Словарь української мови (1924)/брунька
| ◀ брунь | Словарь української мови Б брунька |
брунькати ▶ |
|
Бру́нька, ки, ж. 1) Древесная почка (лиственная). Мнж. 176. На весні береза бруньки наганяє. Чуб. I. 130. Погна́ти ві́вці на бруньки́. Выгнать овецъ пастись въ лѣсъ, когда еще нѣтъ листьевъ на деревьяхъ. Харьк. г. 2) Смычекъ у шерстобита для битья шерсти. Мнж. 176. Знайшов шапувала, ходе той з своєю брунькою. Мнж. 109. Ум. Бру́нечка.