Словарь української мови (1924)/баламут

by Борис Грінченко

◀ баламкати

Словарь української мови Борис Грінченко Б баламут

баламута ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Баламу́т, та, м. 1) Возмутитель, нарушитель душевнаго покоя, обольститель. Чуб. V. 398. Баламуте всього світа, баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш; як поїдеш, то й забудеш. Нп. 2) Знахарь. Чуб. III. 193. 3) Рыба: макрель, Scombres scombrus. Черном. Вх. Пч. II. 21.