Словарь української мови (1924)/білити
| ◀ білина | Словарь української мови Б білити |
білитися ▶ |
|
Біли́ти, лю́, лиш, гл. 1) Бѣлить; окрашивать въ бѣлый цвѣтъ. У суботу білю хату. МВ. Ши́ти-біли́ти — завтра Великдень. Посл. Значитъ то же, что русское: коли на охоту ѣхать, тогда собакъ кормить. Біли́ти шкіру. При выдѣлкѣ кожи: натирать мѣломъ. Шух. I. 254. 2) О полотнѣ: дѣлать бѣлымъ, бѣлить (на солнцѣ). Я вас пряла, ночей не досипала, білила вас в зеленім лузі. Левиц. I. На тихім Дунаї під крутим берегом там господиня різи білила. Чуб. Біль біли́ти. См. I. Біль. 3) Убѣлять (умывая). Дівка Катерина личенько білила. Чуб. V. 574. 4) Лудить. Херс.