислугують ся Волохам, себ то, що вони — волоске сьмітє.
Як довго в якім селї не почала ся просьвітно-культурна робота з нашої сторони, — так довго і кацапскі ватажки сидять тихо, бо просьвіти їм не треба, бо „в мутній водї лекше рибу ловити“. Але заложимо ми свою читальню, чи „Сїч“, чи касу, чи яке инше товариство, — то кацапи старають ся винайти які небудь незадоволені одиницї і з ними закладають противну читальню, чи касу, чи яке инше товариство — очевидно на шкоду нашому народови, бо „де два бють ся там третий користає“. А тим „третим“ — є Волохи.
Дальше — на вічу на Зелені сьвята 1910 р. виступили кацапи против руского унїверситету у Львові і против рускої учительскої семинариї в Чернівцях. Що се виходить на шкоду рускому народови — се очевидно.
З сего виходить ясно, що кацапи виступаючи против просьвітно-культурних змагань і интересів нашого народа — служать Волохам і тому закид, що вони „волоске сьмітє“ — в повнї оправданий.
Кацапи безнастанно уїдають на наших послів і взагалї наших провідників, безчестять не тільки їх але навіть їх родину, їх дїти, які нїколи не мішали і не мішають ся до полїтики. Дївчата наших полїтичних провідників порівнує ся з коровами і иншими зьвірятами.
Такі слова як „Україньскі Буфальо Білї“, „Україньскі бандити“, „Україньскі ідіоти“ і т. п. повно в кождій числї „Православної Руси“. Наших руских православних теольоґів називають „україньскі пуцьвірки“ і т. п. В той спосіб старають ся з'огидити перед народом наших провідників полїтичних і визначних наших людий. Що така „робота“ причиняє ся до ослабленя нашої сили, а до зміцненя сили Волохів, — се ясне як сонце.
І до того стремлять кацапи. Се бачимо із статї кацапского посла дра Маркова в „Православній Руси“ (ч. 12. із 1910 р.) Він хвалить спілку буковиньских кацапів із Волохами і Волохів називає „друзя-румини“.
Та найкрасший доказ тої погубної роботи кацапів для Русинів а на користь Волохів маємо із послїдної конскрипциї: Там, де нарід просьвічений і национально осьвідомлений — всюда вписуєть ся до конскрициї як Русини. А в громадах, збаламучених кацапскими ватажками — вписує ся як Волохи і тим причиняє ся до зросту волоскої сили.
Так стало ся головно у Вашківскім і Серетскім повітї. Се можна переконати ся із конскрицийних актів, а також посьвідчити може проф. ґімн. д. Цурканович і д. Карлинчук.
Се найкрасший доказ, що кацапи служать волоским интересам і тому закид, що „кацапи — волоске сьмітє“ вповнї оправданий. Що
се виходить із повисших виводів. Бо через свої каси, читальнї і инші товариства, закладані не для потреби а для роздору против наших товариств, кацапи ослаблюють хлїборобску силу і тому шкодять хлїборобскій справі.
Найкрасший доказ сего маємо на Вашківцях н. Ч. Доки там кацапи мали силу, доти всякі чужинцї панували над нашими хлїборобами. Із хвилею, як нарід прийшов до сьвідомости і пізнав шкідливу роботу московских наймитів тай злучив ся разом під нашим прапором, — з тою хвилею і цїла управа громади перейшла в руки хлїборобів а на чолї став оден із найсьвітлїйших наших хлїборобів на Буковинї Ґеорґій Лисан. Се заразом доказ і на се, що чимраз красша і висша просьвіта між нашим народом, се чимраз глибший гріб для крутїйств і лайдацтв кацапских ватажків. — Що
се видко на кождім кроцї. Передовсїм вічна крутня із словом „русский“. Кацапи всюди пишуть „русский“ через два „с“, але в бесїдї того другого „с“ не чути. І наш нарід гадає, що між словом „руский“ а „русский“ нема ріжницї, бо так одно як і друге слово означає Русинів. Тимчасом так оно не є: Кацапи слово „русский“ уживають в значіню „росийский“ — по нїмецки „russisch“ а не в значіню „руский“ — по нїмецки „ruthenisch“.
