Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/збуй-вік

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
збуй-вік
Берлін: Українське слово, 1924

Збу́й-вік, ка, м. 1) = Збудь-вік. Волын. г. Як що баба стара, то кажуть на неї: ця вже баба збуй-вік; він збуй-вік. Подольск. г. 2) мн. Мелкое или малоцѣнное имущество. Жидівські збуй-віки погоріли. Луб. у.