Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/занудити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
занудити
Берлін: Українське слово, 1924

Зану́ди́ти, джу́, диш, гл. 1) Навести тоску, скуку. Вона в мене не полуднала, тілько мені та занудила. Мет. 290. Се ти себе, занудиш, дитино моя. Г. Барв. 197. 2) безл. Затошнить. Занудило коло серця. Шевч. 68.