Словарь української мови (1924)/завергати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
завергати
Берлін: Українське слово, 1924

Заверга́ти, га́ю, єш, сов. в. заве́ргнути, ну, неш и заве́ргти, ве́ржу, жеш, гл. Забрасывать, забросить, закидывать, закинуть. Прала дівойка хусти на леду, прийшов до неї красний молодець:… „Я ті, дівойко, хусти розмечу“. — Як ти розмечеш, я сі позберау. „Я ті, дівойко, праник завержу“. — Як ти завержеш, а я сі найду. Гол. II. 73—74.