Дальше вічна крутня із „унїєю“, туманенє немов всї Українцї — то „унїяти“. Тимчасом се сьвідома брехня, бо якраз всї Українцї — то православні.Про аґітацию против нашого унїверситету і против нашого семинара учительского була вже бесїда.
Але не можна поминути, щоби не згадати про се, які то
ширить кацапска ґазета між народом.
Ся справа потребує докладнїйшого обговореня: Як відомо — провідники нашого народа від довшого часу старають ся піднести домашний наш промисл, аби тим способом дати нашим людям змогу у вільних хвилях заробити гарний гріш.
І збирають вишивки, ручники, торбинки і инші такі річи тай висилають до Відня і до Парижа і до других міст західної Европи.
Наші вишивки і инші роботи дуже гарні, подобають ся Нїмцям, Французам, Італїянам і иншим народам, они купують ті річи і наш нарід має гарний заробок.
На той домашний промисл звернула увагу і архикнягиня Мария Йосифа тай хотїла якимсь чином єго підперти. Отже під єї протекторатом відбув ся у Відни дуже гарний баль, на котрий всї народи Австриї прислали річи свого домашного виробу. Очевидно і Русини прислали також. А що вироби нашого народу дуже гарні і кождому подобали ся, тому гостї, що поприїздили були із чужих країв: з Італїї, Франциї і Нїмеччини, а також і Віденки найбільше купували наші вироби так, що за оден вечер розкуплено їх понад 1000 корон. Очевидно і слава про красу наших виробів розійшла ся по цїлім культурнім сьвітї.
Кождий щирий Русин, кождий порядний чоловік взагалї тїшив би ся із того успіху. Та не так роблять кацапи.
В послїднім числї кацапского орґану д-ра Ґеровского находить ся вступна статя п. з. „Наші посли танцюють“. І в тій статї набрехали кацапи, що той баль зробили жидівскі купцї, що наші посли поперебирали ся на циганів і танцювали на тім бали! З сего видко наглядно, якими поганими бріхнями воюють московскі наймити.
В тій статї закидають кацапи, що наші посли не пильнують хлїборобских справ в радї державній. І се подла брехня, бо не кацапскі перевертнї а якраз наш посол Лукашевич в тім часї боронив справ хлїборобских при укладаню закона про похатництво.
Такі бріхнї пишуть кацапи по своїх ґазетах і ошукують людий, бо кажуть, що так пишуть і віденьскі нїмецкі ґазети. Се очевидно обчислене на се, що наш нарід не має нагоди читати нїмецких ґазет і не буде міг переконати ся про брехню кацапів.
З того виходить ясно, що кацапи спекулюють на глупоту хлїборобів. Що
про се була вже бесїда. Іменно що до Волохів, то бесїдник доказав, що кацапи справдї є волоскими наймитами. Також доказано, що кацапи старають ся всїми способами ослабити силу нашого народу через вічні троюдженя і роздори і що така робота іде на шкоду нашому народови а на користь всїх других народів. Однак ще окремо треба тут згадати про їх відносини до Поляків тому, бо кацапи всюда як-раз нам закидують, що нїби ми стоїмо в певних зносинах з Поляками. Що
про се маємо незбиті докази. Передовсїм польский посол Дашиньский в парляментї доказав, що кацапи через свого посла дра Ґлїбовіцкого зробили угоду із Поляками в Галичинї Здзєховским і Добошиньским на знищанє нашого народа.
А тепер розправа судова кацапів у Львові доказала, що вожд кацапів др. Дудикевич при виборах до галицкого Сойму зробив угоду із покійним намісником Поляком ґр. Потоцким, в наслїдок котрої він і кількох других кацапских ватажків дістали ся до галицкого Сойму, аби там шкодити Русинам і тим самим помагати Полякам. Що
про се бесїдник говорив обширно на початку. Тут додати би ще, що ми маємо незбиті докази, що московскі офіцияльні круги (с. є. люди стоячі при московскім правительстві або близько него) грішми оплачують своїх руссофільских аґентів в Галичинї і на Буковинї.
Ми бачили квіти в росийскім конзулятї на гроші, які росийский конзуль виплатив росийским шпіонам і кацапским провідникам. Дійшло до того, що росийский конзуль у Львові Пустошкін і секретар росийского конзуля Ольферієв мусїли забирати ся з Австриї, бо їм доказано, що вони орґанїзували росийских шпіонів в Австриї.
