Словарь української мови (1924)/волочити

by Борис Грінченко

◀ волочини

Словарь української мови Борис Грінченко В волочити

волочитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Волочи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Шевч. 545. Копиці волочив. Греб. 378. 2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать. Ном. № 4063. 3) Бороновать (послѣ посѣва). Чуб. VII. 401. Посіяв і волочить. Грин. II. 151. Удівонька пшениченьку сіє, посіявши, стала волочити. Мет. 357.