При великім процесї кацапів у Львові доказано, що провідник кацапский, посол др. Дудикевич, 2000 рублїв, присланих з Росиї для кацапского товариства „Буковина“, забрав собі і ті гроші не дав до товариства…
Стахович по своїм поворотї із Австриї до Росиї писав виразьно в росийских ґазетах, що шкода того гроша, який Москалї дають на кацапску ґазету Дудикевича „Прикарпатскую Русь“. А як відомо — наші буковиньскі кацапи якраз належать до фракциї Дудикевича. Ся статя Стаховича була перепечатана у нїмецких черновецких ґазетах, між иншими у „Bukowinaer Post“.
Що ґр. Бобриньский не приїхав на Буковину із голими руками — се річ певна. Бесїдник має докази, що ґр. Бобриньский в Рускім Банилові дарував біблїотеку і сипав „пособія“.
Не менше важний доказ сего, що кацапи на службі Москалїв, є оскарженє дра Моґільнїцкого о зраду державну; дальше розвязанє кацапских товариств і бурс.
Вкінци згадати би, що при теперішній конскрипциї дали кацапскі ватажки наказ своїм обтуманеним жертвам вписувати ся як Росияни по нїмецки „russisch“ а не як Русини — „ruthenisch“. На жаль — лучають ся одиницї, що слухають кацапских мантіїв і вирікають ся своєї рідної Матери, а за се кацапска ґазета дуже їх хвалить.
Чиж всьо то — не є незбиті докази, що кацапи на службі Москалїв? Але
Із Жидами то дуже цїкава справа:
Др. Ґеровскій і др. Моґільнїцкий обидили ся тим, що бесїдник написав в „Народнім Голосї“, що ми придусили жидівских лихварів і тому на нас уїдають жидівскі ґазети. Чи оба ті панове оббирають ся жидівскими рабінами і хотять тут заступати Жидів??!
Инша справа іти із чесними Жидами, а инша справа бороти ся против жидівских лихварів. Миж боремо ся не тільки против жидівских лихварів, але взагалї против всяких лихварів і шкідників нашого народа. І хотяй др. Ґеровскій і др. Моґільнїцкий тим обиджують ся, то ми будемо поступати так і далї.
Але не забудьмо, що кацапи всюда удають антісемітів, с. є. таких, що поборюють Жидів всїх без виїмки: і добрих і злих, — а нас називають фільосемітами, с. є. такими, що ідемо з Жидами а Жиди з нами.
Тимчасом на дїлї має ся справа інакше: Воно правда, що з тими Жидами, котрі чесно поступають і не шкодять нашому народови — ми не маємо причини бороти ся і не боремо ся. Але і се правда, що ми із цїлою силою виступаємо против жидівских лихварів. І лихварі найкраще розуміють хто для них лїпший: ми чи кацапи, бо ось при послїдних виборах до Ради державної у Відни всї жидівскі лихварі ішли з кацапами против наших послів.
Так у вижницкім повітї жидівскі лихварі старали ся поборювати посла Василька і голосували на кацапского кандидата. Так само у вашківскім повітї. Наприклад у Замістю є зо 100 виборцїв Жидів, а там посол Пігуляк дістав лише 5 голосів, а всї Жиди голосували на кацапского кандидата. Те саме у Вилавчу і по инших громадах.
Те саме було і при громадских виборах у Вашківцях н. Ч. Як кацапи мали там силу, то Жиди ішли з кацапами против нас. І се дїяло ся так довго, доки нарід не просьвітив ся і злучив ся разом під наш прапор. Тепер у Вашківцях н. Ч. кацапів нема, тай і жидівскі лихварі не мають з ким лучити ся…
Правдивість сих виводів посьвідчить п. Ґеорґій Лисан бурмистр із Вашківцїв н. Ч.
які спонукали бесїдника виступити до борби із руссофільством і написати статю в „Народнім Голосї“.
Не против всїх кацапів була звернена та статя. Нї! Треба віддїлити хлїборобів від кацапских провідників. Хлїбороби тут невинні. Їх обдурили московскі наймити такими статями як про баль домашного промислу у Відни і т. п. Вся вина лежить тільки на кацапских провідниках!
Але бесїдник не розуміє того, чому якраз др. Ґеровскій і др. Моґільнїцкий чують ся сим обиджені… Таж вони не становлять всїх кацапских провідників! Сегодня скаржать сї панове, а завтра можуть прийти другі, сказати що то вони є провідниками і скаржити собі. До сего треба якоїсь лєґітимациї, хто властиво має право скаржити…
Всї ті закиди відносили ся до партиї, а не до осіб дра Моґільнїцкого і дра Ґеровского. Бесїдник у своїй статї критикував поступованє цїлої партиї і тому просить, аби Трибунал позволив єму против тоїж партиї перевести доказ правди.
На сїм Луцкий закінчив свою знамениту оборону.
В часї розправи показало ся, що
Іменно в часї промови д. Луцкого обурив ся др. Ґеровскій за се, що нїби д. Луцкий єму особисто закидує брехню і візвав предсїдателя прикликати д. Луцкого до порядку.
Поминаємо се, що др. Ґеровскій до такого обуреня не мав нїякої підстави, бо д. Луцкий говорив не про него а про цїлу партию, (хиба сповнила ся приповідка „удар в стіл і ножицї відозвуть ся“), але підносимо се, що др. Ґеровскій своє обуренє висказав по нїмецки; значить: встидає ся рускої мови!! Очевидно предсїдатель недорічне жаданє дра Ґеровского пустив попри вухо і д. Луцкому не удїляв нїякого упімненя.
На зарядженє предсїдателя наступила
В часї перерви адвокати і судиї присяглі живо обговорюють сей полїтичний процес; публика рівнож гуртками обговорює вражіня із затеперішного ходу розправи. Видко там і кількох кацапских „юношів“, що похнюпившись по тихо з собою розмовляють. Мабуть переконують себе взаїмно, що „не порадно виходити на сонце то́му, хто має масло на голові“.
По перерві зголосив ся до слова др. Галїп і по довгій промові поставив цїлий ряд внесень в цїли переведеня доказу правди. І так: переслуханє сьвідків о. Богатирця, о. Козарищука, п. Карлинчука, проф. ґімн. п. Цуркановича, надрадн. п. Ясеницкого, о. Давидяка, сов. п. Лїсковацкого, п. Мих. Лозиньского, др. Володимира Бачиньского, др. Крушиньского і инших. Дальше внїс перечитати цїлий ряд статий із україньских і кацапских часописий, а також спровадити цїлий ряд актів ріжних судових процесів кацапів, слїдств дисциплїнарних, розвязань товариств кацапских враз із протоколами тихже товариств, як рівнож перечитати промови послів із стеноґрафічного протоколу. Із зареквірованих актів заслугують на увагу процес проти Ольги Грабар і тов., процес против Григорія Купчанка о зраду держави, процес о. Давидяка против Шуста і тов. Судові акти против др. Моґільнїцкого і ґр. Бобриньского, дисциплїнарні акта о. дра Богатирця і т. д. і т. д. При сїм бесїдник зазначує, що се тільки мала частина доказаного материялу і застерігає собі дальшу частину подати в своїм часї.
Як можна було надїяти ся — адв. др. Невечежель спротивив ся переведеню доказу правди і допущеню того доказового материялу. Однак по влучній відправі дра Галїпа Трибунал допустив доказ правди і приняв всї внесеня оборони.
По оголошеню рішеня
На салю входять п. Карлинчук з Каменки, о. Козарищук з Рогізної, проф. ґімн. п. Цурканович з Чернівцїв і сов. п. Лїсковацкий зі Львова. Однак до їх переслуханя не прийшло, бо о год. 2 пополудни
Рішенє Трибуналу як грім з ясного неба спало на кацапскі голови і викликало у них велике пригнобленє. Вже по сїй першій розправі зміркували кацапенята, що не добром пахне. То тілько в кацапскій ґазетї можна крутити і туманити темних людий, — але в судї всьо мусить іти по правдї. А кацапи боять ся правди як вогню, бо они жиють тільки мантїйством, брехнею.
Так отже день 13. лютого, 1911. р. — то чорний день для московских наймитів, але прийде нова розправа із всїми доказами а тодї прийде для них — і страшний суд!!
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|